Глава 639 - Відчання Совешу. Частина - 3
- Слухаюсь.»,- відповів лицар.
Оскільки приготування було зроблено заздалегідь, лицар відразу відбув наказ від Совешу.
- Цього повинно бути достатньо, щоб розірвати будь-яку зв'язок ...», пробурмотів Совешу.
Совешу зітхнув і намагався викинути Глорім з голови, йому більше не хотілося загострити на ній свою увагу.
Дівчинка не була ні його справжньою дочкою, ані принцесою, яку він так любив, вона була просто нікому, дитина, яка стала жертвою обставин і дурості своєї матері.
Совішу зненавидів мати цієї дівчинки, він так багато зробив для цього дитини виходячи з колишніх почуттів до неї, і в пошті відіслав її, щоб вона не потрапляла йому на очі і не була нагадуванням, адже вона дуже схожа на Рашту.
У певному розумінні її статус принцеси зміниться на статус підробленої дворянки, але з іншого боку вона не буде жити як рабиня або секс іграшка до кінця свого життя.
Я повернувся до своєї спальні і подивився на синю пташку в клітці.
Синя пташка спокійно почухала дзьобом пір’я і записала від щастя, побачивши Совішу.
Совешу нагодував птаха і сів на ліжко з загубленим видом, хотів забутися.
Через деякий час Совішу вирушив до Західного палацу.
Західний палац був абсолютно порожній.
Кімната, яку можна було зробити якомога привабливішою для Рашти, тепер була порожня, оскільки Работа тимчасово заплуталася в Південному палаці перед тим, як її перевели до вежі.
У кімнаті було так пусто, тому що вся меблі, якою користувалася Рашта, була висунена, бо через деякі забобони вважали, що вона може принести нещастя.
Деякий час тому цією кімнатою користувалася його мати, якийсь час назад її перша колишня дружина...
-Нав'яте..."
Сумління було таке: жінка, яка була його дружиною з дитинства, стиснула груди і випорожнювала біль. Він дуже шкодував про те, що зробив.
Рашта була тим, хто донедавна користувався цією кімнатою, але порожня кімната нагадала йому про Нав’єра, останнім часом Совішу часто думав про неї і згадував ті часи разом.
« Вийдіть, Ваша Величність? Це моя кімната."
Йому спало на думку те, що з великим ентузіазмом сказала Навіє в той день, коли вона вперше прийшла використовувати цю кімнату.
Вона пройшлася по кімнаті, ділово все оглянула і кивнула з почуттям задоволення.
Врешті-решт, вона зробила глибокий вдих і пробурмотала, коли їх очі зустрілися.
"Це аромат влади..."
Коли Сувесу засміявся, бо знайшов це кумедним, Навіє теж почала сміятися. Транслітнув квант. Це було веселе і приємний час для них двох.
Зовнішній Совешу теж засміявся, згадавши про це, він зберігав ці спогади у своєму серці і не хотів їх забувати.
Хоча більшість часу він поводився холодно, іноді жартував, можливо все це пов'язано з установами, які дали йому в дитинстві.
Навіть його жарти видавалися серйозними, тому що він зберігав байдужі вираз обличчя і завжди намагався виглядати мужньо.
Сумно озирнувшись, він переповнив думки та спогади про колишні часи.
Його очі зупинилися на місці, де раніше стояв письмовий стіл Нав’є.
На місці, яке тепер порвало, стояв дерев'яний письмовий стіл з Північного Королівства, який він колись подарував Навоту.
Тоді Совішу сів за стіл і розкрив руки в той момент, коли Нав’ята простягла їх йому.
Нав’ята скаржилася, що це не так елегантно, як хотілося б, але вона підійшла до нього і ніжно обняла.
-Нав'яте..."
Сумілий впав на коліна і схопився за груди, тому що йому було важко дихати, його охопило розчарування та самотність.
« Чому я почав вважати її охолодженою до мене, хоча у нас було так багато гарних спогадів...?»,- з гіркотою подумав Совішу.
Принаймні двічі на тиждень вони обоє вечеряли і говорили про різні речі.
Ці двоє були не такі милі, як головні герої любовних романів, але вони були добрими друзями і ладили один з одним.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr