Глава 125 - вибух від дотику. Частина - 2
Кошар, як і його боялися маркер Фаранґ та Нав’єра, був у смертельному настрої. Він навіть не був близько до вибуху, це вже сталося. Кров пульсувала в його жилах, як розпечена лава.
Кошара не була в резиденції Тробі. Як тільки він почув, що віконт Ротешу покинув свій будинок, Кошар кинувся за ним у погоню.
Але перш ніж він встиг дістатися до нього, на його шляху стали кілька великих, міцних чоловіків. Кошар намагався обійти їх, але вони постійно заперечували йому шлях. Чоловіки перевірили, чи поблизу ще когось, і схопили Кошара за шиворот.
- Ти той самий красунчик, Кошар Тробі?
Кошар нахмурився. Він багато разів встрягався у бійки, але рідко хто вирішував провокувати їх, якщо знав, хто він такий. Лише ті, хто мав безглуздість зробити це, були зовсім марні і не мали здорового глузду.
Але якщо ці люди підтверджували, що він з родини Тробі, то це означало...
Хтось послав їх за мною.
Він видав гавкання смішок. Великий чоловік згорнув руку Кошара і зухвало посміхнувся. Кошар підмигнув йому, і чоловік заричав прямо йому в обличчя:
- Що ти про себе подумав?
Але ще до того, як людина закінчила говорити, в її очах все закрутилося, коли його тіло було кинуте на землю. Решта здоров'я були здивовані, побачивши, що їх товариш так легко впав, але вони переважали Кошара числом і кинулися на нього.
Зустріч тривала недовго. Кошар, який бушував на численних полях бою, ніколи б не програвав вуличним хлопцям, які пускали в хід кулаки. Кошар вихопив меч.
- Ти боягуз! Використовуєте зброю!
- А хіба не ви боягузи, що напали на мене, коли я в меншості?
Кошар швидко переміг п’ятьох чоловіків і направив свій меч на них, коли вони намагалися втекти. Він підійшов до найміцнішого чоловіка, поставивши зброю до його пахви:
- Хто наказав тобі переслідувати мене?
- Що значить "приказав"?
Чоловік намагався залишатися вірним своєму господареві, а Кошар усміхнувся і сказав:
- До побачення, майбутні діти!
І раптом, коли чоловік злякався, він випалив цю інформацію:
- Це був худий чоловік середніх років! Я не знаю його імені!
Було багато худих чоловіків середніх років, але Кошар в загальних рисах визначив, хто це був.
Виконт Ротешу.
Кошара потемніло, і чоловік різко втягнув повітря. Кошар помахнув мечем і вдарив рукою меча в голову йому та всім іншим, а потім сховав їх тіла у перевулку. Він покликав слугу, щоб той підтвердив місцезнаходження віконта Ротешу.
- Він поїхав до палацу.
- У кареті?
- Ні, він йде пішки. Здається, він увійде через бічний вхід.
- Мій кінь.
Слуга привів коня, Кошар схопився і швидко рушив вперед. Коли вони підійшли до палацу, Кошар поспішав і наказав слузі відвести коня в інше місце.
Кошар залишався прихованим шляхом, по якому мав пройти кожен, хто прямував до палацу, потім побачив наближаючу фігуру віконта Ротешу. Кошар вискочив, схопив його і потягнув до безлюдної дорозі.
- О боже мой! Що відбувається?
Віконт Ротешу з усіх сил боровся, але він не міг вирватися зі важкої бори Кошара.
- Відчепись від мене, сопляк! Відпусти мене!
Віконт Ротешу заорал у всю горлянку, а Кошар витягнув кинджал і підніс його до обличчя віконта:
- Бачиш це?
-!
- Якщо ти ще раз закричиш, я вотну це тобі у горлянку.
- О-о!.
Вікента Ротешу тремтіло від гніву, але страх забрав верх. Кошар був сумно відомий своєю люттю, а віконт Ротешу не хотів помирати повільною і болісною смертю на цій пустельній дорозі.
Віконт Ротешу затих, і Кошар вдарив його збоку по шиї, вирубивши його. Кошар приніс тіло шина в покинутий особняк, кинув його до кімнати без вікон і закрив двері. Хоча Кошар заздалегідь не приготував ні мотузки, ні стільців, кімната була залишена ними, ніби хтось приніс їх сюди з тією ж метою. Кошар заткнув рот клапом і прив'язав візнта до стільця, а потім вдарив його по щоках, щоб розбудити.
Віконт Ротешу поворухнувся, перш ніж його очі відчинилися, і, охоплений панікою, спробував вирватися, побачивши загрозливе вираз обличчя Кошара. Але клоп заглушав його крики, а мотузка заважала йому рухатися. У кращому випадку, він міг тільки розкачати стілець до такої ступеня, що він майже перекинувся. Віконт важко дихав, а Кошар усміхнувся і доторкнувся вуха Віконта:
- Зараз я вину клап, так що не кричи. Якщо ти це зробиш, вухо буде дуже боліти.
Твоє вухо, звичайно, а не моє. Кошар прошепотів це так тихо, що віконт ледве не здригнувся від жаху. Але, незважаючи на попередження, Віконт Ротешу почав кричати, як тільки йому вийняли клап. У відповідь Кошар схопив його за голову і відрізав шматок вуха.
Незважаючи на колишні сумніви Віканта Ротешу, тепер він зазнав жахів Кошара. Біль проколов його тіло, і він забився в кайдани. Кошар знову засунув клап в рот, щоб заглушити крики, і кинув половину відрізаного вуха на підлогу, навспівуючи якусь мелодію.
Віконт Ротешу був у стані зосередження, але не втратив свідомості і зміг кинути на Кошара шалений погляд. Коли Кошар потер лоб закривавленими пальцями, він зрозумів, що чинити опір марно. У цій звірині не було ані краплі співчуття.
Коли віконт Ротешу замовк, Кошар похлеснув його і похвалив за те, що він мав бути таким з самого початку. Через хвилину Кошар вдарив його кулаком.
Чому Кошар б'є його, коли він сидить нерухомо? Віконт намагався сказати щось про несправедливість, але не зміг відкрити рот, тому що кулаки Кошара продовжували бити його з усіх боків.
Кошар використовував його як боксерську грушу, і коли він знепритомнів, то дістав кишеньковий годинник. Потім він прибрав їх і втупився на обм’якшого чоловіка, прив'язаного до стільця. Кошар знав з власного досвіду, що його жертва не помре. Він контролював свій напад, щоб завдати сильного болю, але не інвалідність.
Кошар вдарив шинанта Ротешу по обличчю, щоб знову розбудити його. Чоловік моргнув і відкрив налиті кров’ю очі.
- Ти вже прокинувся, так?
Кошар посміхнувся, привітався і витягнув кляп. Цього разу віконт Ротешу мовчав, але з його губ зірвалося кілька тихих стонів. Цього разу Кошар не вдарив його, а витягнув носову хустинку і витер закривавлені губи віконта.
- Я просто намагався якомога спокійніше отримати потрібну мені інформацію. Чому ти був таким жорстоким?
- Жорстокий? Ти той, хто...
Віконт Ротешу закрив рот, коли побачив очі Кошара. Віконт Ротешу, дізнавшись, що Кошар розслідує справу Рашти, послав людей з наказом завдати кота такої шкоди, щоб він на кілька місяців залишався в ліжку. Мабуть, Кошар дізнався про це.
Кошар присунув ще один стілець і сів перед ним.
- Ти допомагаєш тій жінці?
- Яка жінка?
- Наклади імператора.
- Я... Я ... ...
- Навіть не намагайся брехати мені.
- ...
Віконт Ротешу закрив рот. Він так часто відвідував Рашту, що всі знали про їхні стосунки. Кошар посміхнувся:
- Кажи.
- Що ти маєш на увазі?
- Щодо тієї жінки.
- А що вона?.
- Все, що може мене зацікавити.
Кошар навіть не підняв питання про те, що віконт Ротешу наймав людей, щоб напасти на нього, наче це запитання давно забуте. Замість цього, його думки були зайняті пошуком інформації про Раште. Віконт Ротешу судорожно сковтував:
- Вона простолюдинка.
- Народилася рабом, вірно? Вона утікла рабиня. Ти сам це сказав.
- Ну ... Це було непорозуміння...
- Віконт, ти знаєш, як я терплячий?
-!
- Зовсім небагато.
Кошар скричав губи в жахливому усмішку, і віконт Ротешу відчув, як по його спині пробіг трепет. Це той тип усмішки, яку використовують перед тим, як вбити когось.
Віконт Ротешу поспішно відповів:
- Так, Рашта - бігла рабиня!
- Це я вже знаю. Дальше?
- Далі?
- Те, що вона бігла рабиня вже деякий час публічно відомо. Щось ще.
Віконт Ротешу намагався збагнути, чого хоче Кошар. Кошар уже багатий, так що про хабар не могло бути й мови. Віконту Ротешу треба заспокоїти його слабкість Рашти. Виконт Ротешу викрикнув свою відповідь, як тільки знайшов його:
- Дитина! У неї є дитина!
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr