Глава 261 - Капмен і Хейнлі. Частина - 2
Нахмурившись, Гайнлі крикнув:
- Що ви намагаєтеся сказати?" -- його голос рознісся по всьому залу.
- Не хвилюйтеся, забудьте мої слова...",- ніяково відповів Капмен.
Він не хотів знову завдавати неприємності і виїхати зі скандалом, як ніби його викинули з Західного Королівства.
Як він шкодував, що вдарив імператора Солушу? У той час це було досить втішним, але воно тривало недовго.
Зрештою, це стало великою проблемою. Він більше не міг залишатися поряд з імператрицею Нав’є.
Цього разу він не міг повторити те ж саме.
Але Гайнлі вже здавався ображеним.
« Я повинен панувати над собою. Я повинен стримувати себе. Я повинен панувати над собою.
Ці слова повторилися знову, коли Гейнлі відкрив перед Капменом його справжні думки.
« Я відрізняюся від імператора Совішу. Я не буду керуватися ревнощами. Моя королева сказала мені, що я їй подобаюсь." - подумки заспокоював себе Гейнлі.
Але жаль Капмена знову розбуджувалася, коли згадала про "Королеви" у думках Хейнлі.
- Це були пусті слова...",- сказав Капмен.
Дія зілля, яка на мить стабілізувалась, раптово посилилась.
- Що Ви сказали...?
- Дякую за запрошення.
- Це ж не про це.... сказав Гайнлі.
- Вітаю з весіллям...», Капмен закусил губу.
Раніше він говорив це без проблем, але цього разу не зміг привітати його з весіллям.
Побачивши таку реакцію Капмена, вираз обличчя Хейнлі потемніло.
***
Тим часом, вираз обличчя Совешу теж був похмурий.
Він читав запрошення Хейнлі на їхнє весілля у Західному Королівстві.
Він у своєму розумі?
У листі навіть була фраза: « Я... намагаюсь бути другом ».
Суму змив лист і викинув, коли зрозумів, що його написано не Навіє.
- Ваша Величність!»,- вигукнув Карл.
Маркіз Карл відкрив рот від здивування.
Листи, послані правителями сусідніх країн, повинні були зберігатися. Однак він змив його в комок і кинув на підлогу.
Важливо було зберегти його для майбутніх поколінь.
Я встав з холодного обличчя і почав наступати, топчечи його ногами.
- Ваша Величність!»,- знову вигукнув Карл.
Маркіз Карл знову гукнув його, намагаючись зупинити. Але він відразу замовк і дозволив Совішу робити все, що йому заманеться, побачивши вираз його обличчя.
Якщо подумати, майбутні покоління, які можуть прочитати цей лист, дізнаються про відносини між імператором Совешу і королем Гейнлі... Принаймні, вони так подумають.
Суміба повернувся на своє місце лише після того, як ще кілька разів прийшов до листа. Але він усе ще був дуже злий.
Коли він побачив листа, Гайлі згадав про те, як Нав’єр міцно тримала його за руку.
Сев, він відкинувся на спинку стільця.
Закриваючи очі і почав масувати віскі, Совішу почув голос Нав’є у своїй голові.
— Нет.
Твердий, холодний голос.
— Нет.
Нет, нет, нeт.
Вона постійно повторювала свої думки, і в неї навіть з’явилася ще сильніша голова.
Співішу знову відкрив очі, і тільки тоді голос зник.
- Ваша Величність?
Але Совішу не відповів йому, він просто важко зітхнув.
У день останнього весільного прийому він поспішно вирушив відвідати Навайє. Коли він побачив її, яка стояла перед дверима короля Гайнлі, то раптом пожалкував про все.
Він відчував, що все не так. Почуття страху збільшилося в ньому, наче світ повалиться якщо він нічого не зробить, щоб все виправити.
Він не знав, чому. Навіть зараз. Але в той момент це відчуття страху було настільки сильним, що Совешу не міг підійти до Нав'є і не сказати їй:
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr