Червона цегла та сіра черепиця собору поступово з'являлися в полі зору Ізабелли, поки її корабель повільно наближався до Cтарого Святого Міста.
Він виглядав досить звичайно. На відміну від нового собору на плато, він не мав величної каплиці чи величної будівлі, подібної до Вавилонської вежі. Можливо, він навіть був меншим за церкви, розташовані у столицях Чотирьох Королівств. Незважаючи на це, в серцях більшості віруючих цей старий собор разом із клуатрами, Залом військових справ та Залом арбітражу утворював палац божеств на землі.
Вони вважали цей старий собор джерелом Церкви та початком усього.
Ізабелла, однак, відкинула це твердження.
Вона знала, що справжнє місце походження Церкви знаходилося всередині високих гір за старим собором, і що правда завжди трималася в таємниці від віруючих.
А що ж до Старого Святого Міста?
Його просто побудували, щоб приховати цю таємницю.
Після того, як вітрильник став на якір біля причалу, Ізабелла спустилася по мосту сама з легкими сумками. Побачивши це, охоронець, який прийшов з Ключової Секретної Зони, щоб зустріти її, був здивований і запитав: «Моя пані, де інші Чисті Відьми?»
«Вони приїдуть через день чи два. Я знаю, що Його Святість хоче, щоб ми швидше повернулися, але їм ще потрібен час, щоб дещо організувати», – знизала вона плечами та відповіла.
«Але Леді Нуль сказала...»
«Вона хотіла побачити всіх, — перебила Ізабелла охоронця. — Я знаю це, але вона не сказала, що хоче побачити всіх нас одночасно».
Її збентежив наказ про відкликання. Вимога до всіх Чистих Відьом повернутися до Святого Міста, очевидно, зруйнувала б план контролю над Королівством Світанку. Без ліків король помер би у нескінченному сні. Вона не могла придумати причини різкої зміни плану Нуль, і не отримала жодного пояснення в самому наказі.
«Вона дедалі більше стає схожою на справжнього папу», – подумала Ізабелла, відчуваючи легке нещастя.
Тим не менш, їй довелося вирушити в дорогу, щойно вона отримала наказ. Їй знадобився цілий тиждень, щоб поспішити назад до Гермеса.
Вона обернулася і, сідаючи у візок, запитала охоронця: «До речі, ти знаєш, що сталося у Святому Місті?»
«Передові сили Церкви брали участь у битві з армією Королівства Грейкасл біля підніжжя Хребта Холодного Вітру», — вартовий трохи завагався, а потім відповів, — «і я думаю, що вам краще запитати подробиці у Леді Нуль».
«Передові сили... програли?»
Вартовий ледь помітно кивнув їй, нічого не кажучи. Далі він швидко пішов, щоб сісти на бойового коня, а потім крикнув кучеру: «Поїхали!»
У кареті Ізабелла опустила штори і задумалася.
У передових силах, безумовно, було багато Воїнів Божої Кари, оскільки вищі лідери Церкви реагували лише тоді, коли Армія Божої Кари зазнавала важких втрат.
Воїни Божої Кари не безсмертні. Вони також зазнають важких втрат, зіткнувшись із небезпекою, яку їм не під силу витримати. Відтоді, як Церква розпочала атаку на Королівство Вічної Зими, Святе Місто вже втратило майже 100 цих солдатів. Я думала, що Нуль вже звикнула до цієї ситуації, але, можливо, я помилялася. Це повинна була бути важка втрата, щоб призвести до рішення Нуль відкликати всіх Чистих Відьом.
Кучер їхав жвавими вулицями Старого Святого Міста і під'їхав до батальйону біля скель Непрохідних Гір. Як і собор, це місце також було посилено охоронялося. Ізабелла вийшла з карети та зайшла в тунель, вирубаний у скелях. Вона пройшла крізь численні залізні ворота, ступаючи в гору.
У холодному світлі призми Божого Каменя перед нею постав височенний силует Ключового Таємного Храму.
Супроводжувана охоронцем, вона прямо піднялася до бібліотеки на верхньому поверсі. Коли вона відчинила двері круглої зали, біля вікна стояв і дивився назовні нинішній папа, і, здавалося, була заглиблена у свої думки.
«Що такого сталося, через що ти забула про Королівство Світанку?» — Ізабелла підійшла до Нуль та покликала її. — «Що б там не було, чому б нам не залишити там Шляхетну Леді та Чорну Вуаль, щоб стабілізувати ситуацію?»
Нуль не відповіла на її запитання. Натомість вона вказала на людей і запитала: «Як ти думаєш, як вони виглядають?»
Ізабелла насупилася й запитала: «Це пов’язано з тим, про що я питаю?»
Нуль знову проігнорувала запитання Ізабелли та сказала: «Ці скромні, неосвічені люди цілими днями ходять, не знаючи навіщо, як мурахи. Можливо, так само думають про нас і божества... Ми присвячуємо себе кривавим війнам, а потім гинемо на полях битв, нічого не знаючи про причину. Тільки стоячи на вершині, можна побачити весь світ. На щастя, тепер я знову на крок ближче до Божественної Волі».
«Що саме... ти маєш на увазі?»
«Доки я зможу поглинути нового короля Королівства Грейкасл, мої шанси на перемогу в Битві Божественної Волі значно зростуть». Нуль посміхнулася, а її очі засяяли незвичайним хвилюванням. «Я чомусь відчуваю, що... це самі божества посилають його мені».
Після хвилини мовчання Ізабелла глибоким голосом сказала: «Я просто хочу знати, скільки Воїнів Божої Кари загинуло в битві біля підніжжя Хребта Холодного Вітру».
«150 загинуло на полі бою, а 11 загинули дорогою назад до Гермеса. Тим часом ворог не отримав жодної подряпини. Ні великі щити, ні метальники списів не змогли пробити оборонну лінію армії Роланда», – сказала Нуль, дивлячись на Ізабеллу своїми блискучими очима.
Серце Ізабелли раптово почало битися швидше, а розум захлинувся. «Чому Армія Божої Кари зазнала ще більших втрат у цій єдиній битві, ніж у битвах Місяців Демонів, під час захоплення Королівства Вічної Зими та Королівства Вовчого Серця? Що робить Принца Королівства Грейкасл настільки неймовірно могутнім?»
Відьми? Лицарі? Ні, не вони. Навіть гірський Страшний Звір Пекла загине, якщо його оточать Воїни Божої Кари. Як йому це вдалося?
«Жахлива зброя зі снігового пороху», — сказала Нуль, ніби бачила крізь думки Ізабелли. «Навіть смертні могли користуватися цією зброєю. Вони могли стріляти по цілях за тисячу кроків від них. Вони розбили бронепластини та залізні щити і безперервною стрільбою. Наші воїни стали для них легкою мішенню».
Почувши про хід битви, Ізабелла глибоко вдихнула, і на її обличчі з'явилася невпевненість. Через довгу паузу вона сказала: «Отже, ми програли».
«Це справді поразка Церкви, а Солі Даал поставився до ворога надто легковажно...»
Ізабелла раптом перебила його і сказала: «Ні, я не мала на увазі битву. Пам’ятаєш? Ти казала мені, що переможцем є лише обранець божеств, а тепер це явно не ти».
«Ти думаєш... що Роланд Вімблдон — це той, хто зможе виграти Божественну Посмішку замість мене?» — спокійно запитала Нуль.
Ізабелла не могла не підвищити голос, заперечуючи: «Не забувай про нашу мету! Ми повинні перемогти демонів, щоб людство могло вижити. Мені байдуже, чи саме Церква досягне цієї мети! З огляду на те, що сталося під час тієї битви, зрозуміло, що навіть якщо об’єднати всі наші сили, щоб перемогти та поглинути Роланда, це не принесе користі нашій меті. Його армія та відьми будуть знищені, Армія Божої Кари також зазнає важких втрат, а менш ніж за півроку знову настануть Місяці Демонів!»
На мить Ізабелла подумала, що Нуль її вб'є, але та не відреагувала, доки вона не закінчила.
«То що ти хочеш, щоб я зробила?»
— тихо запитала вона після довгої мовчанки.