— Шан…
Позаду пролунав приголомшений голос Фан Цзяхуа. Шу Шиюнь обернувся й побачив, як вона втягнула голову назад у вікно машини, обережно почала здавати назад і поспіхом поїхала звідси.
Розгублено кліпнувши, він знову повернувся до Шан Чена й раптом дещо зрозумів:
— Схоже… вона тебе знає.
Сказавши це й побачивши, що в очах Шан Чена нічого не змінилося, він поспішно додав:
— Це моя асистентка. Сьогодні ми всією студією ходили вечеряти. Я трохи випив, і вона підвезла мене додому.
Ці слова зірвалися з його вуст майже без роздумів, але щойно він договорив, як одразу пошкодував. Шан Чен же нічого не питав. Навіщо він сам почав усе це пояснювати? Звучало так, ніби він перед ним звітує. І потім… Шань Чен уже повернувся, а на його дзвінок усе одно не відповів.
Ця думка спалахнула в голові, і Шу Шиюнь одразу широко розплющив очі:
— Чому ти не відповів на мій дзвінок?
— Чому не брав слухавку?
Вони заговорили одночасно, їхні голоси зіткнулися, а потім обоє замовкли. Шу Шиюнь насупився й раптом зрозумів:
— Коли я повертався додому, то вимкнув телефон.
Шан Чен натомість залишався цілком спокійним.
— Я щойно вийшов із літака. Не побачив від тебе повідомлень і одразу приїхав сюди.
Лише тепер Шу Шиюнь зрозумів, що сталося, і з полегшенням видихнув. Але тієї ж миті знову відчув ніяковість.
— Узагалі-то тобі достатньо було просто написати мені… Пробач.
— Нічого страшного. Я все одно збирався тебе побачити, — сказав Шан Чен, потім обернувся до заднього сидіння, дістав паперовий пакет і простягнув його Шу Шиюню. — Це тобі.
Шу Шиюнь розгублено взяв пакет, відкрив його й побачив усередині довгу однотонну коробочку.
— Подивишся вдома, — сказав Шань Чен.
Але серце Шу Шиюня раптом здригнулося, і він одразу здогадався, що це.
— Це намисто?
Він іще не відкрив коробочку, але його очі вже засяяли яскравим світлом, коли він прямо поглянув на Шань Чена. На обличчі того на мить промайнув дивний вираз, але швидко зник.
— Так. Та попередня ланцюжка, мабуть, завдавала тобі дискомфорту.
Шу Шиюнь зовсім цього не очікував. Він уже хотів подякувати, але слова на його вустах змінилися:
— Тоді я не відкриватиму. Краще сам розкажи, яка вона.
Шан Чен ледь розімкнув губи, але так нічого й не сказав. Побачивши його вагання, Шу Шиюнь розуміюче примружився:
— Навіть якщо не скажеш, я й так знаю. Ти ж тоді потайки дивився мою трансляцію, так?
Це прозвучало не як запитання, а як упевнене твердження. За виразом обличчя Шан Чена було зрозуміло, що він не хотів зізнаватися. Але, кілька секунд дивлячись на нього, той усе ж безпорадно видихнув:
— Так. Пробач.
Шу Шиюнь почув бажану відповідь і не втримався:
— Насправді я ще тоді здогадався, що подарунки дарував саме ти. Це було надто очевидно.
В очах Шан Чена промайнула усмішка. Не давши йому нічого сказати, Шу Шиюнь ступив ближче, потягнув униз комір одягу й промовив:
— Тепер уже майже минуло. Дякую за ліки.
Роблячи це, він страшенно нервував. Погляд Шан Чена мимохіть ковзнув його шиєю, але майже відразу відвівся вбік.
— Добре, що минуло.
Здавалося, на цьому розмова могла закінчитися. Шу Шиюнь мимоволі засмутився, вирішивши, що зараз йому знову скажуть іти додому. Думки гарячково заметалися. Йому хотілося знайти слушну тему й іще трохи поговорити із Шан Ченом.
Увесь вечір він був не в гуморі. Та важко описувані тривога й роздратування, що охопили його після дзвінка Лань Сюаня, сягнули межі, але варто було лише перемовитися із Шан Ченом кількома словами — і він наче розслабився. Це відчуття спокою було надто рідкісним.
— З ким ти щойно розмовляв телефоном?
Неочікувано саме Шань Чен першим поставив це запитання. Шу Шиюнь внутрішньо зрадів, але, підвівши очі, навмисне надав своєму обличчю трохи сумного й пригніченого вигляду.
— Це був мій брат. Ти ж знаєш мій бренд одягу?
Насправді, як його відданий шанувальник, Шань Чен знав не просто про сам бренд. Раніше він навіть оптом закуповував великі партії одягу й роздавав їх працівникам своєї розважальної компанії як новорічні подарунки. Але він нічого не сказав, лише спокійно кивнув.
— Знаю. YS.
Шу Шиюнь коротко переповів йому всю історію, дещо, звісно, прикрасивши деталі.
— Отак усе й було. Він щойно телефонував мені, щоб виплеснути свою злість. Коли це дійде до мого батька, мене, напевно, знову вичитуватимуть.
Схоже, Шан Чен зовсім не помітив його навмисно зображеної ролі жертви. Поки він слухав, вираз його обличчя дедалі більше похмурнів.
— Він говорив надто грубо. Я зірвався лише тому, що він геть вивів мене з себе, — поспішно виправдався Шу Шиюнь, водночас крадькома спостерігаючи за реакцією Шан Чена.
Насправді він трохи боявся, що Шан Чену це не сподобається. Тепер він уже розумів, що той, найімовірніше, дізнався про нього саме через стріми. А там Шу Шиюнь завжди здавався м’яким, доброзичливим і щирим зі своїми підписниками. Він ніколи ні з ким не сварився й майже не показував своєї різкої сторони.
Якщо Шан Чену подобався саме той образ… Чи не стане йому неприємним справжній Шу Шиюнь, яким той щойно постав перед ним?
— Так йому й треба, — голос Шан Чена прозвучав холодно, а якщо прислухатися, то навіть із неприязню.
Шу Шиюнь моргнув і відразу дещо зрозумів.
— Ти його знаєш?
Шан Чен кивнув.
— Одного разу бачив. Тоді він прийшов із тобою на день народження старого Шеня.
Шу Шиюнь із полегшенням видихнув і більше нічого не сказав. На кілька секунд запала тиша, і в повітрі повисла легка ніяковість. Шан Чен підняв руку, поглянув на годинник, а потім, ніби щось пригадавши, запитав:
— Родина Лань погано до тебе ставиться?
Шу Шиюнь майже не вагався й відповів прямо:
— У тебе добрі стосунки із сім’єю Шень, тож ти, мабуть, чув про розлучення моїх батьків. У мого батька досить складні родинні зв’язки, тому я майже з ними не спілкуюся. Але я все-таки з родини Шу, а отже, досі становлю для них певну цінність… Думаю, ти розумієш, про що я.
— Лань Сюань — дитина, яку привела твоя мачуха. Із Лань Сучжи його не пов’язує кровна спорідненість, — Шан Чен на мить замовк. — Здавалося б, Лань Сучжи мав би бути людиною, для якої власна кров багато важить.
Шу Шиюнь ледь підняв брову. Він не очікував, що той так швидко вловить суть. Трохи подумавши, він не став приховувати правду:
— Колись мій батько увійшов до сім’ї Шу як приймак. За ці роки в ньому, мабуть, накопичилося чимало образ. Можливо, варто йому лише поглянути на мене, як він одразу все згадує, тому особливої турботи до мене не виявляє. До того ж… у нього з мачухою вже є власна дитина.
Невдовзі після весілля Лань Сучжи й Тан Ітун у них народився спільний син — Лань Мусянь. Нині він лише почав навчатися в середній школі, але вже був ще тим маленьким дияволом. У минулому житті Шу Шиюнь майже не перетинався з ним. Він лише часто бачив, як той на родинних зустрічах задирав дітей родичів і сусідів. Та варто було йому з’явитися перед Шу Шиюнем, як хлопчисько миттю ставав слухняним і милим, з невинним виглядом просячи то одного, то іншого.
Шу Шиюнь ніколи не був скупим і зазвичай виконував його прохання. Ба більше, він навіть користувався нагодою, щоб м’яко його наставляти, думаючи, що Лань Мусянь просто малий і ще не вміє ладнати з іншими дітьми. А той зазвичай жалібно кивав, запевняв, що все зрозумів, і робив такий скривджено-нещасний вигляд, що Шу Шиюню ставало ніяково продовжувати його сварити.
Чим більше він про це думав, тим сильніше все скидалося на глузування.
Шу Шиюнь зовсім похмурнів і відчував, що в минулому житті був просто до смішного дурним. Таких очевидних деталей він геть не помічав і весь цей час наївно вважав своє життя щасливим.
Він мимоволі зітхнув.
В очах Шан Чена читалася прихована тривога; схоже, він роздумував, як його втішити. Шу Шиюнь зрозумів, що Шан Чен, імовірно, неправильно витлумачив його почуття, але нічого пояснювати не став і лише сказав:
— Нічого страшного. Зрештою, мама дуже добре до мене ставилася. Та й зараз моє життя цілком непогане.
Це була цілком щира відповідь, але в очах Шан Чена вона прозвучала радше як натягнута усмішка крізь біль.
— Це він нікчемний.
Шу Шиюнь трохи розгубився й навіть вирішив, що недочув.
— Що?
Обличчя Шан Чена стало трохи холоднішим.
— Я кілька разів зустрічався з твоєю матір’ю. Вона дуже розважлива й м’яка людина. Уже саме те, що ти її чоловік, — привід для гордості.
Якби такі слова сказав хтось інший, це прозвучало б улесливо й награно. Але з уст Шан Чена все звучало природно й спокійно. Упевненість у його голосі та ледь помітна насмішка — саме в потрібній мірі — змусили серце Шу Шиюня пропустити кілька ударів.
— Дякую тобі.
Той важкий камінь, що весь цей час лежав на серці, ніби повільно опустився вниз. На мить усе інше наче втратило значення.
Час було розходитися. Шу Шиюнь подумки прикинув свій розклад.
— Після повернення в тебе багато накопичилося роботи?
Нічний вітер надворі був доволі сильним. Щойно він підняв волосся на лобі, Шань Чен легко торкнувся його плеча й цілком природно переставив його в місце, захищене від вітру.
— Завтра й післязавтра буду зайнятий. У п’ятницю ввечері треба заїхати додому. А ти?
Шу Шиюнь почав загинати пальці, рахуючи:
— Просто назбиралося трохи справ. Цими днями вечорами в мене стрими. Але якщо в тебе буде час, я можу звільнити…
На цьому місці він затнувся й раптом занервував. Це був уже не перший раз, коли він запрошував Шан Чена, але щоразу перед цим усе одно хвилювався, боячись отримати відмову. Однак цього разу він ще не встиг підібрати слова, як Шан Чен сам заговорив:
— Цього разу запрошувати маю я.
Він поглянув на годинник і додав:
— У суботу опівдні тобі зручно? Я заїду по тебе.
Очі Шу Шиюня миттєво засяяли. Він, геть забувши про гідність, швидко закивав:
— Зручно. Напиши мені перед приїздом, щоб я встиг зібратися.
Шань Чен сказав:
— Це всього лише звичайний обід.
— Просто я думаю… — Шу Шиюнь навмисно зробив паузу, підвів очі й прямо подивився на нього палким поглядом. — Якщо я причепурюся, ти любитимеш мене ще більше.
Він помітив, як у Шань Чена ледь хитнувся кадик, а погляд ледве помітно змінився. Шу Шиюнь уже вирішив, що той знову почне відступати, але почув низький голос:
— Яким би ти не був, ти мені подобаєшся.
Цього разу вже почервонів Шу Шиюнь. Він відвів погляд, а коли знову подивився, встиг помітити пустотливу усмішку, що промайнула в очах Шан Чена. Шу Шиюнь не витримав і сердито глянув на нього:
— Якщо я тобі подобаюся, тоді чому ти не хочеш бути зі мною?
На його подив, після цих слів усмішка на обличчі Шан Чена стала ще помітнішою. Атмосфера стала надто дивною. Шу Шиюнь не наважився залишатися довше, схопив пакет, удав, що сердиться, і, не озираючись, увійшов до двору. Він чомусь ішов надто швидко. Навіть після того, як двері зачинилися, відчуття пекучого погляду в спину все ще не зникало, через що в грудях водночас свербіло, злостило й смішило.
Чому йому здається, що Шан Чен став якимось дивним? Вічно його дражнить. Настільки старший за нього — звісно, він буде непростою людиною!
Підійшовши до панорамного вікна, він подивився назовні. Шан Чен саме сідав у машину, а телефон у кишені завібрував — очевидно, повідомлення було від нього. Він дістав телефон і відкрив чат.
Шан Чен: [Лягай спати раніше]
Шу Шиюнь довго дивився на ці чотири прості слова й не втримався, щоб подумки не пробурчати. Знову не відповів на його запитання. Невже навмисно тримає його на гачку?
І тут його раптом осяяла дуже серйозна думка: адже він зовсім нічого не знає про любовні історії Шан Чена. Усе, що йому було відомо раніше, ґрунтувалося лише на чутках. Тепер він уже зрозумів, що більшість чуток була брехнею. Але це не означало, що в Шан Чена ніколи не було стосунків. Зрештою, йому вже за тридцять. Такий досвідчений, успішний, та ще й привабливий чоловік — охочих, напевно, були юрми.
Від цієї думки в грудях раптом стало кисло. Телефон знову тихо дзенькнув. Прийшло ще одне повідомлення.
Шан Чен: [Я не навмисно змушую тебе чекати. Давай поговоримо в суботу, коли зустрінемося, добре?]
Тривога в серці ніби була кимось лагідно розгладжена. Шу Шиюнь дивився на чорні рядки тексту, а в голові мимоволі лунав голос Шан Чена.
Щоки палали дедалі сильніше. У розпачі він розвернувся, гепнувся на диван і засунув телефон під подушку.
Та що з ним таке?! Невже на нього наклали якесь приворотне закляття?
***
На третій день після повернення з відрядження, під настійливі нагадування пані Чжао, Шан Чен із самого ранку поїхав до родового маєтку.
Щойно він увійшов, тримаючи заздалегідь придбані подарунки, як одразу почув навмисно важке зітхання.
— Ех… Уже кілька днів як повернувся, а додому досі не навідався. Усе повторював, що приїде в п’ятницю, а зрештою дотягнув аж до вихідних. Хто не знає, той подумає, що ти завів собі когось і проводиш час із коханою людиною. Хто б міг подумати: за тридцять із гаком, а все ще самотній пес. Останні два роки я навіть соромлюся ходити на зустрічі з подругами — а раптом запитають, чим там знову займається мій син і чи знайшов він собі хоч когось…
Шан Чен лише безпорадно зітхнув. Увійшовши, він побачив пані Чжао — Чжао Шуі, яка сиділа по-турецьки на килимку для йоги й повторювала вправи на розтяжку за відео на телевізорі.
— Ой, це що, мій син? — помітивши його, удавано здивувалася Чжао Шуі. — Велика зайнята людина нарешті повернулася.
Шан Чен давно звик до подібного й лише запитав:
— А де батько?
— Від самого ранку поїхав рибалити. Якраз до обіду я нічого для тебе не приготувала. Якщо він щось упіймає, тоді й зробимо тобі рибу, — неквапливо відповіла вона, продовжуючи випрямляти ногу слідом за інструктором на екрані.
Шан Чен сів на диван і сказав:
— У мене обідня зустріч. Вдома не обідатиму.
— Знову ділова зустріч? — Чжао Шуі вже насупилася, але, повернувши голову й побачивши вираз його обличчя, раптом дещо зрозуміла. — Побачення?
Її очі тієї ж миті сповнилися очікуванням.
Хоча останнім часом через Шу Шиюня Шан Чен і справді переживав чимало душевних хвилювань, розповідати про них родині він не збирався, тож спокійно відповів:
— Просто пообідаю з другом.
Усмішка Чжао Шуі миттєво зникла, і вона більше навіть не глянула на нього.
— Попереджаю тебе. Усе, що дід залишив тобі, перейде на твоє ім’я лише після весілля. А зараз ти всього лише найманий працівник.
У компанії Шан Чен був непохитною й рішучою людиною, мов гора, на яку всі могли спертися. Але вдома він поводився значно вільніше. Опустивши очі, він відкрив телефон і почав відповідати на повідомлення, не забувши водночас піддражнити матір:
— Якщо в цього найманого працівника закінчаться гроші, він повернеться додому й житиме коштом батьків. Моя мама багата.
Чжао Шуі фиркнула:
— І тобі не соромно? Що, Ченцзя на межі банкрутства?
— Хто це знову її розлютив? — з вулиці почулися кроки, і до будинку ввійшов чоловік середніх років у вовняному светрі, тримаючи в руці абсолютно порожнє відро.
Не давши Шань Чену й слова вставити, Чжао Шуі одразу сказала:
— Твій син сьогодні не обідає вдома. Він іде на побачення!
Шань Тін’є здивувався:
— Непогано. Нарешті почав із кимось зустрічатися.
— Не з коханою людиною, а з другом, — пирхнула Чжао Шуі, підводячись на ноги. Побачивши порожнє відро, вона кинула погляд на чоловіка. — Так і знала, що нічого не спіймав. Наступного разу не гай часу. Краще сходив би до ворожки й дізнався, коли наш син одружиться.
Бачачи, що розмова знову звертає в той самий бік, Шан Чену довелося розкрити деякі подробиці.
— Я стараюся.
Ці слова змусили одночасно замовкнути і Чжао Шуі, яка вже ладналася перейти в нову атаку, і Шан Тін'є, який уже збирався виправдовуватися. Подружжя водночас здивовано втупилося в нього. Але вже наступної секунди на нього посипався град запитань — вік, ім'я, характер, захоплення…
Шан Чен сяк-так відбився від усіх запитань, не розкривши нічого суттєвого. У підсумку за дві години до обіду Чжао Шуі вигнала його з дому. За словами пані Чжао, йому варто було більше часу проводити з тією людиною, а не байдикувати вдома.
Шан Чен безпорадно зітхнув і вже перед виходом написав Шу Шиюню.
Через пів години Шу Шиюнь, поспіхом перевдягнувшись, почув звук автомобіля, що під’їхав, і схопився з дивана. У дзеркалі біля входу він переконався, що має цілком пристойний вигляд, потім швидко взувся й вийшов надвір.
— Не думав, що ти приїдеш так рано. Хіба ти не казав, що поїдеш додому? — побачивши, що Шан Чен сам за кермом, він здивувався й із ввічливості сів на переднє пасажирське сидіння.
Шан Чен пригадав настанови Чжао Шуі перед від’їздом і втомлено відповів:
— Вдома неможливо перебувати.
— А? — Шу Шиюнь пристебнув ремінь безпеки. — Чому?
Про родину Шан він знав небагато. Лише те, що це стародавній впливовий рід, багатий іще з давніх часів. Нині одна тільки компанія «Ченцзя», що належала Шан Чену, охоплювала безліч сфер, не кажучи вже про становище його батька. У такої родини неодмінно були суворі правила. До того ж Шан Чен був єдиним сином, а отже, обов’язків у нього було ще більше.
Не дивно, що під час першої зустрічі Шу Шиюню здалося, ніби від нього віє вродженою шляхетною холодністю. Напевно, річ у надто суворому вихованні.
Від цієї думки в серці Шу Шиюня мимоволі піднялася жалість. Шан Чен коротко пояснив:
— Кваплять із одруженням. Усе та сама стара розмова.
Шу Шиюнь розуміюче кивнув. Він знав, що в багатьох ділових родинах заради зміцнення зв’язків прагнуть укладати союзи між рівними за статусом. Долі дітей там нерідко вирішують заздалегідь.
Але ж із Шан Ченом такого не мало б статися…
— У вас удома теж такі правила? — Шу Шиюнь поглянув на хмарочоси, що пролітали за вікном, і стурбовано запитав: — Ну… коли акції, майно й усе таке отримуєш лише після весілля? Часто чую, що люди формально є спадкоємцями, але насправді не мають влади.
Влучив у ціль. На обличчі Шан Чена промайнув ніяковий вираз, але він лише тихо відповів:
— Так.
Шу Шиюнь здивовано замовк. Решту дороги він більше нічого не казав. Шан Чен злегка насупився, мимоволі перебираючи в думках, чи не бовкнув чогось зайвого.
Коли вони вже майже приїхали, він помітив, що людина, яка сиділа поруч, поворухнулася. За ці короткі хвилини Шу Шиюнь подумки пережив цілу бурю, але все ж таки ухвалив рішення.
— Якщо вони й справді надто тиснуть на тебе… ти можеш розглянути мене.
Рука Шань Чена на кермі мимоволі стиснулася. Він навіть подумав, що йому почулося.
— Розглянути в якому сенсі?
Щоки Шу Шиюня густо почервоніли, пальці міцно вчепилися в ремінь безпеки.
— Я можу вийти за тебе заміж.