Глава 41 - Фаворіт королеви. Частина - 2
Рашта була заплутана в мережі складних емоцій. Вона була вдячна, що вона захистила її. Імператор знав від самого початку, що вона, звичайно, була втікачкою рабинею, але його бажання захистити її змусило його приховати це навіть після того, як справу було розкрито. Скільки інших чоловіків солодко шепотили про свою відданість їй, перш ніж кинути її, використовуючи свої особи як щита? За іронією долі, Совешу, наймогутніша людина в імперії, яка цього не зробила.
Але страх перед минулим переслідував її по п'ятах. У той момент, коли вона ледь стріхнула з себе кайдани, як люди почали дивитися на неї як на "Растту" замість « работорговці", це сталося, якщо її особистість знову схопила її за щиколотки. Якби не любов Солушу до неї, її мрія померла б через Ротешу.
Але як щодо людей, які колись хвалили її і посміхалися їй? Що вони тепер робитимуть? Рашта хвилювалася. З тих пір, як все прояснилося, вона ще не зустрічалася з іншими двореями, і вона боялася, що ці усміхнені обличчя перетворяться на огиду.
Рашта погладила бурштиновий браслет на руках, але її серце не заспокоїлося.
« Ні, навіть якщо я була рабинею, тепер я наложниця Імператора. Тепер все буде не так, як раніше..." - подумала вона
Рашта обняла ляльку, яку Совешу подарував їй. І тут відчинилися двері, і в кімнату увійшла віконтеса Верді з неспокійним виразом обличчя.
« Пані Рашта, віконт Ротешу прийшов до вас у гості... Що мені йому сказати?»
"Господин?"
У метушні Рашта вживала ту саму назву, яку в минулому. Віконтеса Верді виглядала здивованою, але не сказала ні слова.
Вираз віконесси змінився доброю посмішкою, але Рашта був впевнена, що ця жінка, мабуть, сміється з неї. Якщо виконтеса знала про стосунки Ротішу з Раштою, то не повинна була його згадувати. Хіба не було потрібно, щоб підлеглий мав право тримати інших осторонь? Рашта була впевнена, що якби виконтеса працювала на імператрицю, то мала б більшу відповідальність.
Рашта прикусила губу. Якби вона знала, що так буде, то залишилася б у кімнаті Імператора і симулювала хворобу. Було помилкою повертатися сюди поодинці, щоб привести думки порядок.
Ні, ні, проблема була в тому, що Імператор дозволив віконту вільно пересуватися. Чому Імператор просто не вигнав його? Чому він сам не вбив шина і не посадив його до в'язниці? Хіба Совешу ні на що не здатний?
Рашта стримувала сльози, віддаючи наказ віконтесі Верді.
"Скажи йому, щоб він повернувся".
Однак Верді вагалася.
"Скажи йому, щоб він повернувся!"
На цей раз Рашта заморила, але віконтеса Верді все ще не рухалася. "Ти теж мене ігноруєш?" - хотіла сказати Рашта у люті. Віконтеса продовжувала тремтячим голосом: « Ну... він сказав, якщо Ви його не впустите, ви пожалкуєте про це..."
« Він так сказав?»
"Так".
Гнів додав Рашті сміливості, і вона стиснула зуби.
« Тоді скажи йому увійти. Дай мені побачити його безсоромне обличчя."
Вона була сповнена рішучості. Але коли він увійшов, її образа померла на губах з злою посмішкою на обличчі.
« Леди Рашта. Вітаю. Ти тепер наложниця імператора.»
Віконтеса Верді, яка поперемінно дивилася на Рашту і віконнта Ротішу, вибігла з кімнати, коли Рашта люто втупилася на неї.
Рашта обернулася і подивилася на шина Ротешу, який сів на стілець. Він сказав досить: « Добре, мені це подобається".
"Чому ти тут?" Рашта імітувала суворий тон імператриці. Решти були чудовими, але не мали влади. Віконт видав смішок: « Ти вже стала справжньою леді, Рашта".
« Не призивай моє ім’я. Ти більше не будеш звертатися до мене просто як до Рашти.
« Я впевнений, що це правда... на певний період."
"Звільнений період?"
« Знаєш, скільки років жінка залишається наложницею імператора? »
Рашта закусила губу від засмагленого зауваження Вікінта. Він постукував пальцями по столу і вчасно какати шиї помітив браслет на зап'ястку Рашти.
« Як гарно. Це зроблено з бурштину? Хм? Дай мені поглянути.»
Рашта різко відібрала руку за спину. Віконт Ротешу на хвильку насупився, і він усміхнувся: « Імператор наказав мені виправити помилкове твердження про те, що ти втікач. Тепер зі мною поводяться як з дурнем, який навіть не може розпізнати обличчя людини. Чи розкриється твій секрет, залежить від мене. Я вдячний за золото і срібло, але цього недостатньо."
Рашта різко повернулася до нього: « Тоді ти не повинен був говорити цього від самого початку! Ти безсовісний! Ти приховуєш тільки те, що я втікала рабиня тому що Імператор наказав тобі. Ти робиш це не для мене.
« Чому я нічого не сказав про дитину, від якої ти відмовила? » — відповіла вінонта Ротешу.
Рашта збліднула.
Дитина...
Кров знову хлинула до її обличчя, і вона зшивала кулаки. Білки її очей почервоніли
« Як ти смієш брехати! Ти вбив мою дитину!» Ярість затопила кожну пору її тіла. Те, як він так недбало стверджував, що вона відмовилася від своєї дитини, ехолокало у вухах її, але вона змусила себе закрити рот, побоюючись що віконтеса Верді почує їх.
Віконт Ротешу сказав: « Ну що? »
Рашта нарешті встала: « Ти не можеш загрожувати мені дитиною, якої вже немає».
Віконт Ротешу посміхнувся: « Ні... Що ти маєш на увазі, Рашта?»
Це був звичайний сміх, але Рашта відчула біль у хребті. Вираз Ротешу раптово став дуже жорстоким, і його тон був насмішкою: « Я б не вбив свого власного внука, власну кров"ю."
« Ти... Брешеш! Я бачила його тіло своїми очима.
« Якщо ти мені не віриш, може ти хочеш, щоб я приніс його тобі? »
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr