До самої зупинки автомобіля на задньому сидінні більше не пролунало жодного слова. Усю дорогу Шу Шиюнь почувався винним. Коли він помітив, що машина зупинилася, то визирнув у вікно й, побачивши знайому віллу, зрозумів, що вже приїхав додому.
Та не встиг він заговорити, як Шан Чен, що сидів поруч, випередив його:
— Повертайся й лягай раніше. Якщо наступного разу щось трапиться, просто зателефонуй мені, не потрібно спеціально приїжджати.
Це було сказано спокійно й ввічливо. Та, зустрівши м’яку відстороненість у його очах, Шу Шиюнь відчув, як серце важко вдарилося в грудях.
Він ніколи раніше не вдивлявся в Шан Чена так уважно. Перш йому лише здавалося, що той зовні досить вродливий, але через несприятливе перше враження навіть приваблива зовнішність у його свідомості несвідомо спотворювалася й тьмяніла.
Тепер вони сиділи зовсім близько. М’яке світло в салоні лягало на голову Шан Чена, забарвлюючи його темне волосся в легкий золотавий відтінок. Риси його обличчя були глибокими, суворими й красивими. Зараз він здавався людиною з разючою харизмою.
Шу Шиюнь ніколи не страждав від невпевненості в собі, але відколи почав себе пам’ятати, ще ніколи не прагнув так цілеспрямовано зблизитися з кимось. Тому, варто було йому подумати про те, що він збирався сказати далі, як жар на щоках почав дедалі сильніше розливатися.
— Це тому, що ти не відповідав на мої повідомлення… от я й приїхав.
Шань Чен дивився на нього дві секунди, а потім сказав:
— Наступного разу такого не буде. Якщо справа термінова, просто телефонуй.
Він уже вдруге повторював це. Шу Шиюнь не був дурнем і вловив прихований сенс його слів. Вираз його обличчя поступово згас.
— Ти не хочеш, щоб я приходив до тебе?
Шань Чен не став заперечувати:
— Мене часто не буває в компанії. Якщо приїжджати без попередження, легко даремно витратити час.
У таку мить Шу Шиюнь цілком міг би сказати: «Тоді наступного разу я спершу напишу тобі». Але, дивлячись у ці спокійні й лагідні очі, він раптом згадав ледь помітну вологу в них біля власної могили.
У серці розлилася тонка, пронизлива біль. Шу Шиюнь опустив очі й більше не дивився на нього.
— Добре.
Сказавши це, він повернувся, натиснув кнопку дверцят і вийшов із машини. Уже опинившись надворі, обернувся й помахав Шан Чену рукою.
— Тоді я пішов. Будь обережним у дорозі.
Він бачив, що Шан Чен, здається, хотів сказати щось іще, але сам не став затримуватися ні на секунду. Попрощавшись, Шу Шиюнь без вагань розвернувся й пішов. Він відчував, що пекучий погляд і досі залишається в нього за спиною, але не обернувся. Надто сильно тиснути на Шан Чена навряд чи було б хорошим рішенням.
Навколо панувала тиша. Засунувши руки в кишені пальта, він увійшов до двору, а думки все ще крутилися в голові.
Невже нинішній Шан Чен майже нічого до нього не відчуває? Але ж у минулому житті після того, як він відмовив Шан Чену в «Тяньїсе», вони майже не перетиналися. Ці почуття не могли виникнути згодом — це було б надто дивно.
Мимоволі відчувши смуток, він опустив голову. У пам’яті все ще стояла м’яка, ввічлива усмішка Шан Чена того вечора. Якщо чесно, сам Шан Чен і справді зовсім не був схожий на людину, про яку ходили чутки. Він аж ніяк не здавався зарозумілим, та й людиною був доброю. Тоді… невже вся та допомога в минулому походила лише з його доброти? Просто колись він трохи йому симпатизував, а тому не міг дивитися, як Лань Сучжи та решта вдаються до брудних методів.
Ця здогадка майнула в його серці. Здавалося б, вона мала принести Шу Шиюню полегшення, але настрій його став лише гіршим.
Він не був легковажною людиною. У минулому житті за всі роки навчання в університеті в нього були лише одні стосунки. Хоча рішення почати їх він ухвалив після тривалих роздумів, тривали вони все одно недовго. Після цього йому так і не зустрілася людина, яка б справді сподобалася, і він навіть почав думати, що з ним самим щось не так.
Але, згадуючи все, що сталося, він уже не міг ігнорувати свої справжні почуття. До Шан Чена він відчував не лише вдячність. Було в цьому й щось глибше, і заперечувати це він не міг. У такій ситуації ніхто не залишився б байдужим — і він теж.
Та найбільше його дивувало інше: що ввічливіше й відстороненіше Шан Чен поводився з ним, наче просто з другом, то сильнішою ставала його симпатія.
Невже йому настільки подобається чинити наперекір? Ну й який же він… сам собі шукає труднощів.
Уночі надворі відчутно похолодало. Шу Шиюнь злегка підвів голову й зітхнув, відчуваючи, як палають його щоки. Але якщо він і далі так нав’язливо наближатиметься до Шан Чена, чи не виглядатиме це як домагання? А що, якщо Шан Чен твердо вирішить його ігнорувати?
Похмуро зайшовши до будинку, він уже збирався зняти пальто, як раптом із кишені долинув звук сповіщення. Збагнувши щось, він поспіхом витягнув телефон із кишені.
Шан Чен: [Ти вже вдома?]
Побачивши повідомлення, яке той надіслав першим, Шу Шиюнь ледь засяяв, а в його серці розлилося дивне, легке відчуття радості. Не встиг він відповісти, як нижче з’явилося ще одне нове повідомлення.
Шан Чен: [Мої слова сьогодні ввечері не мали іншого сенсу. Сподіваюся, ти не зрозумієш їх неправильно]
Шу Шиюнь майже не роздумував і відразу натиснув кнопку виклику. Серце, здавалося, пришвидшувало свій ритм разом із гудками очікування з’єднання. Не минуло й двох секунд, як на іншому кінці відповіли.
У Шан Чена було тихо. У салоні машини все ще лунала спокійна, м’яка музика, і вона, наче перо, ніжно торкалася серця Шу Шиюня, ніби знову повертаючи його в ту тиху замкнену машину.
— Що сталося? — голос Шан Чена був дуже тихим.
Шу Шиюнь, стискаючи телефон, пройшов до вітальні й прямо запитав:
— Ти сказав, щоб я не зрозумів неправильно. Що ти мав на увазі?
Шань Чен майже без паузи відповів:
— За кілька днів я їду у відрядження на тиждень.
Тривога в душі ніби згладилася від його низького, м’якого голосу. Шу Шиюнь сів на диван, невимушено підібгавши ноги.
— Ти міг просто так і сказати. А то я подумав, що ти не хочеш мене бачити.
Він говорив надто прямо, і на таке завжди важко було відповісти. Шань Чен помовчав кілька секунд.
— Я не це мав на увазі.
Але Шу Шиюнь глибоко вдихнув. Він довго стримував те, що хотів сказати, та зрештою не витримав:
— Тоді можеш прямо сказати мені, що саме ти хочеш сказати?
Щойно це питання пролунало, обоє замовкли. Запала довга мертва тиша. Шу Шиюнь спокійно чекав, коли той заговорить, нерухомо сидячи на дивані й сам не розуміючи, про що зараз думає.
— Шиюнь… — Шан Чен раптом дуже тихо зітхнув.
— М? — він одразу ж відгукнувся.
Здавалося, Шан Чен був трохи безпорадний.
— Деякі речі тобі варто спершу як слід зрозуміти самому.
Шу Шиюнь майже одразу зрозумів, про що саме той говорить.
— Ти думаєш, я все це казав несерйозно? — одразу заявив він. — Я серйозно.
Шан Чен запитав:
— Я тобі подобаюся?
—…
Щоки миттю спалахнули аж до коренів волосся. Стиснувши губи, Шу Шиюнь уперто відповів:
— Подобаєшся.
— Чому? — у голосі Шан Чена пролунала ледь помітна усмішка.
Невже він змушує його зізнатися? У Шу Шиюня не було досвіду, тож він судомно добирав слова:
— Ти вродливий… і ще багатий. Ось тому й подобаєшся.
Із телефона долинувся низький сміх Шан Чена, і обличчя Шу Шиюня спалахнуло ще сильніше. Та невдовзі Шан Чен знову зітхнув і сказав:
— Якщо ти переживаєш, що твоя тодішня відмова могла завдати мені болю…
— Не тому! — зрозумівши, до чого він веде, Шу Шиюнь поспішно перебив його й почав пояснювати. — Тоді я просто надто здивувався й наговорив зайвого. Я перепрошую перед тобою за це. Потім я вийшов, подумав і все зрозумів. Мені здається, ми можемо спробувати пізнати одне одного ближче. Взагалі-то… ти мені теж дуже подобаєшся.
Сказавши це, він серйозно прислухався до того, що відбувалося на тому кінці лінії. Те легке відчуття образи, з яким він повернувся додому, знову ворухнулося в душі, і йому стало трохи сумно.
— Я ще хотів запитати… ти не вважаєш мене надто нав’язливим?
Людина, яка тобі подобається, раптом сама починає бігати за тобою й чіплятися — можливо, Шан Ченю це здалося б неприємним. Зрештою, вони майже не знали одне одного. Можливо, Шан Чену подобався лише образ Шу Шиюня у його уяві. Так само, як в університеті багато хто виявляв до нього симпатію, зовсім не знаючи, яким він був насправді.
— Ні, — Шан Чен зробив паузу. — Ти дуже милий.
Шу Шиюнь стиснув губи, майже виразно уявляючи вираз його обличчя, коли той це сказав.
— Тоді я чекатиму на твоє повернення.
***
Наступного ранку, щойно прокинувшись і відкривши телефон, він побачив повідомлення від Шан Чена.
[Доброго ранку]
Усього два простих слова, але настрій Шу Шиюня одразу покращився.
Після того як вони все з’ясували, Шан Чен, схоже, нарешті перестав навмисно уникати спілкування з ним, і це принесло Шу Шиюню полегшення. Але він не встиг як слід порадіти, як дзвінок від Тан Ітун знову зіпсував йому настрій.
Він не відповів. Умившись, ліг на ліжко животом донизу, побажав Шан Чену доброго ранку, а тоді відкрив маленький значок повідомлень у кутку, де вже палав лічильник 99+.
Ще в університеті він завів акаунт про своє повсякденне життя й час від часу публікував відео та фотографії, просто бажаючи зберігати спогади. Але згодом у нього несподівано з’явилося понад сто тисяч підписників. Тому на третьому курсі він почав готувати запуск власного бренду одягу, і на момент випуску той уже досяг чималого успіху.
Однак сам Шу Шиюнь ніколи особливо не потребував грошей. Кишенькових, які давала мати, разом із заробленим за ці роки цілком вистачало на безтурботне життя. Тож і до власної справи він ставився не надто серйозно.
Відкривши повідомлення, він побачив особисті повідомлення від акаунтів із різними рівнями підписки — усі питали, як у нього справи.
[Юньбао, Юньбао, хутчіше виходь в ефір! Я вже назбирав у чужих стримах купу мотлоху, щоб утримувати тебе~]
[Чому ти досі не стримиш? Хочеш харчуватися північно-західним вітром? Не думай, що я так уже хочу дивитися твої ефіри. Взагалі-то вони так собі, я давно втомився. Чесно, усім байдуже, я взагалі не хочу дивитися, клята ти людино! Швидко запускай стрим ааааааа!!! Якщо не бачу тебе в ефірі, у мене серце розривається, благаю тебе!!!]
[Напиши 1 — і отримаєш карнавал]
Він прочитав усе це, коротко відповів на кілька повідомлень, а решту просто позначив як прочитані.
На серці раптом стало трохи важко.
У минулому житті він вважав себе щасливою людиною. Хай батьки й розлучилися, обоє добре до нього ставилися. Хоча він завжди був невдоволений тим, як швидко Лань Сучжи одружився вдруге, той постійно почувався винним і виявляв до нього турботу, тож Шу Шиюнь не відчував до цієї родини особливої неприязні.
А тепер, згадуючи все, він розумів, як багато людей виявився винен.
Коли він лише починав вести акаунт, продажі одягу йшли погано. На щастя, багато підписників самі поширювали інформацію, радили бренд іншим, і кілька роликів поспіль стали вірусними. Лише після цього на нього поступово звернули увагу.
Але коли бренд виріс настільки, що міг працювати самостійно, майже не потребуючи його участі, він передав усе працівникам студії й сам майже перестав займатися просуванням. Лань Сучжи й Тан Ітун завжди вмовляли його більше дбати про здоров’я, не надто виснажуватися заради кар’єри. Тоді він вірив кожному їхньому слову, вважав, що має все, і ніколи не думав, що одного дня може щось утратити.
У душі спалахнула насмішка над самим собою. Він раптом зрозумів, яким дурнем був. Чому він узагалі повірив їхнім словам?
Глибоко вдихнувши, він відкрив розділ прямих ефірів і побачив, що останній стрим був ще пів місяця тому. У серці туманно ворухнулося почуття провини.
Закривши застосунок, він відкрив WeChat і зайшов у невеликий робочий чат студії. Щойно його повідомлення з’явилося, помічниця майже миттю відповіла.
Фан Цзяхуа: [Бос раптово воскрес!]
Шу Шиюнь безпорадно усміхнувся сам до себе. Свого часу він спеціально взяв цю дівчину собі за помічницю. Переважно вона стежила за роботою студії та фабрики. У звичайному житті вона була жвавою, пустотливою і дуже кумедною. Хоча формально вона числилася його помічницею, насправді вони проводили разом не так уже й багато часу.
Він не став довго думати й одразу зателефонував їй.
Дізнавшись, що він особисто збирається взяти участь у прямому ефірі, Фан Цзяхуа радісно закивала й без кінця погоджувалася; її захват було помітно навіть крізь телефон. Коли дзвінок закінчився, Шу Шиюнь відчув, ніби й сам заразився її настроєм, і в ньому раптом спалахнув ентузіазм до роботи.
На ньому все ще була світла шовкова піжама кольору кореня лотоса. Він сів у плетене крісло на балконі, увімкнув фронтальну камеру й почав підбирати вдалий ракурс під сонячним світлом.
У кадрі було видно лише верхню частину його тіла. Пишне волосся сяяло в сонячних променях, риси обличчя були тонкими й витонченими. Але через злегка підняті лисячі очі та надто густі вії весь його вигляд наче огортав яскравий, спокусливий серпанок.
Він підняв руку й помахав у камеру. Рукав зісковзнув по шкірі й зібрався біля ліктя, оголивши біле тонке зап’ястя.
— Давно не бачилися. Завтра ввечері стрим. Не пропустіть.
Сказавши це, він уже збирався вимкнути запис, але в голові зовсім недоречно спливли слова Шан Чена, сказані тоді. Отже… Шан Чен, мабуть, підписаний на нього з увімкненими сповіщеннями й теж побачить це відео?
Подумавши про це, Шу Шиюнь раптом зніяковів. Натискаючи на паузу, він підвів очі до об’єктива, і в бурштинових зіницях спалахнули іскри світла, а густі вії ледь здригнулися.