Глава 139 - він подобається мені більше, ніж я думала. Частина - 2
Через кілька днів я повернулася в Імператорський палац. Я згадала про свою угоду з Гайнлі. Він дасть мені посаду королеви, а я поділюся своїм досвідом правителя.
Але коли я спокійно обдумала це рішення під час поїздки, то відчула жаль. Він прийняв мою пропозицію, але що, якщо зараз він змінить думку? Як би він не був щасливий, ця угода для нього повна втрата. Якщо такий відомий бабник, як він, одружиться на мені, вибухне скандал і пошириться по багатьох країнах. Для монарха, який повинен відкинути свій старий легковажний образ і гідно прийняти тягар та нову особистість, це не дуже добре.
Крім того, шлюби між іноземними монархами зазвичай ведуться з наміром створити сильний політичний союз. Я не можу розраховувати на це після розлучення з Совешу. Моя сім'я, добре відома як постачальник імператриць Східної імперії, не може допомогти Гайнлі у внутрішній політиці Західного королівства.
Якщо він не передумає, я просто зроблю все що в моїх силах.
На щастя, у мене є деякі переваги, які могли б допомогти Гайнлі. Я була б абсолютно протилежністю йому. Моє холодне міркування зрівноважило б вільний образ Гайнлі. Я могла б використати свій досвід імператриці, щоб зміцнити його позицію...
Руібт!
Так, Великий князь Капмен казав, що продовжуватиме шукати дипломатичних партнерів. Можливо, ми могли б налагодити відносини між Західним королівством і Руібт!
Коли я роздумувала над тим, що робитиму після переїзду на захід, то похитала головою і глибоко зітхнула. Я не була впевнена, наскільки далеко Гайнлі запланував, і я занадто бігала наперед.
Зрештою карета зупинилася, і я дістала ручне дзеркальце для освіження обличчя.
Якщо Гайнлі одружиться з мною, а потім закохаться в іншу жінку, це буде не так важко, як із Совешу.
У цей момент несподіване усвідомлення сильно вдарило мене по голові, і я втратила самовладання. Коли лицар підійшов, щоб допомогти мені вийти з карети, він здивовано подивився на мене.
- Ваша Величність! З вами все гаразд?
Я взяла лицаря за руку, щоб утримати рівновагу і посміхнулася, запевнивши його, що зі мною все гаразд. Але ця раптова думка закрутила мою голову. Двері карети зачинилися за мною, і поки я йшла поруч з лицарем, то тут, там роздавали вітання від різних людей. Я йшла коридором, відчуваючи себе цілком спустошеною, поступово приходячи в себе від усвідомлення цього факту.
Я...
Мені подобається Совешу.
Я не знаю, чи існує різниця між любов’ю чоловіка і жінки або дружбою, яку ми довгий час розділяли. Але мені подобається Солешу. Навіть більше, ніж я думала.
- ...
Але визнання цього факту не має значення. Я не збираюся залишатися з ним тільки тому, що він мені подобається.
***
- Ваша Величність! Імператор відіслав лорда Кошара геть!
Незважаючи на мої почуття до Совішу, рани ставали тільки глибшими. Я не можу чіплятися за нього. Я повинна знайти спосіб захистити те, що у мене залишилося.
Новина про те, що він вигнав мого брата, змусила мене страждати від болю і самотності. Чи Сумління більше не відчуває до мене жодних почуттів?
- Ви чули, куди його відправив Його Величність?
- Ну, не знаю. Це сталося так несподівано...
Розповідаючи мені ці новини, графиня Еліза плакала, а Лора ходила по кімнаті в зад-вперед. Я закопалась у крісло наполовину змирившись:
- Я знала, що його повинні вигнати. Але щоб це сталося так швидко...
- Схоже, імператор чекав вашого від'їзду, Ваша Величносте.
Я не могла повірити, що Совешу вигнав мого брата. Я зачинила очі, щоб заспокоїти своє неспокійне серце, і графиня Еліза обережно заговорила зі мною:
- Ви відсилаєте гроші і листи лорду Кошару?
- Так, мені слід було б ...
Я встала з крісла і підійшла до письмового столу. Але, перш ніж відкрити ящик столу я зупинилася. У щілинах між дверцями ящика лежав тонкий шар косметичної пудри. Я провела по ньому пальцями, збираючи порошок на пальцях.
- ...
Цей сріблястий колір такий легкий, що його важко помітити, якщо не знати де він знаходиться. Я залишила його в ящику столу перед тим, як поїхати до Вірвол, на всяк випадок, якщо хтось спробує його відкрити.
- Ваша Величність? Щось не так?
Коли я зупинилася і подивилася на свої пальці, до мене підійшла графиня Еліза. Я швидко стрихнула пудру з рук.
Хтось заходив до моєї кімнати, поки мене не було?
- Фрейліни взяли відпустку і поїхали додому.
Я вийшла в коридор і поставила те саме запитання вартовим.
- Тільки покоївки, які приходять сюди прибирати, Ваша Величносте.
Я не думаю, що це ті ж люди, які завжди приходять до моєї кімнати...
- А в чому справа, Ваше Високосте?
- Є сліди того, що хтось обшукував мою кімнату.
Фрейліни, що супроводжували мене, і охоронці, стоячи за дверима, здивовано переглянулися. І тут один з охоронців щось згадав:
- Якщо подумати... Ваша Величність. Кілька днів тому був виданий колективний виклик, і ми деякий час від відсутні.
- Колективний виклик?
- Так. Кожен палацовий охоронець був заведений у порядок.
Може, непроханий гість в цей час відвідав мою кімнату?
- А хто видав повістку?
- Командир лицарів.
Совішу...!
Мені прийшла в голову неприємна думка. Я швидко повернулася до своєї кімнати і подивилася в тому місці, де ховала листи Гайнлі. Якщо командир лицарів займається цією справою, він міг взяти їх з собою. Суму використовує будь-який інструмент у його розпорядженні, щоб розлучитися зі мною.
Ні!
Моє зловісне передбачення виявилося вірним. Всі листи, які мені присилав Гайнлі зникли.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr