Глава 53 - Крижана лялька. Частина - 2
Очі Рашти розширилися: « Ви берете це на вілу?»
« Це на день народження імператриці» - після відповіді Совішу Раштта виглядала здивованою і запитала його: « Хто ще там буде? »
« Буде імператриця, я, слуги та лицарі. Там не буде гостей, крім фрейліни."
Рашта прикрила рот руками. Вона виглядала настільки стривоженою, що Совешу: « З тобою все гаразд?»
"Рашта не знала, що це в імператриці день народження".
"О, це так?"
"Ніхто нічого не сказав..."
« Ми не хочемо афішувати це. Це не відкрита вечірка, так що про це знають тільки близькі друзі і родичі."
« Верді могла б згадати про це. Вона напевно знала про це.
Я посміхнувся, а Рашта надула губи.
"Ти повинна бути засмучена, коли знаєш тільки зараз про її день народження".
« Ми все - таки є сім’єю. Я могла щось подарувати..."
Совішу посміхнувся: « Ти дуже допитлива.»
Рашта скресила пальці: « Що ж...»
Вже настав час іти: « Бувай, Раште. Якщо я поїду пізніше, то кучеру буде важко керувати екіпажем".
Коли Рашта швидко схопив його за рукав, він ступив до карети.
"Рашта?" - він з цікавістю обернувся.
« Ви можете взяти мене з собою? »
"Тебя?"- Сумішу здивовано моргнув і поспішно кинув.
"Я не приготувала подарунок для імператриці, і якщо я не буду відзначати з нею її день народження, вона буде розчарована."
Совешу не міг позбутися скептичної фрази на його обличчі, і він не був упевнений, що Навіле буде розчарована відсутністьм подарунка від неї. Але він не міг сказати, що Імператрице, мабуть, не сподобається, якщо Рашта приїде
« З собою підійміть мене, Ваша Величність. Я можу підняти настрій. "
"Набудова?»
Вона зобразила, що п’є алкоголь, і Совішу відповів: « Тобі не потрібно так багато робити».
« Візьміть мене з собою. Це сімейна вечірка, а я член сім'ї."
« Мені шкода. Там будуть тільки я і Імператриця. "
Щіки Рашти розпухли, і вона склала руки на грудях.
« О, Боже. Ти надулась. і вщипнув її яскраво-червону щоку. « Ти дійсно хочеш поїхати? »
« Мені не подобається, коли Ви наодинці з іншою жінкою".
« Ти не протестувала, коли я підняв тему на рахунок вілли».
« Я думала, що ви їдете працювати один або в групі". Рашта була мила і енергійна, і кучер мимовільно посміхнувся. Вона швидко подивилася на свої пальці. Свешу глянув на годинник і заспокоював її по плечу: « Ми також поїдемо туди разом. Цього достатньо?»
« Коли? На мій день народження?»
"Так".
« Я волію святкувати пишну вечірку».
"Добре".
"Але мені подобається бути з вами наодинці, Ваша Величносте."
"Ти дуже жадібна людина."- він посміхнувся їй, і вона швидко обняла його.
"Я хочу, щоб на мій день народження було багато людей, а потім ми залишилися наодинці".
Її тонкий запах лоскотав його ніс. Совішу поцілував її в щоку і відповів "Так" перед посадкою. Кучер клинув вожками, і Рашта помахала видаленої кареті.
Перед тим як вона зникла, то опустила руку. Совешу обіцяв, що проведе час з нею пізніше, але зараз він буде наодинці з імператрицею. Вона намагалася не турбуватися. Вона не змогла зупинити його, навіть якби знала наперед.
« Все буде добре. Імператор і Імператриця перебувають у політичному шлюбі. Вона вип'є келих шампанського і гарненько виспиться.
Але хтось вже чекав її там. Її серце в п'ятірки пішло, коли вона дізналася огидну фігуру у коридорі. Вона зібралася з силами і підійшла до віконту Ротешу. Він стояв перед дверима, позіхаючи, поклав руку в кишеню, але посміхнувся, як тільки побачив Рашту.
***
На вікнах вілли висіли тонкі напівпрозорі штори. Оскільки завіси використовувалися рідко, особливу увагу приділялося естетиці, а не практичності, і я прокинулася від яскравого сонячного світла, яке світив у мої очі. Я вирішила, що штори потрібно змінити. Тільки після того, як я незграбно сіла в ліжку, я зрозуміла, що перебуваю в іншому місці, і це був мій день народження.
Совішу...
Згідно з моєю годиною, було 7 годині ранку і, враховуючи, що для того, щоб дістатися сюди зі столиці, знадобиться близько 12 годин, я сумнівалася, чи він вже приїхав. Можливо, він прийде до того часу, коли я поснідатиму і піде спати.
Я знову позіхнула і встала з ліжка. Я пригадала свій звичайний розклад дня, але зрозуміла, що не маю роботи. Справді, сьогодні був день для щоденного читання й відпочинку. Я вже давно не проводила весь день наодинці з собою. Коли я дійшла висновку, що ця поїздка була доброю ідеєю, то пішла до ванної, почистила зуби і швидко прийняла душ.
"Ваша Величність, Ви повинні були покликати мене!"- графиня Джубель вигукнула, коли я вийшла зі спальні з вже засудженим волоссям.
"Я чекала, коли Ви покличете!"
« Все добре. Я просто хочу розслабитися сьогодні. "
"Що б Ви хотіли на сніданок?"
"Просто бутерброд і сік, будь ласка."
Поки графиня Джубель була зайнята приготуванням сніданку, я увійшла до вітальні і дістала з сумки мою незакінчену книгу. Я відкрила книжку і відкинулась на спинку крісла. Через деякий час я почула, як відчинилися двері. Спочатку я подумала, що це графиня Джубель, але все було дуже важко. Коли я підняла очі, то побачила усміхненого Совешу в костюмі.
« Ви приїхали сюди, щоб відпочити і ви читаєте? »
"Ваша Величність." Я зачинила книгу і встала. Хоч він посміхався, то виглядав втомленим, неначе цілу ніч їхав у кареті.
« Ви щойно приїхали?»
Він вказав пальцем на вікно, і через нього я помітила кількох слуг, що розвантажують карету. Совішу сказав: « Я втомився, бо він впав на диван поруч зі мною і відкинув голову назад та закрив очі. Він виглядав так, ніби ось-ось втратить свідомість від втоми. Я доторкнулася до його чола і відчула, що він теплий.
"Ваша Величність."
Можливо, він спав. Тоді Совішу відкрив очі і втупився на мене широко розкритими очима.
« У вас невелика температура. Ви повинні поспати.» Я обережно прибрала руки з лоба і встала. Сумілий схопив мене за зап'ястя, як тільки я зібралася встати. Я озирнулася на нього, і він наказав мені залишитися й вийшов з кімнати. Коли він повернувся, у нього в руках була срібна скринька.
« Подарунок?»
« Як ти здогадалася? » Совешу посміхнувся і підніс мені подарунок.
Це була музична скринька. Коли я відкрила кришку, заграла музика і в центрі з'явилося блискуче кільце. З обох боків висіли срібне намисто та сережки.
« Дякую.»
З усмішкою Совішу дістав намисто з ящиків.
"Розрішіть мені."
Я вагалася і взяла шкатулку однією рукою, а інша підняла волосся й обернулася. Його гарячі руки були у мене на шиї, коли він намагався затягнути намисто.
Потім раптом щось тепле і гладеньке доторкнулося моєї шиї.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr