Глава 242 - Ми знову зустрілися, Совешу. Частина - 3
Очевидно, одне з коліс нашої карети відірвалося, але у нас були запасні колеса, так що можна було без особливих проблем замінити колесо і продовжити подорож.
Після цього інциденту в наступні кілька днів нічого істотного не відбувалося, так що ми щасливо прибули до Східної Імперії.
На той час я вже майже видужала.
Кожного разу, коли я залишалася наодинці з Гайнлі, мені було ніяково, бо те, що сталося того дня, приходило на мій розум і випливало перед очима... Однак ми обоє робили все можливе, щоб зберігати самовладання.
Принаймні, я.
Але коли прийшов час їхати через столицю Східної Імперії, я так нервувалася, що навіть на деякий час забула про інцидент з каретою.
Перетнувши стіни столиці, я розкрила вікно і завіси.
Якийсь час я мовчки дивилася у вікно.
Я могла бачити людей в околицях, які із цікавістю спостерігали за екіпажами Західного Королівства.
Невже вони думають, що я їду в одному з цих екіпажів?
Напевно до них дійшла чутки, що ми з Гайнлі приїдемо...
Можливо, вони думають, що імператриця, яка виїхала і знову вийшла заміж, має зухвалість повернутися.
Це було природно, але не дуже приємно.
Коли я притулилася головою до стінки карети і повністю закрила вікно, графіня Джубел, яка сиділа навпроти мене, сказала твердим тоном:
- Не придавайте цьому значення."
- Так. Не хвилюйтеся про це."
Чи я виглядаю настільки пригніченою?
Я похлеснула себе обома руками, а потім посміхнулась і відповіла:
- Не хвилюйтеся, я в порядку. "
***
Перш ніж відправитись до Імператорського палацу Східної Імперії, ми зупинилися біля палацу Тробі.
Сьогодні ми залишимося тут, а завтра підемо до Імператорського палацу.
Як тільки я вийшла з карети, мої батьки та родичі, які заздалегідь дізналися про наш приїзд, кинулися до мене і оточили всі сторони.
Побачивши мене, батько розплакався і не міг стримати сліз.
Він обняв мою матір, і він відразу підійшов до мого батька усміхаючись та кажучи:
- Батько, Отче..."
Навіть не знаю, чи це було добре чи ні, але ... ... Мій батько, здавалося, перестав плакати, тому що був спантеличений.
Після короткої розмови про те, що сталося за час нашої розлуки, ми пройшли в їдальню кімнату і продовжили розмову.
Мені так багато потрібно було розповісти, що я не могла зупинитися. Хейнлі, який сидів поряд зі мною, мов подивився на мене з подивом.
- Чому ти так на мене дивився?
Він відповів мені, що був вражений тим, як я можу бути такою товариською, і він вперше бачив мене заживлою та балакучою...
Пізніше, прийнявши ванну у своїй кімнаті, Гайнлі знову поїхав до моїх батьків, щоб досягти своєї мети.
Я обмінялася вітаннями зі знайомими, бродячи по особняку після довгого часу відсутності в ньому, іноді натикаючись на Генлі, який кружляв поруч з моїми батьками.
На жаль, мої батьки почувалися незручно з Гайнлі.
Це було зрозуміло.
Сумління було їхнім зятем багато років, але тепер вони мали зовсім інший зять.
Проте я відчувала, що все йде добре, тому продовжувала ходити по особняку і вдосконалювалась у своїй кімнаті.
***
На жаль, наступного дня ми були змушені покинути палац Тробі.
- Ми теж будемо присутні на вечірці. "," сказав батько Нав'є.
- Побачимося післязавтра.»,- сказала мати Нав'ята.
Мої батьки також сумували через короткочасну розлуку, але намагалися не показувати цього занадто чітко.
Ми з Гайнлі сіли в карету і вирушили до Імператорського палацу.
Проте коли карета в’їхала до головних воріт Імператорського палацу, я відчула себе дивно.
Я дуже нервувалася, коли ми в’їхали до східної Імперії. Але зараз всередині мене було щось дивне і складне відчуття, яке важко було чітко описати. Це було схоже на те, коли я отримала листа від Совешу.
Почувши стукіт копит і котяючого екіпажу, я відчула, як у мене закрутилася голова.
Вид за вікном був таким знайомим, що викликав тривогу. Я провела в цьому місці багато років. Я ніколи не думала, що прийду сюди, прикидаючись...
Коли карета зупинилася, моє серце затремтіло ще сильніше.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr