Глава 22-Слези, які бачила тільки Королева. Частина- 1
"Прошу вибачення, леді Рашта, але я вже змотаний"- принц Гейнлі посміхнувся і продовжив: « Я не можу танцювати два рази підряд. У красивого чоловіка неймовірно слабке тіло. "
« А що сказати про невелику перерву? І потанцюємо, коли до вас повернуться сили. "
Принц Гейнлі раптово озирнувся, і наші очі зустрілися, та його погляд пом'якшився.
« Є хтось, з ким я знову хочу потанцювати»- відповів принц.
Я обдумала його неодноразове відмову по відношенню до неї. Він був сповнений рішучості, що дуже відрізнявся від того, як себе виглядало більшість палаців. Рашта не очікувала, що її відкинуть. Вона злякалась і доторкнулася до свого волосся й отверилась. Наші погляди зустрілися, але вона не звертала на мене уваги і дивилася на Совешу з блискучими від сліз очима.
"Ваша Величність, Раште не з ким танцювати".
« Зроби перерву. Ти не можеш танцювати з однією людиною двічі підряд." - відповів їй Совешу.
Рашта була схожа на принца Хейнлі. Він також не соромився висловлювати свої почуття, коли більшість палаців були занадто горді, щоб висловити свої думки вголос і показувати на людях свої емоції.
"Хнык ..."- вона заплакала, як дитина, і навколишні палаци сміялися не від наруги, а від ніжності. Рашта не була благородною, і її поведінка було принаймні грубим, але для всіх інших вона була як свіжа й чиста дівчина.
"Леді Раште, ви хотіли б потанцювати зі мною?" - кілька двірян підійшли до Раджта, але вона слабо відповіла: « Ні, дякую вам. Совешу напружився, як ніби він хотів бігти до неї. Якби музика не почалася в цей момент, він міг би дійсно пішов за нею.
У певному розумінні музика була спокійною, і танцювання вимагало від партнера деякого відокремлення. Ми з дитинства були друзями по танцях, і ми звикли йти в ногу. Коли ми були дітьми, то трималися один за одного зі сміхом і нарікали на те, що все було неввічливим.
Я подумала: "Ці дні ніколи не настануть знову."
Коли я згадала, як тримала в руках велику карту і обговорювала нові будівельні проекти, глибоко у моєму серці відчула холод. Який дурний і наївний я була в той час, коли вірила, що Совешу і я будемо разом до кінця наших днів. Коли нарешті танець наблизив нас один до одного, я все ще відчувала, що ми далеко одна від одної.
"Раніше."- Совешу говорив тихим голосом - про що Ви говорили з принцем Гейнлі?
"У нас був звичайний, нормальний розмову."
« Ви чули чутки про нього? »
Що він мав на увазі? Деякий час я нічого не казала, щоб зосередитися на складних кроках, але я не пропустила зморшок між ровами Совішу.
"Що ви маєте на увазі під « ненормальним» розмовою з ним?"
"Він був дуже цікавим".
« Він бабник, тому він розважає. Людям подобаються кумедні люди."
Тут знову розійшлася відстань. Обернувшись, я побачила принца Гейнлі, який стояв біля столу і спостерігав за мною. Він посміхнувся і махнув рукою, коли наші очі зустрілися.
« У мене Рашта в ролі моєї наложниці, тому я не скажу Вам, що ви не можете прийняти іншого чоловіка як свого коханця".
«?»
"І все ж я не думаю, що це повинен бути принц Гейнлі".
« Я не розумію, про що ви говорите»
« Якщо ви будете з принцом Гейнлі, то не він буде Вашим коханцем, а Ви його»
«!»
"Хіба це не ганебно для Імператриці Східної імперії?"
"Я не знаю, про що Ви думаєте, але у нас з принцом Гейнлі таких стосунків немає".
« Добре. Не спите вогню, який поширюється по всьому світу."
"Він не..."
Я збиралася заперечити, що принц Гейнлі не такий, коли Совешу раптово зупинився. Музика ще не припинилася. Я не могла танцювати сама, а також зупинилася і загальмувала рух навколо нас.
"Ваша Величність?"- запитала я Совешу.
У чому справа? Я подумала, чи не вивихнув він ногу, але Совешу швидко замахав геть. Люди навколо мене дивилися з спантеличеним виразом обличчя. Зрештою, він зупинився перед Раштою. Вона стояла біля стіни і плакала.
« Ротта. Чому ти плачеш?»
Сумно глянув на неї, і Рашта витягла руки й обняла його за шию.
Ропот натовпу ставав дедалі голоснішим. Я відчувала на собі Подвір’я. Ми з Совешу танцювали разом, поки він не кинув мене і не пішов до Раште.
Моя щелепа стисалась. Я відчула, як кров відлилася від моєї голови і в очах помутніло. Рашта плакала, поки Суші намагався потішити її, і зрештою він взяв її на руки й вони пішли.
« Боже ти мій. Так що це правда, що Імператор любить наложницю."
"Так".
Коли вони вдвох пішли, на мене почав дивитись пристойний погляд натовпу.
« Але я чула, що вона була рабинею, яка втікала. Це правда?»
« Що? Справді?»
"Бред якийсь. Імператор сказав, що це слух. "
« Уперед. Його Величність сказав, що накаже будь-кому, хто скаже про це."
« Ні, почекайте хвилинку. Чи Східна Імперія дозволяє тим, хто втікав від рабства, стати наложницями? Це неможливо в нашому північному королівстві. Я навіть приніс їй морські коштовності Північного Королівства в подарунок."
« Я впевнена, що Імператор не зробив нічого подібного».
Музика припинилася, і всі дивилися на мене або говорили про Рашта. Мені хотілося втекти, але я спокійно пішла.
Я поняття не мала, куди йду, але почула, що хтось йде за мною, і побачила відображення принца Гейнлі на гладкій колоні. Мені не хотілося бути ввічливою і розмовляти з іноземним принцом. Зараз ... Я просто хотіла посидіти де-небудь.
Я йшла по порожній палацовому коридору. Сер Артіна, заступник командира лицарів, йшов поряд зі мною.
"З вами все гаразд, Ваше Високість?"
« Я в порядку.»
« Ви повинні трохи відпочити. Ви виглядаєте блідою. "
Я мовчки кивнула. Я пішла у свої покої, мигаючи вітальню перед тим, як увійти в спальню. Я впала обличчям вниз на ліжко, обняла подушку і звернулась калачиком. Все моє тіло було нестерпно важким. Скільки ж я несла на своїх плечах?
- Гу ...
Був стук по склю, і я побачила Королеву, що сидить біля вікна. Я втомилася відкрити вікно, і Королева залетіла всередину, моргаючи своїми великими очима. Я взяла птицю на руки. Коли її тепло перейшло з тепла маленького тіла до мого, сльози виринули з моїх очей.
-...
Як ця істота могла забезпечити такий великий комфорт? Я вносила тепло, яке дала мені Королева, як чоловік, кинутий у жорстоку зиму. Коли я нарешті заспокоїлася, то зрозуміла, що дуже довго обіймала птаха. Мабуть, вона була роздратована. Я подивилася на неї, і, на моє здивування, Королева просто дивилася на мене.
« Дякую.»
- Гу ...
"Ти завжди даєш мені сили." Я злякалася сказати це вголос і прошепотіла це йому на вухо, а Королева зачинила обличчя крилами.
« Деколи ти як справжня людина»
Очі королеви розширилися, і вона заміталася по кімнаті, а зовні почувся шум. Я тремтіла над ліжком і потягнула його до себе.
Я подзвонила у дзвінок, щоб дати дозвіл на вхід відчинилися головні двері і почули голоси. Я увійшла в вітальню з Королевою на руках і виявила там кілька фрейлін, у тому числі Елізу та Лору. Вони прийшли прямо з вечірки і були одягнені красивіше, ніж зазвичай. Однак годинники показали, що до кінця балу залишалося ще трохи часу. Чому вони тут?
"Графінія, що відбувається?"
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr