Глава 641 - Безуміє Рашти. Частина - 1
« Я не повинен був карати Лору, засуджуючи її за образу Рашти... Я повинен був діяти по-іншому..."
« Мені не треба було порівнювати Нав’язь з Раштою... Мені потрібно було стежити за своїми словами..."
« Я не повинен був їй казати, чи можеш ти хоч раз відпустити мене...? Я повинен був постійно триматися поруч з нею ...."
« Я не повинен був робити Рашту своєю наложницею... Потрібно було зробити їй покоївкою десь далеко від себе ...."
« Я не повинен був посилати Раште подарунки від імені Нав’є... Мені не потрібно було лізти в це і все збільшувати...»,- Совешу згадував усе, що він хотів би зробити по іншому.
"Хватить ...!"- вигукнув Совешу, коли вени на його шиї і обличчя виступили до межі.
Він був повністю виснажений, цілком вимочений всім цим. Пeрeaдiнo квaнтoм.
Співішу не міг винести потік жалю, який безупинно заполонив його розум, наче безмежний океан.
Найжахливішим є те, що багато помилок, які він допустив, можна було б виправити або зробити інакше, і тоді все могло б скластися по-іншому.
Якби він не попросив Навота про розлучення, то міг би виправити всі свої помилки і покаявся, просячи прощення та обережно наблизившись до неї.
"Алкоголь..." подумав Совешу, бажаючи залити всі свої проблеми алкоголем.
Совішу вийшов у коридор і дав розпорядження вартові.
- Принеси мені пляшку алкоголю. "
Коли сторож приніс пляшку спиртного, він почав пити з горла.
Він пив, пил і пиячив, аж поки не відчув, як алкоголь потрапляє йому в ніс та проливається на обличчя.
Коли він знову нахилив пляшку, щоб випити, через підлогу прозору жовту рідину побачив Нав’ята, що сиділа за столом.
Вона здавалася дуже задумливою, перш ніж хмуро подивилася йому в очі.
- Ти не збираєшся кинути пити?
- А... а... Наяві... Нав'яже...»,- збентеженим тоном парканмотал Совешу.
На мить він втратив силу в руці, скляна пляшка впала на підлогу і розбилася одужки.
Совешу впав там, де стояв і схлипнув.
« Я все зіпсував своїми руками... Своїми власними руками... Який же я ідіот ..." - з гіркотою подумав Совешу, його очі наливалися сльозами.
На фоні його плачу піднімалися скручені крики людей.
Люди святкували страту Віконта Ротешу, Алана Рівелла та Відкотентів Іску.
***
Рашта, яка тимчасово ув’язнена в Південному палаці, була повалена у тому самому великому залі, де вона досягла вершини. Це було дуже символічно. Пeрeaдiнo квaнтoм.
Корона Імператриці була знята з неї, так само і всі прикраси, а її плаття імпераріци було замінено чорною тунікою.
Совішу так жодного разу і не з'явився, щоб провідати її.
Не було останньої люб’язності до Імператриця, яка викликала гнів Імператора Імпіратріца, котра приховала своє рабське походження, щоб зійти на трон, імпераріце, що намагалася віддати землі своєї держави.
Рашта була виснажена і перенесла весь процес безсилля, по рівні відчаю Рашта була на рівня з Совешу.
Вона була повністю спустошена, коли її батько, який двічі кидав її, втретє кинув її до Верховного суду, свого рідного тіла та крові.
Ніби маленька кришталева сфера, що залишилася в її серці, повністю розбилася, Рашта була спустошена і їй було дуже самотньо.
З обох боків, тримаючи лицарями за руки, Рашта піднімалася вузькою стрімкою драбиною.
По дорозі один з лицарів заговорив похмурим голосом.
- Я чекав цього моменту з того дня, як супроводжував свою господиню в суд по шлюборозводним процесам ...."
Рашта подивилася в сторону лицаря, піднімаючись по сходах босоніж.
- Ти...", сказала Рашта.
Рыцарь не назвав свого імені, але Рашта впізнала його.
Він був заступником командира лицарів Імператорської гвардії, яка завжди слідувала за Імператрицею Навіє як тінь. Це був Сер Артин.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr