Розділ 161 - Не залишайся довго самотнім. Частина - 2
Наступного ранку я прокинулася, перевіряючи, як там Королева. Вона лежала, згорнувшись калачиком, у гнізді, яке я приготувала для неї в кріслі поруч із ліжком. Раніше вона завжди таємно полетіла вночі. Невже вона так втомилася від подорожі і поранення стрілою?
- Чому ти так звернулась?
Вона відкрила свої очі і подивилася на мене. Її чудові фіолетові очі нагадали мені Гайнлі.
Хейнли...
Він зараз з герцогом Елгі? Я поцілувала Королеву і встала з ліжка.
- О, це що, Королева?
Очі графіні Елізи розширилися від здивування, коли вона увійшла в мою спальню. Її шок посилився, коли вона помітила пов'язку, обгорнуту навколо крила Королеви.
- Це має залишитися таємницею.
Королева помахала одним крилом на знак вітання графіні Елізі, а потім знову заховалася у своє гніздо. Графиня посміхнулась і кивнула.
Після того як я прийняла ванну і одяглася за допомогою графіні Елізи, мені повідомили, що тут є один з посланців Совешу. Я увійшла до вітальні, і слуга подивився на мене з серйозним виразом обличчя:
- Ваша Величність. Імператор скликав надзвичайного державного збору.
- ...
- Він сподівається, що ви теж прийдете на збори, Ваша Величносте.
Коли слуга закінчив говорити, графиня Еліза соромилася поїдалася.
- Дуже добре. Я буду.
Я відповіла так спокійно, як тільки змогла, і жестом веліла слузі піти. Але всередині я не була спокійна. Мені здавалося, що піді мною ось-ось провалиться стать.
Розлучення справді близько.
Хоч би як я була готова, це не принесло мені жодної користі. У мене пересохло в роті, а шлунок скрутив його. Фрейліни поставили на стіл сніданок і їдальню прилади, але я не могла винести запах їжі.
- Не приймайте участі, Ваше Високосте.
- Скажіть, що вам нездорово.
- Навіщо її Величності йти в таке місце?
Вони також були стурбовані тим, що національна мета збору буде розлучення. Деякі з фрейлін були сердиті, а деякі плакали. Но...
- Все в порядке. Навіть якщо я не прийду, розлучення все одно відбудеться.
Краще сама подивитися, як просуваються справи. А ще мені хотілося побачити обличчя Совішу. Наступного дня після того, як він обіцяв Раште розлучитися зі мною, він був добрий до мене, наче у нього були якісь жалості.
Цікаво, як він буде ставитися до мене на людях? Чи буде він поводитися так, ніби я набридаю п'явок, від якого треба позбутися? Чи він пожалкує про нашу стару дружбу? У всякому разі, я не думаю, що він почувається винним. Я хотіла, щоб він побачив мене і я хотіла бачити почуття провини роз’їдає його.
Є закохані, які розриваються по-друзі. Чи я маю заспокоїти його сумління перед одностороннім розлученням?
Ні.
- Я зараз переодягнуся.
Після хвилинного знеохочення я попросила графиню Елізу замінити моє блакитне плаття. Я думала, чи варто мені зайти в кімнату у величній манері або одягнути щось таке, що змусить Совешу відчути себе винним. Зрештою я вибрала білу сукню з невеликою кількістю деталей. Мені хотілося якомога більше розхвилювати його почуття провини. Я залишила волосся розпущеним і вийшла.
Екстрене засідання мало відбутися в залі для аудієнцій. Коли я підійшла, охоронці відкрили двері без очей. Я увійшла в зал, і на мене несподівано звернули увагу вельможі та чиновники. У їхніх очах відображалася велика кількість емоцій, але в залі для аудієнцій панувала мертва тиша. Звук падаючої краплі води лунав би так само голосно, як і гуркіт.
Совішу сидів на своєму троні, коли його погляд впав. Я випрямила спину і увійшла в передню частину залу. Коли я підійшла до свого трону, то сіла на нього як ні в чому не бувало. Мої очі спокійно дивилися прямо перед собою, але поруч зі мною я відчував нервову енергію від Совешу. Краєм ока я помітила, що його пальці нервово ріжуть коліно.
Імператриця...
Невдовзі до мене підійшов Совішу. Нарешті я повернула до нього голову. Як тільки ми зустрілися, він вибачився переді мною з твердим виразом обличчя:
- Мені дуже шкода. Але я ніколи...
- Більше ніяких вибачень.
- ?
- Я не хочу це чути, так що поберігайте своє дихання.
- Імператриця, я...
Він спробував щось сказати, але його перервали, коли двері знову відчинилися. Це був Верховний первосвященик. І знову в кімнаті зависла напружена тиша. Верховний первосвященик стояв перед нами, нахмурившись, а вельможі затамували подих і дивилися один на одного.
Через мить Совішу піднявся з трону, і всі двори одночасно поклонилися. Він махав рукою, а потім заговорив важким голосом:
- Я хочу розлучитися з імператрицею Нав'є.
Аристократи, можливо, вже зібрали всі докази, коли Верховний первосвященик прийшов поговорити з Совешу, але усі вони сковтнули, ніби почули цю новину вперше. Ропот почав поширюватися, як олія з запаленого у вогні.
- Будь ласка, передумайте, Ваше Високосте.
- Тільки не це, Ваша Величносте.
- Імператор...
Подібні погляди поширилися скрізь. Я намагалася зберігати невгасимий вираз обличчя і дивилася прямо перед собою. Ввести про розлучення на очах у всіх - ганьба, хоч би як я була готова до цього. Залишати свої почуття якомога прихованішим був єдиний спосіб захистити свою гідність.
- Все вже вирішено.
Совешу обірвав слова двірян.
Я втратила час. Все, що я пам'ятаю - це те, як скоро відбудеться розлучення. Суд - це не те ж саме, що суд; на першому же судовому засіданні первосвященик викличе мене, Совешу і палаци, а священик запитує: "Чи я згодна на розлучення?"
Після грандіозної зустрічі я став співчутливим. Я знехтувала їхніми поглядами і вийшла з залу для аудієнцій тим самим кроком, що й зазвичай.
Коли я вийшла з залу, то побачила Рашту, яка стояла неподалік. Її тіло було наполовину приховано колоною, за якою вона стояла, а очі повні жалю. Вона повільно підійшла до мене.
Імператор робить забагато. Щоб зробити це так публічно... - Її похмурий погляд розчинився в повні сліз очей: - Її Величність ненавидить Рашту, але Рашта не ненавидить її Величносте. Навіть якщо її Величність піде, Рашта буде пам'ятати її.
Вона вимовила це так, ніби я зараз помру. У мене з’явилося роздратування, але що сказати про цю дитину?
- Тобі не обов'язково мене пам'ятати.
Я повернулася і попрямувала в сад. Гейнлі попросив мене зустрітися з ним у кімнаті герцога Елгі, але сама думка про зустріч з людьми викликала в мене паніку. Я просто хотіла провести час одна на даний момент. Я пішла до свого улюбленого саду і наказала своїм охоронцям.
- Будь ласка, залиш мене на деякий час в спокої.
Імператриці, яка невдовзі повинна розлучитися, були вражені. Зараз ніхто не слідував за мною, тому охоронці тихо відступили. Я посміхнулась, насолоджуючись своєю самотньою прогулянкою, і через деякий час вирушила в Південний палац, де зупинився герцог Елгі.
Коли я постукала у двері, то почула - Хто там? Мене запросили, так що герцог Елгі повинен знати, що я прийду. Про всяк випадок я навмисно дала невизначену відповідь.
- Це я.
Я почекала трохи, потім почула звук швидко наближаючих кроків. Двері відчинилися. Я підняла очі з того місця, де стояла, похмуро втупившись у землю, але обличчям до обличчя зіткнулася не з герцогом Елгі.
Це був Хейнлі.
- Хейнлі?
Герцог Елгі вже пішов? Ні, ми повинні були зустрітися тут...
Я на мить запаникувала, але Хейнлі посміхнувся мені.
- Королева.
- Як ти можеш бути тут?
- Я так довго тебе чекав. Я завжди чекав, але сьогодні я чекав трохи ближче.
Я увійшла до кімнати, а Гайнлі закрив двері і посміхнувся мені у відповідь. Він злегка підвернув ногу, наче нервував, потім витягнув руки і подивився на мене. Невже він хотів... Все виглядало саме так.
Він хоче мене обійняти?
Я завагалася, потім нахилила голову до нього. Моя щока ніяковіла його плече. Я не йшла з місця, але Гейнлі розлютився веселим сміхом. Жар залив моє обличчя, і я спробувала відвести голову, але він зупинив мене.
- Королева. Я можу обійняти тебе?
- Добре.
Як тільки я відповіла, він обійняв мене і міцно притиснув до себе. Я дозволила своїй голові розслабитися на його широкому плечі, і його волосся лоскотали моє обличчя. Його світле локони були м’якими, як пташині пера. З ростом фізичного контакту зростала і моя незручність, але я спокійно зберігала свою позу. Плечі Гейнлі злегка задрижали, коли він прошепотів мені на вухо:
- Я все чув.
- Що? Ах...
Він мабуть чув про сьогоднішній надзвичайний збір. З огляду на всі ці новини плітки, мабуть, швидко поширилися у Південному палаці. Збір тривав кілька годин, і я приїхала сюди лише після того, як він закінчився. Я тихо відповіла, відчуваючи себе абсолютно безпорадною:
- Я в повному порядку. - Я віддерла руки і поплескала Хейнлі по спині: - Справді.
Я намагалася потішити його, бо він раптом став таким похмурим. Але як тільки мої руки торкнулися його спини, він помітно напружився. Я нервово віддерла руку:
- Я дуже рада, що ти тут.
Хейнлі відпустив мене і відступив на крок, потім опустився на одне коліно і простягнув руку, як під час нашої першої зустрічі. Я простягла йому руку, і він, закривши очі, поцілував її. Він знову відкрив очі, не зводячи з мене пильного погляду:
- Я сподіваюся, що ти не залишишся на самоті.
- Через тебе цього не буде.
- Як тільки ти розлучишся, я сподіваюся, що ти отримаєш дозвіл на повторний шлюб.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr