Глава 644 - Вона померла. Частина - 1
Подивившись на отруйну таблетку на мить і трохи захитаючись, вона швидко лягла в ліжко й свернулася калачиком на простирадлах відкинувши від себе всі погані думки про самогубство.
« Вони намагаються отруїти мене, бо я була ув’язнена? Вони послали мені цю отруйну таблетку, щоб я померла? Пeрiвoдчик квaнт. Ви сподіваєтеся, що я її з'їм? Ніколи! Я ніколи її не з'їм! Ніколи! Ні за що! Я житиму! Я виберуся звідси! І тоді..."
Але через день, два дні, три дні вона таки вирішила підняти цю отруйну таблетку з підлоги. Рашта здригнулася, стискаючи в руках смертну таблетку.
Вона ніяк не могла змиритися з тим, що залишиться тут надовго. Поки вона лежала, нічого не роблячи, галюцинації тих, кому вона завдала болю, і тих хто намагався завдати їй біль множиться, це було нестерпно.
Її образ під час розлучення постійно з’являвся перед її очима.
Виконт Ротешу та Віконти Іску, які з’явилися в її свідомості із мотузкою на шиї, схопили її за щиколотки, щоб забрати з собою до могили.
Кожного дня її снили жахливі кошмари, вона постійно прокидалась і здерлася в холодній поті.
Удень вона спала, щоб час пролетів швидко, але вночі вона не могла заснути, тому тремтіла від страху в темряві і абсолютної самотності.
Найжахливішим було те, що ці дні повторюватимуться протягом наступних десятиліть.
День за днем, систематично недосипання, тривожний сон, галюцинації, кошмари, все це переслідувало Рашту і не могло вплинути на її психічне здоров'я.
Зрештою вона вирішила прийняти отруйну таблетку і залишити цей світ, але вирішила здатися і врятуватися від цих гнітючих щоденних кошмарів.
Коли по її щоках котилися сльози, вона сунула таблетку в рот.
Її руки остаточно опустилися, було бажання вижити незважаючи ні на що згасло.
« Краще Величність, я боюсь... Ваша Величність, я боюся... Ваша Величність... Чому б Вам не прийти і не врятувати мене ..." - думала Рашта втупившись у порожнечу.
Вона розплакалась, коли проковтнула таблетку в роті.
Яд швидко поширився по всьому її тілу, тому що вона була ослаблена і голодна.
Рашта почала тремтіти, як тільки обняла себе руками, її тіло почало трясти, немов його охопила судома.
Через кілька секунд вона впала на підлогу і вдарилася головою, з рани потекла кров.
Рашта просто не могла не впасти на підлогу, тому що вона більше не змогла контролювати своє тіло.
Її руки і ноги не переставали тремтіти, але її розум заспокоївся в середині цього процесу, Рашта була у очікуванні скорої смерті та заспокоєння.
Їй пощастило, що їй не довелося сидіти тут взапертими десятиліттями і щодня турбуватися весь той жах, який переслідував її.
Рашта подумки подякувала тому, хто приніс їй цю отруйну таблетку.
Рашта підняла погляд до маленького віконця нагорі, сльози затуляли їй очі.
Через маленьке віконце вона могла бачити жовтий місяць, який велично ширяв у небі.
Здавалося, що Місяць дивився на неї з презирливою посмішкою.
"Чому навіть ти знущаєшся наді мною...?"
Рашта запитала про себе, бо навіть не могла поворухнути губами.
Раптом вона згадала першу дитину, яку тримала на руках.
Його допитливість почалася у свідомості Рашти.
« До якої сім’ї належала дитина, яка залишила мені таку глибоку рану? Рулeйт здiллaв. Яка ж це була дитина? Батьки, які втратили цю дитину, страждали так само, як страждала я.
При цих думках очі Рашти повільно закрилися, сльози продовжували текти з її очей.
« Це вже не має значення... Но... Якщо існує життя після смерті, я хочу побачити цю дитину живим і здоровим ...." - подумала Рашта з почуттям спокою.
Рашта кілька разів кашляла, і з рота у неї пішла кров, отрута з таблетки повільно вбивав її.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr