Розділ 347 - Спина до спини. Частина - 3
Дуель? Чи слід називати це дуелью?
Його коні ніде не було видно, і Гайнлі гримив зуби на лисицю. Замість агресії лисиця лише вилила хвостом взад-вперед, наче грала з Гейнлі.
Коли я плакала з коня, лисиця підбігла до мене мов ручна. Вона була дуже ніжною лисицею. Коли я почухала їй підборіддя, вона видала дивний звук і завивала хвостом, посміхаючись, як раніше усміхався Хейнлі.
Це було мило. Гейнлі не любить лисиць? Чому він так поводиться з такою маленькою, ручною твариною?
Коли я здивовано подивилася на нього, Гайнлі поспішно крикнув:
- Моя Імператриця, ця лисиця зараз тільки прикидається ручною! Це дуже небезпечний хижак!»
- ..."Нав'є мовчала.
- Я серйозно, зовні вони мила, але насправді це чисте зло! Вона дуже небезпечна! Стережись! Найвипередь!»,- вигукнув Хейнлі.
Коли я погладила лисицю, голос Гайнлі поступово затих. Коли лисиця слухняно підійшла до Гайнлі, він удавав, що страждає від болю і сказав:
- Моя Імператриця... Ти врятувала мене. Ти врятувала мене..."
- Я нічого не зробила.
- Саме твоя присутність допомогла мені...»,- сказав Хейнлі.
Це було підозріло. Коли я злегка прищурилася, Гайнлі раптово схопив одну ногу і сказав, прикидаючись, що йому боляче:
- Ой, ой! Я думаю, що зламав ногу, падаючи з коня, моя імператриця... Мені боляче..."
Він зламав ногу, падаючи з коня? Але на решті його тіло у нього не було ні подряпини? Це було ще більш підозріло...
Але оскільки Гайнлі приклав руку до лоба і слабо пробурмотів:
- У мене гарячка...», я обняла його і допомогла сісти на свій кінь.
- Це нагадує мені про минуле. Хоча це не достатньо старий спогад, щоб так його називати...»- прошепотів Гайнлі, міцно обіймаючи мене ззаду.
Його голос був приємний, але я нахмурувалася, тому що температура тіла, яку я відчувала, коли наші тіла торкалися, продовжувала турбувати мене.
Схоже, у нього не було температури про яку він говорив...
***
- Але чому Ви билися з цією милою лисицею?- запитав МакКенна.
Маккенна прищепив мовою в бік Хейнлі, що лежить на ліжку з підробкою і непотрібним мокрим рушником на лобі.
Навіть перед палацом у Гайнлі не було поранень, незважаючи на добре нав’язливий стан.
Хейнлі відповів з огидою:
- Скільки б я не чекав, єдиними тваринами, які з'явилися, були лисиці і білки. Не було сенсу битися з білку, вірно?
- Тьху. Так, краще пащу від лап лисиці, ніж з ніг білки. І все ж, як Ви могли битися з цією милою лисичкою?" - запитав МакКенна.
- Я повинен був проігнорувати це лисицю? У мене не було інших варіантів..." - відповів Гайнлі.
- Все залежить від виду лисиці... Ми зараз говоримо про веселу, маленьку лисицю, вірно? Це була така мила лисиця, що її навіть дитина не побоялася б... Це була лисиця, яка була такою ж милою, як і ваша Величносте...» - сказав МакКенна.
Хейнлі сердито закрив рот. Він був засмучений, тому що драматична сцена, яку він створив, взагалі не спрацювала. Мак - Кенна говорив так безцеремонно, що він хотів стиснути його губи і сильно потрясти ними.
Помітивши вираз його обличчя, Маккенна прищепив язиком і неохоче підтримав його:
- І все ж її Величність потурбувалася про Вас, вірно? Вона навіть похвалила вашу гарну промову."
- Не указуй на це. У цьому і проблема, в похвалі!" - сказав Гайнлі.
Він діяв у розпачі, але негайно був спійманий чоловіком, якого хотів закохувати. Хейнлі завжди почувався незручно.
Хейнлі не міг засоромитися, тому забрався під ковдри. Він був схожий на черепаху, яка заховалася у свій будиночок і тому Маккенена похитав головою.
У цей момент двері тихо відчинилися, і МакКенна повернув голову в бік дверей. Той, хто відчинив двері і злегка просунула голову всередину, була Нав'є.
Вівце підняла брову, дивлячись на ковпаті одеяла, і беззвучно вимовила одними губами:
- Хейнлі?
Коли Мак - Кенна засміялась і кивнув, Навієві обережно увійшла до кімнати. Потім вона холодно подивилася на Гайнлі, який лежав під ковдрами.
Вираз обличчя Навота був настільки жахливий, що Мак - Кенна обережно відступив. Він не хотів, щоб його віднесло цим штормом.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr