Коли він розплющив очі, голову пронизав гострий біль.
— Пане, з вами все гаразд? Принести вам гарячої води?
Біля самого вуха пролунав турботливий голос. Шу Шиюнь похитнувся, відчуваючи, як хтось підтримав його за руку. Стурбований голос не змовкав, поки його обережно саджали на м’який диван.
Коли зрештою погляд прояснився, він зрозумів, що з ним розмовляв офіціант у формі. На його обличчі читалося занепокоєння. Його губи ворушилися — схоже, він і далі щось запитував.
Широкий довгий коридор був яскраво освітлений, під ногами лежав щільний м’який килим, і все це потроху повертало відчуття реальності.
Що відбувається?
Вантажівка, машина, що зірвалася в прірву, кров, що хльостала, — ці жахливі картини все ще миготіли перед очима, викликаючи в Шу Шиюня напад нудоти. Він глибоко вдихнув і знову підняв голову, лише тепер помітивши, що інтер’єр навколо здається йому знайомим.
— Де це я?
Офіціант на мить розгубився.
— Пане, це «Тяньїсе».
Почувши цю назву, Шу Шиюнь миттєво заціпенів. Він витягнув із кишені телефон і, побачивши яскраво висвічену на екрані дату, завмер усім тілом.
Він повернувся на два роки в минуле.
Солодкуватий металевий присмак у горлі, здавалося, усе ще не зникав, і йому здавалося, ніби він потрапив у сон. Думки плуталися, але щойно він щось усвідомив, одразу схопився й поглянув на двері приватного кабінету в кінці коридору, звідки пробивалося світло.
Не встигнувши нічого обдумати, він уже швидко рушив туди.
— Пане, туди не можна, це приватний кабінет.
Офіціант, який щойно піклувався про нього, миттю змінив тон і кинувся його зупиняти. Але Шу Шиюнь рухався швидше. Він дедалі пришвидшував крок, майже бігцем прямуючи до дверей у кінці коридору. Збите дихання породжувало в ньому майже безумний порив.
— Ой-йой, а це ще що?..
У ту мить, коли він з’явився у дверях кабінету, чоловік, який збирався вийти, завмер на місці. На обличчях усіх присутніх відбилися подив і здивування. У кабінеті було шестеро чи семеро людей — усі відомі постаті з їхнього кола.
Побачивши Шу Шиюня, який повернувся, хтось усміхнувся, передчуваючи видовище.
— І чого ти знову повернувся? Хіба було недостатньо його принижувати?
— Молодий пан родини Шу й справді людина темпераментна.
— Навіть у пана Шаня бувають такі дні.
Шу Шиюнь відчув на собі ці погляди, і лише тепер у пам’яті спливло знайоме відчуття. Ноги наче втратили вагу, ніби він і справді опинився уві сні.
А пан Шань, про якого всі говорили, саме повільно підводився з дивана. Побачивши Шу Шиюня, який десять хвилин тому голосно називав його збоченцем і хуліганом, а тепер раптом повернувся, він теж трохи здивувався.
— Шань Чен.
Шу Шиюнь вимовив його ім’я й попрямував усередину кабінету.
Як дивно — варто було лише назвати це ім’я, як защипало в очах. Ніби він знову знайшов утрачений скарб, але разом із цією радістю на нього нахлинули образа й біль. Ці сильні почуття змішалися воєдино, і він більше не зміг стримуватися.
Різко ступивши вперед, він майже без жодної паузи з розмаху врізався в обійми Шан Чена, міцно обхопивши руками його талію. Рука Шан Чена все ще була піднята в повітрі, і вино з келиха ледь не хлюпнуло на Шу Шиюня.
Келих випав із рук, покотився товстим вовняним килимом і не видав ані звуку.
Шан Чен завмер на місці й лише за мить поклав долоню на спину юнака у своїх обіймах, кілька разів заспокійливо поплескавши його.
Підвівши погляд, він лагідно промовив:
— Панове, прошу вас, вийдіть.
Ті, хто збирався подивитися виставу, після такого повороту подій уже не могли залишатися й поспішно вийшли за двері.
Помічник Шань Чена виявився доволі кмітливим. Хоча він і не розумів, що відбувається, усе ж попрямував до виходу разом з усіма.
Та не встиг він зачинити двері, як почув низький голос свого пана Шаня.
— Що сталося?
Шу Шиюнь уткнувся обличчям йому в груди, вловив легкий гіркувато-цитрусовий аромат і чомусь одразу відчув, як напружені нерви розслабляються. Він ще не до кінця оговтався, думки й досі плуталися, тож випалив перше, що спало на думку:
— Я згоден.
Рука помічника здригнулася, а Шан Чен теж завмер.
— Згоден на що?
Щоки Шу Шиюня почервоніли. Він підвів голову з його обіймів, а довгі загнуті вії злегка затремтіли. Нарешті він рішуче подивився Шан Чену в очі.
— Я згоден бути з тобою.
—…
Помічник, раптом почувши неймовірну сенсацію, спіткнувся на місці. Його рука зісковзнула з дверей, і ті з оглушливим гуркотом зачинилися.
Шу Шиюнь здригнувся, але не розімкнув рук, якими обіймав Шан Чена.
— Шиюнь.
Шань Чен раптом вимовив його ім’я низьким, трохи хрипким голосом. Цей голос був надто красивим. Щоки Шу Шиюня спалахнули ще сильніше.
— Що таке? Ти передумав?
Наче занепокоївшись, він злегка насупився. Шань Чен зітхнув і взяв його за плечі, намагаючись відсторонити.
— Що з тобою?
У Шу Шиюня тут же з’явилося недобре передчуття. Хоча йому зовсім не хотілося відпускати, він усе ж слухняно відступив на крок.
— Чому?
Шан Чен підняв руку й потер перенісся, ніби не знав, як висловитися.
— Ти надто сильно змінився. Це мене дивує.
Шу Шиюнь завмер на місці й довго не міг підібрати слів. Хоча все це сталося дуже давно, він несподівано чітко пригадав, що саме сказав Шан Чену тієї миті в минулому житті.
Його обличчя мимоволі спалахнуло від сорому. Йому хотілося крізь землю провалитися, але він усе ж набрався мужності й сказав:
— Тоді я був надто імпульсивним. Тепер я все обдумав.
Шань Чен довго дивився на нього, нічого не кажучи.
***
Через двадцять хвилин Шу Шіюнь уже сидів у машині, повертаючись додому.
Водій і помічник попереду зберігали мовчання, а Шан Чен, який сидів поруч, дивився у вікно, про щось замислившись. Шу Шиюнь довго спостерігав за ним, перш ніж неохоче відвести погляд.
Щойно Шан Чен багато з ним говорив, але все це були слова, яких він зовсім не хотів чути. У минулому житті, почувши зізнання Шан Чена в симпатії до нього, він одразу змінився на обличчі. Згадавши всі чутки, що ходили раніше, він спалахнув і не стримався, влаштувавши Шан Чену різку відсіч.
Коли він ішов, то ще чув, як довкола обговорювали те, що сталося. Повернувшись додому, він лише трохи переживав, чи не зробить відкинутий Шан Чен чогось надмірного, але зрештою все просто зійшло нанівець.
Тоді він думав, що Шан Чен і сам усвідомлює свою неправоту. Лише тепер зрозумів — усе було зовсім не так, як він собі уявляв. Якби Шан Чен і справді був таким легковажним, як про нього казали, то, коли Шу Шиюнь сам проявив ініціативу, той мав би без вагань погодитися, а не просити його все як слід обдумати.
Сором і провина розповзалися грудьми, і Шу Шиюню вже не вистачало нахабства й далі до нього чіплятися.
Невдовзі машина зупинилася біля резиденції Кунцзін. Шу Шиюнь повернув голову і, як і очікував, побачив знайому віллу. Спогади про минуле життя, схожі на сон, наклалися на реальність, і його очі раптом зволожилися.
— Іди додому й виспися, — пролунав голос Шан Чена, глибокий і заспокійливий. — Якщо щось буде, поговоримо завтра.
Шу Шиюнь повернувся до нього. Позаду пролунав звук автоматично відчинених дверцят автомобіля, але він навіть не глянув туди, а розстебнув ремінь безпеки й знову нахилився, щоб обійняти Шан Чена.
Його тіло помітно застигло на мить, але дуже швидко знову набуло звичної незворушності.
Через деякий час Шу Шиюнь відпустив його й сам запитав:
— Можна додати тебе до контактів?
Він рідко сам казав щось подібне. До того ж перед людиною, яка щойно його повчала, він нервував так сильно, що навіть вії тремтіли.
Шань Чен трохи повагався, але погодився. Отримавши номер телефону, Шу Шиюнь прямо при ньому набрав його, пересвідчився, що це справді номер Шань Чена, а потім додав його у WeChat.
Спостерігаючи за його діями, Шань Чен ледь помітно усміхнувся самими очима.
Шу Шиюнь саме підвів голову й, побачивши цей вираз, одразу відчув провину. Він пам’ятав, що ще до їхньої зустрічі Шань Чен уже просив у інших людей його номер телефону. Тоді він недбало назвав фальшивий номер і так і не дізнався, чи намагався Шань Чен після цього з ним зв’язатися.
Придушивши дивні почуття, він чемно попрощався із Шань Ченом і лише після цього вискочив із машини. Але коли дверцята зачинилися, водій чомусь не рушив із місця.
Шу Шиюнь саме здивувався, коли заднє вікно опустилося, відкриваючи красиве обличчя Шан Чена.
— Заходь у дім, потім поїдемо.
Його голос звучав тихо, але на такій відстані його було дуже добре чути.
Атмосфера раптом стала якоюсь ніяковою. Щоки Шу Шиюня злегка спалахнули, але він усе ж кивнув і сам повернувся, щоб першим увійти у двір. Хоча він не озирався, однаково відчував на собі погляд зі спини. Відчиняючи двері, він навіть ледь не промахнувся пальцем повз сканер відбитка.
Двері відчинилися, усередині автоматично засвітилося світло. Він не міг розгледіти людину за склом автомобіля, але все одно підняв руку й помахав.
Дотримавшись обіцянки й лише переконавшись, що він зайшов, автомобіль повільно виїхав із двору.
***
У величезній віллі не було ані душі. Шу Шиюнь зазвичай не вирізнявся любов’ю до порядку, тож на дивані й столі лежало чимало речей, а весь будинок був сповнений слідів життя.
Наче сон.
Привівши себе до ладу, він вийшов і, обійнявши телефон, упав на ліжко. Сталося надто багато всього. У голові досі панував цілковитий хаос, але він усе ж змусив себе розплющити очі й, лежачи на животі, надіслав Шан Чену повідомлення.
[Ти вже вдома?]
Відповіді не було, і він відкрив профіль Шан Чена. На аватарці був архітектурний малюнок: будівля, вкрита глибоким снігом. Товстий шар білизни надавав їй особливої тиші й спокою.
Нік Шан Чена був до неможливого простим — SС. Шу Шиюнь підняв руку й змінив його на справжнє ім’я. Зацікавившись, він хотів зайти до стрічки моментів, але побачив лише білу смужку — знак того, що доступ обмежено.
Що це означає?
Шан Чен: [Щойно приїхав. Лягай раніше]
Побачивши відповідь, він одразу зробив знімок екрана й надіслав його йому.
Юнь: [Є щось, на що мені не можна дивитися?]
—…
Цього разу Шу Шиюнь чекав дуже довго, але так і не дочекався відповіді. Йому й без того страшенно хотілося спати. Сонливість накрила його. Загорнувшись в укривало, він усе ще тримав телефон у руці, уткнувся головою в м’яку подушку й знепритомнів.
Ніч ставала дедалі глибшою. Телефон, що впав біля подушки, довго лежав тихо, аж нарешті видав короткий дзвінок.
***
Наступного ранку Шу Шиюня розбудила мелодія телефону.
Свідомість іще не прояснилася. Він лише перевернувся, намацуючи джерело звуку, навмання натиснув на екран, і після короткого гудка музика нарешті стихла. Але саме коли він уже збирався знову заснути, з-під подушки раптом долинув знайомий голос:
— Шиюнь, ти ще спиш?
За дві секунди Шу Шиюнь розплющив очі. Він сів на ліжку й побачив ім’я абонента на екрані вхідного виклику.
«Тато»
Лань Сучжи, не почувши відповіді, знову з усмішкою поквапив його:
— Швидше вставай. Твоя тітонька Тан сьогодні спеціально приготувала для тебе цілий бенкет, щоб зміцнити твоє здоров’я. Після тієї застуди ти начебто одужав, а обличчя все одно бліде. Цього разу ми неодмінно відгодуємо тебе й приведемо до ладу.
У його голосі навіть звучала ніжність — наче в доброго батька, який нічого не може вдіяти з улюбленою дитиною.
Якби це було в минулому житті, Шу Шиюнь відчув би щастя. Але тепер усе це здавалося йому до болю глузливим.
— Шиюнь?
Почувши наполегливий голос на іншому кінці лінії, Шу Шиюнь лише через довгу мить оговтався й відповів:
— Добре.
Лань Сучжи наче з полегшенням видихнув, а потім іще наговорив йому всіляких дріб’язкових речей, але за всіма словами приховувалося одне — він квапив його повернутися додому.
Шу Шиюнь насилу стримував почуття, заховані глибоко в серці, й відповідав якомога спокійніше.
Коли дзвінок нарешті завершився, він лише тоді відкинув телефон убік, скинув ковдру й підвівся з ліжка. Світло у ванній кімнаті ввімкнулося автоматично.
У дзеркалі він побачив себе самого з блідим обличчям.
Думки плуталися, і він майже перестав розуміти, де реальність.