«Усі троє загинули в халупі біля підніжжя вежі-маяка», — кивнув головний суддя і сказав, — «а охоронці на вежі-маяку змінюються раз на тиждень. Тож, коли їх знайшли мертвими, їхні тіла вже смерділи».
«Гаразд. Схоже, маяк підпалили не вони, а хтось інший». Солі сердито вдарив кулаком по столу, а потім розреготався. «Вони навмисно дражнять нас, чи провокують Святе Місто на війну?»
«Конкретна причина незрозуміла. Але, пане, свідчення одного щура дещо цікаві». Головний суддя вказав на звіт. «Я навмисно записав його на останній сторінці».
Солі перегорнув звіт на останню сторінку. «Два тижні тому люди встановили бар'єр на дорозі під Хребтом Холодного Вітру, заборонивши всім йти до Непрохідного Хребта, але дозволили людям звідти виходити?»
«Саме так. Щур планував ризикнути до Міста Глибокий Яр, але побачив, що кількох торговців, які мали б вирушити до Гермеса, зупинили солдати».
«Схоже, що лорд справді цього не робив», — подумав Солі. «Зачекай хвилинку... два тижні тому? Коли востаннє з’являлася група коробейників, які продавали зерно?»
«Три дні тому».
Обличчя архієпископа миттєво спохмурніло. «Тобто, цим коробейникам дозволили пройти через Непрохідний гірський хребет, який був недоступний для всіх інших?»
Відповідь була ясна як білий день.
«Вони спільники», — сказав головний суддя, — «принаймні, все так виглядає».
«Скільки людей охороняло бар'єр?»
«Щур лише наважився глянути здалеку. Він оцінив, що їх було кілька сотень».
«Доки ми знайдемо їхнє слабке місце, все буде добре», — Солі Даал підвівся і сказав: «Накажи Армії Суду негайно зібратися!»
«Пане, ви маєте намір спуститися з пагорба?» — Головний суддя здивувався, але швидко пояснив. — Верховний Понтифік наказав нам розташуватися на Хребті Холодного Вітру після його захоплення, щоб переконатися, що дорога вільна, і чекати на прибуття основної армії... Якщо ви хочете дізнатися більше про ситуацію, попросіть невеликий загін захопити кількох ворогів для допиту. Цього буде достатньо.
«Я не лише спіймаю кількох із них для допиту, але й зруйную їхній бар'єр. Це ціна, яку вони мають заплатити за глузування зі Святого Міста». Солі нетерпляче махнув рукою. «Якщо ми почнемо зараз, то вже післязавтра я зможу побачити їхні голови звисаючими над міською брамою. Це не вплине на план атаки Святого Міста, тож Його Святість не звинувачуватиме нас».
«Але якщо це пастка, яку влаштував ворог...»
«Пастка? — Солі поглянув на нього. — Я колись очолював армію та атакував замок Зламаний Зуб у Королівстві Вовчого Серця. Це була дуже тяжка битва. Вони скористалися географією та встановили численні пастки. Однак пастки, встановлені простолюдинами, могли завдати лише обмежених клопотів Армії Божої Кари. Тож що може зробити нам пастка, встановлена у відкритому полі біля підніжжя гори? Будь-яка спроба влаштувати засідку на Армію Божої Кари буде марною. Більше того, я навіть сподіваюся, що у них вистачить мужності боротися, а не тікати. — Архієпископ зробив паузу, а потім сказав: На цьому все. Йди і зроби те, що я наказав».
«...Так, пане!»
Дивлячись на спину головного судді, Солі Даал глузливо перевів погляд. «Я ніколи не пробачу цих богохульників».
********************
«Великий загін відправляється з Хребта Холодного Вітру?» — запитав Залізна Сокира, дивлячись на пухнастого голуба, який щойно залетів у намет.
«Близько тисячі солдатів, гу!» — сказала Меґі, махаючи крилами, — «і немає жодної техніки, що перевозить зерно, чи помічників. Вони всі у броні. Деякі з них несуть великі щити та короткі списи, гу!»
«Великі щити?» — здивовано запитав Залізна Сокира. — «Наскільки вони великі?»
«Гм...» — Меґі подивилася на Залізну Сокиру, нахиливши голову. — «Приблизно такого ж розміру, як і твій, гу».
«Розумію. Молодець». Залізна Сокира, як завжди, передав голубу шматок сушеного м’яса, а потім покликав охоронця, який стояв за дверима. «Попроси командира стрілецького батальйону Браяна та командира артилерійського батальйону Ван’ера прийти до мого намету на зустріч. Ворог почав діяти».
...
Почувши інформацію, надану відьмами, Браян не міг не насупитися. «Як вони могли прибути так швидко? Його Величність досягне Міста Глибокий Яр лише за два-три дні. Гармати Лонгсонг все ще не на місці...»
«Церква справді відреагувала швидше, ніж ми очікували, але незалежно від того, чи Його Величність тут, чи ні, нам потрібно залишатися на своїх місцях і не відступати», — спокійно сказав Залізна Сокира, — «і що б не сталося, ворог не повинен перетнути нашу оборонну лінію біля підніжжя гори».
«Так!» — хором відповіли Браян і Ван'ер.
«Добре. Ось мій бойовий план». Залізна Сокира облизав губи. «Ворогу знадобиться щонайменше один день, щоб дістатися до підніжжя гори, що дає нам достатньо часу для підготовки. У нас понад 2000 шматків Божого Каміння Відплати. Розподіліть їх між якомога більшою кількістю солдатів у передніх рядах. Кулеметникам потрібен більший захист, ніж будь-кому іншому, тому вони також повинні носити Боже Каміння». Він приблизно пояснив план, який задумував. «Крім того, я розміщу 10 хороших стрільців та кулеметну команду для захисту міс Сільві. Вони виконуватимуть інструкції міс Сільві, засновані на її попередньому розслідуванні місця битви, щоб подбати про ворогів, які становлять більшу загрозу. Інші солдати діятимуть відповідно до інструкцій, наданих під час маневру.
«У мене є запитання», — вагаючись сказав Ван'ер. «Чи можуть солдати з великими щитами у ворожій команді бути...»
«Так, це, найімовірніше, Армія Божої Кари». Залізна Сокира кивнув. «Судячи з опису міс Меґі, звичайні не змогли б марширувати, несучи щити такого розміру».
«Чи зможе куля їх пробити?» — запитав Браян.
«Ми не дізнаємося, якщо не спробуємо», — без вагань відповів Залізна Сокира. «Якщо рушниця не зможе ефективно завдати шкоди ворогові, ваші люди просто спробують зупинити наступ інших частин армії та залишать проблему на вирішення артилерії».
«Так!»
«Зрештою, завжди доводиться покластися на артилерію, щоб вирішити проблему», — посміхнувшись, сказав Ван'ер. — «Залиште це мені, Ваша Високоповажність».
********************
Два дні по тому, рано-вранці, Денні стрибнув до окопу, тримаючи свою улюблену гвинтівку.
Згідно з інструкціями, отриманими вчора, він швидко підійшов до свого місця — правого крила окопу в центрі поля бою. Кущі та хащі навколишньої місцевості були вирубані, залишаючи відкритий простір для огляду всього поля бою та точного прицілювання.
Денні підняв з землі кілька шматків каміння, зробив невелику стійку збоку траншеї, поставив на стійку гвинтівку та прицілився вперед.
Крізь приціл Денні побачив росу, що висіла на листі над землею, павука, що чіплявся за дротяну огорожу, червону глиняну дорогу, вкриту слідами підков, та Непрохідний Гірський Хребет у віддалі.
Чудова позиція для снайпера.
Він відкрив затвор, встромив першу кулю в патронник і почав очікувати на появу ворогів.
Будучи мисливцем, Денні завжди був терплячим.
Відтоді, як він вступив до ополчення у відповідь на призов Його Величності, він брав участь у низці битв, таких як оборонна битва під час Місяців Демонів, операція проти фортеці Лонгсонг, напад на Королівське Місто тощо. Зброя, яку він використовував, оновилась зі звичайної до новітньої затворної гвинтівки. Що стосується бойового досвіду, то він, мабуть, був одним із найдосвідченіших солдатів Першої армії. Якби він не наполягав на тому, щоб залишитися на фронті, то, найімовірніше, був би офіцером гарматного батальйону, поступаючись лише серу Браяну.
Порівняно з командуванням іншими, він надавав перевагу відчуттю полювання на здобич.
З того дня, як йому потрапила до рук рушниця, він глибоко закохався в цю зброю.
Вона була зручна і потужна. Потрібно було лише мати добрий зір і трохи таланту, щоб опанувати її.
Тримаючи в руках рушницю, Денні відчував, як сила виривається з глибини його серця.