«Відсторонення від роботи без збереження заробітної плати та арешт на 15 днів, якщо не буде завдано подальшої шкоди; звільнення та притягнення його до суду, якщо буде завдано подальшої шкоди, Ваша Величносте», – негайно відповів Залізна Сокира.
«Правильно. Ти добре запам’ятав правила. Зроби те, що щойно сказав». Оскільки на даний момент військового трибуналу ще не існувало, Роланду довелося самому розглядати справи про серйозні проступки в армії. У цьому випадку поведінка Денні, очевидно, не була настільки серйозною, щоб притягнути його до суду. «З огляду на майбутню велику війну, ми спочатку затримаємо його на п’ять днів, а решту терміну він відбуде в місті Невервінтер».
«Так, Ваша Величносте».
«Тобі не потрібно турбуватися про реакцію інших солдатів. Це подає хороший приклад і показує їм, що кожен буде покараний, якщо порушить правила, незалежно від того, наскільки великий його внесок в армію». Роланд на мить замовк, а потім продовжив: «Звичайно, ми також не забудемо, що він зробив для армії. Якщо хтось колись запитає, просто скажи йому, що у мене є власний план».
Насправді, Роланд знав, що він також частково відповідальний за таку неправильну поведінку. Хоча він створив особливий стрілецький підрозділ із 50 осіб, він не відділив цих талановитих, досвідчених снайперів від солдатів звичайного гарматного батальйону. Він просто наказав усім їм служити на флангах та стріляти з більшої відстані, щоб зупинити ворогів, які намагатимуться непомітно проникнути до кулеметного бункера з краю.
Денні, однак, насправді діяв радше як професійний снайпер. Він обирав позицію та вів вогонь на власний розсуд, щоб знищити ворогів, які становили найбільшу загрозу. Роланд думав про створення спеціальної команди снайперів, проте така команда мала вищі вимоги до зброї, боєприпасів і особливо до своїх членів. Водночас йому довелося б стежити за снайперами, щоб переконатися, що кожен з них був проактивним та продуктивним.
Можливо, він внесе деякі покращення в поточний особливий стрілецький підрозділ після завершення цієї війни.
«До речі, Ваша Величносте, командири захоплених команд розкрили деяку... інформацію». Залізна Сокира ретельно підбирав слова. «Йдеться про Армію Божої Кари».
«Що саме?»
«Вони сказали, що члени Армії Божої Кари не можуть воювати самостійно. Вони можуть виконати навіть найпростіше завдання лише після наказу командира».
Роланд обернувся. «Справді? Щось ще?» Попіл вже розповідала йому про це, саме тому він наважився повести свої армії на північ і спровокувати Церкву. Якби Воїни Божої Кари могли боротися самостійно, навіть лише небагатьох з них було б достатньо, щоб спричинити заворушення по всьому королівству та принести йому проблеми.
«Командир може бути звичайною людиною або відьмою, і цю особу не можна змінити після призначення», — сказав Залізна Сокира. «Будь-які нові члени Армії Божої Кари відвідують церемонію присяги на вірність. Один полонений зізнався, що одного разу був присутній на такій церемонії».
Роланд одразу ж наказав: «Відведи мене до цією людини. Також приведи Агату».
...
Роланд зустрів чотирьох осіб окремо ув'язнених у підземеллі.
Загалом, над землею в Глибокому Яру було приємно прохолодно та освіжаюче. Однак підземні околиці були крижаними та вологими. Усім четверо зав'язали очі, і вони були промоклі, з руками зв'язаними за спиною. Хоча на них не було помітно видимих ран, всі вони тремтіли. Очевидно, Залізна Сокира застосував якісь унікальні методи допиту, які, як він припустив, мало хто міг витримати протягом цілого дня.
Однак віряни Церкви не були звичайними в'язнями. Їхня палка побожність робила їх надзвичайно міцними.
«Лише двоє праворуч готові висловитися», — тихо сказав чоловік з Піщаної Нації. «Один з них — головний суддя Церкви, а інший — священик у Святому Місті. Двоє інших відмовляються нам щось розповідати. Звичайно, вони не знають, що їхні друзі вже зізналися».
Не дуже знайомий з установами та ієрархією церкви, Роланд прямо запитав: «Хто був присутній на церемонії, на якій Армія Божої Кари присягає на вірність? Відведи його до кімнати для допитів».
Тюремник невдовзі потягнув священика до маленької кімнати по сусідству. Залізна Сокира вилив йому на голову холодної води, щоб розбудити його. «Фарате, у мене до тебе кілька запитань».
Той сильно затремтів і почав слабко говорити: «Я сказав вам... все, що знаю. Будь ласка, просто вбийте мене». Голос священика був слабким і приглушеним, ніби він дуже страждав.
«Розкажи мені про церемонію Армії Божої Кари».
Фарат не відповів, а лише похитав головою.
«Послухай. Це останній раунд допиту». Залізна Сокира нахилився і прошепотів йому на вухо: «Я відпущу тебе, як тільки ти відповіси на всі запитання».
Йому знадобилося чимало часу, щоб знову заговорити. «Церемонія... зазвичай проводиться у Вавилонській Вежі, доступ до якої мають лише Воїни Божої Кари, папа та командири. Усі... повинні зберігати повну тишу під час процесу. Навіть найменший звук зіпсує всю церемонію».
«Чому так?» — запитав Роланд.
«Тому що нові воїни впізнають своїх командирів за звуками».
«Перший звук, який вони чують?»
«Це може бути більше, ніж один звук», — задихнувся Фарат. «Обрані командири разом читатимуть гімни. Воїни Божої Кари приймуть будь-кого протягом цього періоду часу».
«А ти? Ти теж командир?»
«Я відповідальний... за групу з десяти Воїнів Божої Кари».
«Але ж ці десять людей також повинні виконувати накази твого керівника, правильно?»
Священик кивнув. «Усі Армії Божої Кари повинні підкорятися наказам Верховного Понтифіка».
«Так ось як це працює», — подумав Роланд. Він думав, що вони керують цією несвідомою армією телепатично або за допомогою мозкових хвиль, але насправді вони керували ними за допомогою звуків. Йому це здавалося дуже надмірно складним і менш ефективним методом. Звукові хвилі не тільки легко зникали, але й існувала велика ймовірність передачі суперечливих наказів. Будь-яка з цих проблем спричинила б плутанину в Армії Божої Кари.
«Ти сказав, що після призначення командира його не можна змінити. Що стається, як Воїни Божої Кари втрачають усіх своїх командирів?» — раптом наважилася запитати Агата.
Почувши, що це жінка, Фарат був приголомшений.
«Відповідь!» Залізна Сокира принесла ще води.
«Я... не знаю».
«Ти брешеш». Роланд одразу зрозумів натяк від Соловей. «Тобі краще не влаштовувати нам жодних жартів, якщо ти не хочеш залишатися тут ще на півмісяця».
Священик стиснув зуби й нарешті сказав: «Вони, вони самі підуть до Території Варварів. Це все, що я знаю».
«До Території Варварів?» — здивовано перепитала Агата.
«Це просто чутки... Зазвичай, коли таке трапляється, якісь інші воїни їх зупиняють. Але...» Він на мить завагався. «Ходять чутки, що якісь Воїни Божої Кари, якими не керували належним чином, багато років тому втекли до Варварської Території і з того часу залишаються там».
«Чи знаєш ти, як створюється Армія Божої Кари?»
«Що ж... лише Верховний Понтифік може провести церемонію...»
«Коли Папа йде у відставку, як він розділяє свої повноваження щодо контролю над Армією Божої Кари?»
«Я, я не знаю...» На його лобі почали виступати краплі поту.
«Чотириста років тому, як була заснована церква?»
«Ти чув ім'я «Аліса»? А як щодо «Союз» та «Такіла»?»
Далі священик просто байдуже відповідав на будь-які запитання Агати.
«Він справді не знає. Ходімо. Немає потреби продовжувати цей допит», — сказав Роланд, отримавши підтвердження від Соловей.
Коли вони троє вже збиралися вийти з підземелля, до них підбіг Залізна Сокира і запитав: «Ваша Величносте, а як щодо інших полонених з церкви...»
«Зроби те, що обіцяв їм раніше».