Глава 56 Герцогиня Туанія. Частина - 1
Придворний лікар з серйозним виразом переміщав стетоскоп, і через 15 хвилин він нарешті прибрав холодний металевий інструмент.
"Як він?" запитала я.
« Його температура трохи нижча, ніж вчора».
Всі навколо зітхнули з полегшенням.
Сумління знепритомнів після сварки зі мною, і хоча я не думала, що це була моя вина, мене турбувало. Тепер я теж можу зітхнути.
« Дякую, що приїхали.»
« Не варто вдячності, Ваша Величносте. Це лише мій борг."
Після того, як лікар та всі інші вийшли з кімнати, я підсумувала стілець до ліжка Совешу. Він відкрив очі і пильно подивився прямо на мене, а я взяла рушник з тазу поруч із ним, стиснула його і поклала на лоб. Він здригнувся, як тільки рушник торкалися його шкіри.
"Холово."
« Ви перевантажені»
« Я чув. Я прокинувся, коли лікар сказав це. "
« Давайте більше не витрачати час на поїздку на вілу». Я зітхнула, згадавши раптовий незграбний поцілунок, який Сувешу обрушив на мене.
« З вами все гаразд? Вам слід відпочити. Але я була щаслива, що у нього стало більше енергії. Я зняла рушник із чола, занурила в холодній воді і поклала назад на нього.
"Холодно..." Совешу знову застонав і пробурмотів вибачення- - "Ваш день народження зіпсувався через мене. Мне жаль.»
« Я кожного року народився. Не звертайте на це увагу."
"Я нічого не можу вдіяти."
« Наступного року в мене буде знову день народження".
« Але ваш день народження одного року... Гівно. Говорити з імператрицею - це як ...."
« Як розмовляти з колегою?»
Совешу посміщився, коли я повторила його слова. « Ви знаєте, що ви груба?»
Груба? Це була пряма насмішка, подумала я.
« Лікар сказав, що вам потрібно відпочити ще кілька днів. Мені покликати Рашту? "
Сумління втупилося на мене так, ніби я не міг повірити у те, що сказала. Я знала, що він волів би, щоб вона піклувалася про нього, а не я. Звичайно, оскільки я не хотіла, щоб ми утрьох були разом, я б повернулася до імператорського палацу, якби вона приїхала. Хіба це не те, чого хотів Совешу? Йому був потрібен лише один чоловік.
« Імператриця... Це сарказм?»
"Це звучить так?"
(Сміх)
"Ні". -я відповіла одним словом, і подивилася вниз, в той час як Совешу подивився у мою сторону.
"Вам не потрібно кликати Рашту".
« Я не хочу, щоб Ви були розчаровані".
"Але хіба це не добре для імператриці?"
Коли Рашта була засмучена, він завжди звинувачував мене. З іншого боку, якби Рашта приїхала сюди і я повернулася до палацу, це було б дійсно добре. У мене було багато роботи.
Замість відповіді я поклала більше льоду в тазік, потім зняла рушник із лоба і знову занурила його у холодній воді. Я поклала холодного рушника на його шию, і він дёрнувся і схопив мене за зап'ястя? « Ви гніваєтеся на мене? »
(Сміх)
"Правда."
"Добре."- він зітхнув, знявши рушник із шиї і поклавши його на ковдру.
"Не кличте Рашту".
З ним правда все добре? Коли я підняла очі, то побачила, як назавжди осипати Совішу.
« Вона вродлива і гарна, коли говорить, але мені зараз погано. У мене болить голова ... Так що я б хотів побути в тиші».
Рашта була б засмучена. З того часу як вона стала його наложницею, вона стежила за тим, щоб ніколи не бути далеко від Совешу.
Я просто кивнула і поклала рушник назад на лоб.
***
Я підозрювала, що Рашта буде засмучена, було правильним. Після тижневого відпочинку ми повернулися в імператорський палац, і Рашта, яка чекала на садок, застрибнув у карету, перш ніж хтось з нас зміг вийти. Рашта міцно обійняла Совешу, а для мене тільки мовчазний уклон. Те, що імператриця бачила наложницю, не було чимось незвичайним, але її ставлення до мене змінилося. Здавалося, вона була більш стурбована тим, що він був наодинці зі мною.
Вона і Солешу не хотіли відділятися один від одного, тому я пішла в центральний палац одна й наказала чиновникам принести мені всю мою роботу. З того часу щоденне життя тривало. Я провела трохи більше часу, ніж зазвичай в центральному палаці, щоб надолужити втрачене за тиждень, тоді як Совешу скоротив свій верхній годинник і послухався поради лікаря. Рашта спілкувалася з герцогом Елгієм вдень, а вночі піклувалася про Совешу. Я час від часу зустрічала принца Гейнлі, коли гуляла, і Королева іноді приносила листи.
Ах, але було одна зміна. Він знову взявся за справу, яка стосувалася її, і мав менше причин ставити вимоги. На щастя, я вже не часто стикаюся з нею і, звичайно ж, моя робота зменшилась. Мені було сумно, коли справу доходило до Совешу, але через кілька років, як це можливо, ми могли б бути як звичайна королівська пара. Ми б жили помірно нудним, але мирним життям без страху зречення.
***
Наступного разу я знову побачила Рашту на чаєпітії герцогині Туанія.
Біля центру був невеличкий палац, який називають Хрустальним домом. Він був зроблений не з кришталю, як видно з назви, а зі скла під різними кутами. Я чула, що колись тут жила наложниця, яку любив імператор. У наші дні його в основному одержували палацам на день-два. Хрустальний Дом Герцогиня Туанія позичила, щоб влаштувати чаєпіття, і сьогодні я змогла закінчити свою роботу раніше та приєднатися до неї.
« Я боялася, що ви будете занадто зайняті, щоб прийти, Ваша Величносте".
« Ніскільки.» Я привітав герцогиню Туанію і сіла за столик в саду. На столі був чай і кава, а також печиво, торти та інші ласощі, накриті скляними кришками. Атмосфера дозрівала, щоб привітатися з дворянами та жінками.
« О, Боже. Мабуть ми запізнилися." - З боку входу в сад донісся голос. Я подивилася повз торта і побачила людину з хвилястим світлим волоссям, яких я ніколи раніше не бачила. Поруч з ним була Рашта.
« Ой. Це герцог Елгі?
Очі чоловіка впали на мене.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr