Глава 27 - Я на шляху до вас. Частина- 2
Відвідування банків зазвичай знижується до третього дня новорічних свят. Усі хотіли повеселитися в місті або поспілкуватися з друзями. Так було заведено протягом трьох років. До цих пір.
"Сьогодні тут багато людей, ваша Величність"- графиня Еліза клацнула мовою.
"Я думаю, це через чутки про принца і служницю". Я й досі не вирішила, як мені реагувати на це. Це було і ніяково, і забавно.
Але Рашта, оточена іншими палацами без Совішу, виглядала дуже занепокоєною і продовжувала дивитися на герцогиню Туанську.
"Вони знають один одного?" - запитала я.
Почувався звук, що відчиняє двері. Я підняла голову, сподіваючись, що Совешу увійде, але це був принц Гейнлі. Під його руку йшла Черілі, покоївка Рашти.
« Боже мій. Він привів її сюди. Черили виглядала набагато яскравішою в блідо-розовому плаття порівняно з її уніформою для слуг.
« Це плаття виглядає дуже дорого»
« Принц Гейнлі купив для неї, чи не так?»
« Вони добре дивляться разом. Я впевнена, що вони закохані один в одного."
Кімната почала гуляти від пліток. У цей момент принц Гейнлі подивився прямо на мене. Я кивнула, вітаючи його, але він зробив дивний вираз обличчя, потім насупився і похитав головою.
Я була вражена цим незвичайним обміном привітання, але перш ніж я могла подумати про це, принц Гейнлі пішов з Черіллі. Невдовзі до кімнати зайшов Совішу, озирнувся і попрямував до Раште.
Я відвернулася, взявши склянку у проходця слуги. Я не знала, який це був напій, поки мої смакові рецептори не повідомили мені, що це була клубничний сік. Це було дуже мило, контраст з моїм настрійом. Потім музика почала грати. У мене не було настрою танцювати, тому я знайшла диван біля стіни і розмовляла з гостями.
Однак через деякий час мій шум у центрі кімнати перервав розмову. Я підняла очі і побачила, що всі дивилися на принца Гейнлі, який виглядав розбитим горем, і покоївку Рашти, чиє обличчя було почервонілим, а очі, які були вилиті слізьми. Солодка атмосфера лише кілька годин тому повністю розвіялася. Один з них був наляканий, а інший виглядав так, ніби стримував свій гнів. Що відбувається? Я не чула звідтіля, і я встала та попрямувала до натовпу.
« Чому ти обдурила мене? Я говорив тобі, я шукав когось важливого. "
Коли я підійшла досить близько, я почула голос принца Хейнлі і відразу зрозуміла ситуацію. Покоївка була спіймана на брехні. Її обличчя обливалося фарбою, і вона ледве могла вичавити з себе відповідь.
"Це абсурдно"- принц Гейнлі видихнув, очікуючи відповіді покоївки.
« Що ж роблять слуги у Східній імперії? Обманювати членів королівської родини? Ні, незалежно від статусу, це все одно обман, чи не так?»
Було неясним, розголошував він про себе або говорив їдко, але деякі палаци впилися поглядом у служницю, а один пробурмотів собі під ніс: « Яка ганьба на країну...».
Покоївка почула це і почервоніла ще більше.
"Що трапилося?"- я повернулася до дворянки поруч зі мною, і вона знизила голос, щоб пояснити: « Я не знаю точно. У них була дружня розмова, але я думаю, що принц допитував покоївку.
« Зрозуміло. Дякую, що сказали мені. "
Дворянка знову повернулася до принца і служниці.
Я на мить задумався над ситуацією. Якщо це не заспокоїться, тоді мені краще втрутитися і перервати. Але якщо покоївка вчинила неправильно з принцом Гейнлі, то вона або її господиня Рашта повинні вибачатися.
Покоївка тремтіла, втупившись на Рашту, ніби думала так само. Але Рашта тільки здивовано дивилася на них і, здавалося, не хотіла втручатися. У мене не було вибору. Я повинна була зробити це.
« Знаєш, у що я вірю? Я не думаю, що ти повністю брехав мені, вірно?»- вимовив принц.
"А?..." в замішанні вимовила покоївка.
« Я думав, що ти збрехала. Але я не дурень. Я впевнений, що ти знаєш про листи. Я була не єдиною, хто виглядав здивованим. Покоївка збрехала, але це не означає, що вона нічого не знала...
Я не знала, чи Рашта була замішана, але віконтеса Верді мала бути відповідальною принаймні.
« Ти знаєш, що я думаю? Я думаю, що ти не обмінювалася листами зі мною, але ти знаєш, хто це робив. Ти посередник. Верно?»
« Я... я ..."
"Хто твоя господиня?" - принц Хейнлі посміхнувся- "Хіба твоя господарка не та, кого я шукав?"
Я була шокована. Яке повне непорозуміння ...
Незважаючи на його сміливі міркування, очі принца виглядали холодними.
Я подумала: « Це гнів в його очах? »
Рашта, яка до цих пір не сказала ні слова, зітхнув і крокнула вперед.
« Я думала, що принц Гейнлі просто дуріє, коли ми обмінювались листами. "Рашта не просто вийшла вперед. Вона говорила з таким відтінком, що можна було подумати, ніби це вона переписувалася з ним, і аристократи теж переглянулися. Принц Гейнлі подивився на Рашту з піднятими бровами і посміхнувся.
« Леди Рашта. Ти говориш, як людина, яку я шукав. "
« Це правда. Той, кого Ви шукали це я. "
Що? Може Рашта і служниця зговорилися? Ні, я так не думаю. Покоївка Рашти виглядала дуже шокованою. Принц Гейнлі уважно вивчив Рашту з нечитованим виразом обличчя.
« Чому ти відправила покоївку замість себе?»
« Тому що Рашта - жінка Імператора. Звичайно, ми з Вами просто друзі, але Рашта переживала, що його Величність образиться. "
« Якщо я вважаю вас своїм другом, то сподіваюсь, що ви теж не образитесь»- Рашта округила очі, коли говорила, а принц Гейнлі нахилив голову. Коли він подивився на неї зверху вниз, час ніби завмерло. Потім він розізлився сміхом.
Рашта здригнулася. Здавалося, принц Гейнлі легко читав брехню Рашти, і він знаходив її дуже веселою. Або, може бути, я бачила це тільки тому, що вже знала що Рашта говорить не правду ...
- Лора прошепотіла мені на вухо. Тож це здавалося не лише мені. Можливо, це ілюзія? На мить в очах принца Гейнлі спалахнула насмішка, але потім він посміхнувся, не вимагаючи доказів.
« Зрозуміло. Я зовсім не образився. Але що, якщо ти знову фальшивка?»
« Ви вже все обдумали? Ви можете перевіряти скільки вам завгодно. Я впевнена в собі."
« Ні, все гаразд. Я не вірю, що леді Рашта почала б брехати про це."
"Звичайно."- Рашта відповіла з упевненістю, і куточок рота Хейнлі поповз вгору.
« Я сподіваюся, цього разу це правда, леді Рашта. Друга брехня, ймовірно, роздратує мене ще більше.»- він змінив погляд на служницю, яка збрехала першої. Його колишній дружній погляд зник, і крижаний зір змусив покоївку підбурити голову.
« Скільки вона видала себе за тебе, леді Рашта, ти попіклаєшся про покарання?»
Коли Рашта кивнув, він випростався і пішов.
***
« Боже милостивий, хто знав, що вона така лисиця?»
Як тільки я повернулася в західний палац, мої фрейліни розлютилися.
"Ваша Величність, невже ви дозволяєте цьому нічому так поводитись?"
« Навіть ставши наложницею Імператора, вона намагалася подружитися з принцом іншої країни, обманюючи його! »
"Так як вона сміє!" - Зазвичай графиня Еліза трималася дуже стримано, але зараз вона люто обмахувалася віялом.
"Принц знає, що Рашта бреше, тому не засмучуйтесь." - я не хотіла, щоб фрейліни переживали і злились. Я сказала це, аби заспокоїти їх. Фрейліни здивовано втупилися на мене, немов дивуючись, чому я так самовдоволена.
Лаура сердито почала: « Він здавався дещо підозрілим, але потім зрозумів це! Він знав, що його обманули!»
Втрутилася інша фройліна: « Можливо Рашта думає, що зможе обманути його своїм гарним обличчям".
« Якби він думав, що Рашта була щирою, то не вагався б".
Фрейліни закидали головами на знак згоди.
« Чи принц Гейнлі навмисно дозволяє себе обманути?»
« Я теж так думаю. Дивно, що його двічі обдурили тим самим способом. Єдина дивна річ - це..." — відповіла я.
Чому? Можливо, йому подобалася Рашта, як висловилась одна з дам.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr