Глава 83 - гівняний гнів Совешу. Частина - 2
У той момент серйозна сутичка здавалася неминучою. Я кинула стурбований погляд на сера Артіна, який кивнув головою і обережно зніс руки свого меча. У цей момент...
- Ваше Високість! Ваше Високість!
Хтось прибіг здалеку і гукнув принца. Я обернулася і побачила, що це той синьолосий лицар, який часто слідує за принцем Гейнлі. Сер МакКенна, здається?
Він зупинився перед нами, хапаючи ротом повітря, перш ніж заговорити:
- Ваше Високість, я думаю, вам треба йти!
- У чому справа?
Сер МакКенніна вагався, дивлячись на великого князя Капмена. Лицар, здавалося, не був впевнений, чи варто говорити при ньому.
Я повернулася до принца Хейнлі і кивнула йому:
- Іди швидше.
Я б воліла, щоб він поквапився, але він подивився на мене з жалем і обережно опустився на одне коліно. Він легонько поцілував тильний бік моєї руки, не зводячи з мене очей весь цей час. Сер МакКен нетерпляче заіржав.
- Я поговорю з тобою пізніше.
Його голос був м'яким, коли він встав, і коли я кивнула, він повернувся і пішов з сером МакКінною. На відміну від повільного, ніжного поцілунку, його темп був швидким. Цікаво, чи це має якесь відношення до західного короля...
Я витріщилася на потилицю принца Хейнлі і зітхнула.
- Ти дружиш з цим принцом?
Я раптом згадала про присутність великого князя Капмена і швидко повернулася до нього. Він дивився на мене з дивним виразом обличчя.
- Ти дружиш з цим принцом? - Повторив він тихо.
- Я думаю, він велика людина.
Я не могла сказати, що була з ним у дружніх стосунках, але мені не хотілося обманювати. Але обличчя Капмена лише спотворилося. Я уважно спостерігала за ним:
- Ти... граєш?
- Схоже на те. Я вже збирався схопити його за горло.
- Але ти цього не зробив.
- Так, мені було важко контролювати себе.
Він не шкодував своїх плечей.
- Неймовірно, як багато емоцій керує людиною.
- ... Як ти себе почуваєш?
- Ти коли-небудь ревнувала?
Ревнощі...
Сумління підштовхнуло мене подбати про Раште. Це болюче відчуття в моєму серці... Чи це була заздрість?
- Можливо.
Як тільки я погодилася з ним, Великий князь Капмен дав несподівану відповідь.
- Ти занадто легко це визнаєш.
- Це ти так засмутився, що подарував мені любе зілля.
Він голосно розсміявся, сунув руки в кишені і опустив очі:
- Я зіпсував тобі настрій?
- Спостерігати за боротьбою Великого князя не так вже й погано...
- Ти знаходиш мене кумедним?
- Мені обов'язково відповідати?
Великий князь Капмен підтиснув губи:
- Я не думаю, що ти коли-небудь так ревнувала і дозволь мені сказати тобі це наче щось невидиме кричить поруч з моїм серцем. І я хочу слухати цей голос.
- Що він каже?
- Я не можу тобі сказати.
- Чому ж?
- Це невидиме щось шепоче мені зараз. Ми не можемо дозволити тобі дізнатися наші наміри.
Я розсміялася, думаючи, що він жартує, але невдовзі зрозуміла, наскільки серйозно він говорить. Ще мить він мовчки дивився на мене, потім зітхнув:
- Просто дивитися на одну людину може бути дуже корисно. Водночас це викликає почуття невпевненості. Багато в чому... це дуже сильне зілля.
- Коли наслідки...
Я вже збиралася запитати, коли ефект зникне, як раптом почула, що хтось наближається. Я озирнулася і побачила Совешу. Його очі були холодними.
Чому він такий сумний? Чи він послухав нашу розмову?
- Він би цього не почув. - Великий князь Капмен пробурмотів відповідь, наче прочитавши мої думки.
- ? - Я була вражена його вчасністю, і він знову заговорив тихим шепотом.
- Він був недостатньо близько, щоб почути наші слова.
Я озирнулась на Совешу. Чим ближче він підходив, тим холодніше ставало його обличчя. Якщо б він почув розмову, це було б непорозумінням. Свешу махнув рукою слугим і лицарам, які стояли неподалік.
Совішу повернувся до мене:
- Який саме?
- ... Що ви маєте на увазі?
- Великий князь Капмен, принц Хейнлі. Який саме?
- Я не розумію, що ви маєте на увазі.
Я посміявся і подивився на Великого князя Капмана:
- Два іноземця, мабуть, привабливі для імператриці.
Зараз він тут, але схоже, спостерігав за ними з тих пір, як з'явився принц Гейнлі.
- Це непорозуміння.
Я обійшла його слова. Принц Гейнлі мені тільки друг, і хоча Великий князь Капмен деякий час закохався в мене, це лише через зілля. Рано чи пізно воно розірветься. Мені здається, що я не повірив.
- Чому ти не можеш бути обережною у своїй поведінці в такий час?
- Що цього разу?
- Вагітність первістком імператора. Хочеш влаштувати скандал з іноземцями?
- Чому ні?
- Чому б ні?
Совішу нахмурився, ніби я не знала. Я знала. З тієї ж причини я не могла відкрито дружити з принцом Гейнлі. Невдовзі після того, як Рашта стала наложницею Свешу, вона завагітніла першою дитиною імператора. Якщо в цей час у мене станеться скандал з іншим чоловіком, про імператорську родину поширилися б непристойні плітки і не було ніякої гідності. Я розуміла, що мушу бути обережною, але коли Совіш сказав мені щось на зразок цього, то відчула себе зовсім по - іншому.
- Ви хочете, щоб я була обережною у своїх діях щодо вашої першої дитини?
- Моя перша дитина? Дитина імператорської родини також означає, що вона ваша дитина.
- Ні. Будь їх сто або тисяча, дитина вашої наложниці - не моя дитина.
Імператриця!
- А що стосується народження вашої дитини, то це ваша щаслива подія, а не моя.
Співзвучав на мене з ворожим виразом обличчя.
- Врешті-решт, дитина Рашти не може бути ні імператорським принцем, ані принцеса. Всі це знають.
- То якщо він не принц і принцеса, вони не діти імператорської сім'ї?
- Так, це закон. І незалежно від того, як ви ставитеся до цього, через п'ятдесят чи сто років навіть не будуть знати, хто ці діти.
Я з недовір’ям дивився на нього, а потім видав усмішку.
Імператриця справді егоїстична.
-!
- Як би ти не ненавиділа Рашту, невже ти побоюєшся її невинних ненароджених дітей?
- Ні.
- Цікаво, чи вважає імператриця мене своїм чоловіком?
Але перш ніж Совішу продовжив свої слова, з нізвідки з'явився кулак і вдарив його по обличчю.
Це був Великий князь Капмен...
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr