Глава 308 - Я люблю тебе. Я люблю тебе. Я люблю тебе. Частина - 4
- Я люблю тебе. "
Я здивовано подивилася на нього, здавалося, я ніби отримала сильний удар по голові.
- Ти що, знущаєшся наді мною?
Грубий голос вирвався з мене сам по собі.
Я нічого не могла з собою вдіяти.
Чи він любив мене зараз?
Я могла б зрозуміти, якби він хотів, щоб я повернулася, тому що йому потрібна моя допомога. Мабуть, це було виснажливо-виконати всю ту роботу, яку ми раніше ділили разом, одному.
Але він сказав, що любить мене? Любить мене? І це одразу після святкування мого весілля?
Замість того, щоб сказати щось ще, Совешу повторив свої слова:
- Я люблю тебе. "
Я відчула, що задихаюся...
Я подивилася на нього, не в силах навіть дихати, перш ніж нарешті сердито запитала:
- Який сенс говорити це зараз? Невже ти думав, що це змусить мене повернутися на твою сторону?»
- Ні.»,- відповів Совешу.
- Тоді...? (Сміх) Я хотіла запитати Навіле, але Совешу її перебив.
- Щоб ти посміялася наді мною ...",- сказав Совешу.
- ...!»,- Навіе нахмурилась.
- Я хотів, щоб ти знала, що твій колишній чоловік-ідіот, який зарозуміло кинув тебе, а потім миттєво пошкодував про це. Він страждає через те, що надто пізно зрозумів свої справжні почуття до тебе. Отже, розлучення... більше, ніж щось образливе, став би чимось над чим ти могла б посміятися.
З якоїсь причини я відчула легкий жар в очах, і щось пітніло по моїх щоках.
Дивлячись на нього, я почав згадувати кожну мить у Східній Імперії.
Час, коли він сумнівався в мені, біль, який він мене завдав, вставши на бік Рашти, день, як він залишив мене одну перед усіма, щоб зайнятися Раштою, вигнання мого брата і нарешті, час, після якого він попросив мене про розлучення.
Спогади йшли все далі і глибше в минуле: день приїзду Рашти, наша спільна вечеря перед тим, як він привів її, час, коли він посміхнувся, сказавши, що найкраща Імператриця-його дружина, день коронації, наше весілля і навіть день наших заручок...
Я не хотіла плакати, але сльози продовжували литися з моїх очей.
Мені захотілося вдарити його подушкою, як в старі добрі часи. Я хотіла запитати його, чому він покинув мене.
Ми не були по-справжньому закохані, але звичайно були друзями. Ні, він мені дійсно подобався.
Як він міг так зі мною вчинити? Хіба ми не повинні були бути разом решту свого життя?
Хоча вже було запізно, я хотіла кричати і плакати.
Він був моїм чоловіком, а я була його дружиною. Як він міг так зі мною вчинити?
Я знала, що моє обличчя жахливо виглядає, але цього разу було неможливо контролювати своїм виразом. Я навіть не захопила з собою хустинку.
Зрештою, коли я стояла там зі сльозами на очах, що стікають по моїх щоках, Совішу підняв руку.
Але замість того, щоб витерти мої сльози, він стиснув кулак і сказав:
- Коли ти думаєш про нас, згадуй цей момент. Не бійся більше за цей біль, який я завдав тобі. Просто посмійся над своїм нещасним чоловіком, який тепер намагається повернути тебе. "
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr