Глава 4 - Як можна порівнювати? Частина 1
Імператор, став свідком того, як Лора відчитала жінку, в яку він був закоханий. Сцена з второстного роману стала реальністю.
Лора та інші фрейліни, миттєво схилилися в реверансі, але він тільки кинув на них крижаної погляд. Я вже бачила Совішу кілька разів, вранці, у палаці, тому просто дивилася на нього, замість того, щоб те як ти реагуєш на його появу. Ще раз зло подивився на Лору, потім повернувся до Раште.
- Ти якраз досконалий.
Совешу зітхнув. Очі Рашти були вологими, ймовірно, від подиву. Вона дивилася на нього з широко розкритими очима, цей погляд, як у переляканого оленя, міг розтопити давню брилу льоду. Що вже казати про простого Імператора?
- Не плач.
Незважаючи на спроби заспокоїти дівчину, її очі покотилися у кришталевих сльозах.
- Я сказав тобі, не плакати.
Незважаючи на суворий тон його голосу, Рашта не могла зупинити потік сліз. Вона, здавалося, не боялася його, сумно відомого, холодного споріднення. Я не могла стриматись, щоб спостерігати за видовищем. Рашта не переставала плакати, а Совешу на моє здивування, витягнув носовичок з золотою моноаммою і простягнув дівчині. Але вона не могла заспокоїтися, навіть простягнути руку за хусткою, Імператор важко зітхнув і сам почав витирати її обличчя.
- Заспокойся, дурню...
Його голос викликав турботу, а моє серце не влучало. Все добре, це нормально відчувати себе так, Це нормально ..., почувати самотність. Я ще раз прокрутила в голові слова графіні Елізи. Я відвернулася від неприємної картини, і жестом вказувала фрейлінам йти за мною.
- Ходімо, мабуть всі втомилися.
Я не зможу перешкодити Совішу, мати наложницю, але я не зобов'язана, спостерігати за ними. Пані мовчазно пішли за мною.
- Зупиніться, Імператриця!
Совешу, гукнув мене ще до того, як ми встигли зробити кілька кроків. Спочатку Рашта чіпляється за сукню, а тепер і він не дає піти? Погляд Совішу зупинився на Лорі.
- Залиште цю фройліну мені, Імператриця.
- Навіщо?
- Це наказ, залиште її.
- Леді знаходиться під моїм захистом. Ви повинні пояснити, навіщо вона вам.
Обличчя Лори зблідло здається, вона теж відчувала зловісний вітер, якого не було в дійсності, але який рвав душі непокірних волі Імператора.
Він же не накаже Лору за те, що вона сказала Раште, правда? Хоча поведінка Лори не була зразковою, вона все ще фрейліна Імператриці. З іншого боку, Рашта не має доброго походження і тому є наложницею. Та й чутки про те, що вона втече від рабів. Якщо Совішу, накаже Лору, то зганьбленою виявиться не тільки вона, але й я, як правитель не здатний захистити своїх підданих.
Я намагалася зустрітися очима з Совешу, але його холодний погляд був прикутий до Лори.
- Вона фрейліна Імператриці, але вона також і моя піддана. Хто дав їй право говорити таку збентежену дівчину?
- Я проведу розмову сама.
Ви думаєте, що слів достатньо для того щоб навчити таку зарозумілу жінку як ваша фрейліна називати іншу людину брудною? Звичайно, що ні!
Совішу, дав мовчазний наказ найближчому сторожі вказуючи підбородком на Лору.
- Зачинити її на три дні в темниці і давати тільки воду та черствий хліб.
Шоковані вигуки фройлін, і втрата фарби обличчя моєї дорогої Лори. Я мушу її захистити.
Я ступила вперед, закривши Лору від безжалісних очей, і погляд Совешу зупинився на мені.
- Чи варто так далеко заходити, ваша Величність?
- Ставати грубо з жінкою в інвалідному візку, яка навіть не може нормально ходити. Чи це не занадто! А ви, Ваша Величність, стояли і дивилися, вам теж не здалося що така поведінка гідно аристократки!
- Мої дами зупинили її, тільки тому, що вона хапалася за подуло моєї сукні без належної поваги до мене.
Обличчя Свешу потемніло.
- Ви відвернулися від неї щоб піти, коли вона звала вас.
- Ваша Величність...
- А що поганого в дотику до підолу сукні? Чи ж імператриці не торкалися руки?
- А якщо підол 'Вашого' плаща буде стримувати служка? Навіть якщо плащ не зіпсується від дотику руки, Ви це стерте?
Совешу підняв брови і награно посміхнувся
- Що за дурість, це не одне й те ж
- А в чому різниця?
- Хм...
- Так в чому ж різниця, ваша Величність?
- Рашта. Ні. Слуг.
Тесть, якщо це його коханка буде смикати за одяг членів Імператорської сім'ї, то все нормально. Звичайно я не могла сказати таке в слух.
- Замкніть фройліну імператриці, на п'ять днів.
Ще до того, як я встигла сказати, що це ще сувешу побільшив покарання Лори. Чим більше я чинила опір, тим сильніший тиск
У цей момент я кинула короткий погляд на Рашту, що сидить позаду Совешу з широко відкритими очима. Вона дивилася на нього, наче, він був великим героєм. Різкі слова крутилися на кінчику язика, але навіть імператриця не могла скасувати наказ Імператора. Я могла б ініціювати судове слухання, щоб поставити під сумнів покарання Лори, але до того часу, коли суд почнеться, кара в п'ять днів вже закінчиться...
- Я приймаю покарання, Ваше Високосте.
Коли я мучилася, від безжалісної поразки сувоя вийшла вперед, приховуючи моє обличчя, яке розкралося через сором і гнів.
- Слідуйте за мною, леді – вартовий не потребував додаткових відряджень, а моя відважна Лора гордо пішла за ним.
- Все свободны.
Йому було байдуже, що від нескінченних турбот і виснажливої роботи з документами я намагалася трохи відпочити прогуляючись садом, Імператорському саду! І зовсім не зобов'язана пекти добре з його коханкою, яка не знає елементарних правил пристойності.
Ми з Совешу не були закохані, але ми були добрими друзями. Тепер, нас і просто друзям важко назвати. Я стиснула зуби і відвернулась. Але я зрозуміла, чому мама радила мені не вставати між чоловіком і його коханкою.
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr