Підземелля палацу було жахом дитинства для принца Роланда. Це почуття природно повернулося до нього, поки він спускався кам’яними сходами.
Він почав шукати в своїх спогадах і незабаром знайшов причину цього страху.
Одного разу Тімоті запросив Джеральда, Гарсію і маленького Роланда разом дослідити підвал під залом палацу. 12-річний Роланд був дуже схвильований, що нарешті отримав шанс приєднатися до їхнього кола, але ніколи не очікував, що станеться далі. Тімоті вкрав ключі в охоронців, замкнув Рональда у тюремній камері та пішов з двома іншими дітьми, сміючись.
Маленький Роланд залишився сам у темній кімнаті. Він думав про пронизливі крики, які час від часу чув у підвалі. Одного разу охоронець сказав йому, що крики походять від голосіння привидів у підземному світі під палацом. Його зуби цокотіли від страху, але він не наважувався голосно плакати, бо боявся привернути до себе привидів. Нарешті він забився в куток, обхопив коліна та притиснувся до них обличчям, нестримно схлипуючи. Коли Тімоті, Джеральд і Гарсія повернулися перевірити, наскільки він ожаханий, його обличчя було вкрите соплями.
Після цього принц Роланд був надто наляканий, щоб повернутися до підвалу палацу.
Тепер Роланд зрозумів, що крики і вереск походять не від привидів, а від в’язнів, яких допитували і катували в підвалі. В’язниця не могла вмістити багато в’язнів, що пояснювало, чому маленький Роланд чув їх крики лише час від часу.
Роланд зустрівся з Тімоті Вімблдоном у маленькій камері на нижньому поверсі підвалу. Порівняно з в’язницями у зовнішньому та внутрішньому місті, це місце було досить непоганим. Тут, принаймні, було сухо і чисто, без щурів, тарганів і смердючих запахів. Це була саме та камера, де маленький Роланд був замкнутий і проплакав цілу ніч.
За іронією долі, тепер Тімоті помінявся з Рональдом позиціями.
Почувши несподівані звуки, Тімоті, який мовчки сидів біля стіни, відкрив очі та побачив Роланда.
Цей брат, якого принц Роланд у минулому боявся найбільше, виглядав майже так само, як і раніше. Як і всі інші нащадки Вімблдонів, він був сірооким і сивим. Він був схожий на свого батька тим, що носив коротке кучеряве волосся, мав батьковий ніс і гарне обличчя. Однак довгі вузькі очі робили його обличчя трохи моторошним, особливо в мерехтливому світлі смолоскипів.
Принц Роланд ніколи раніше не наважувався дивитися в очі своєму братові, але тепер Тімоті був просто безпорадним і беззахисним чужинцем.
Вони деякий час дивилися один на одного, протягом якого нічого не було чути, крім палаючих звуків смолоскипів. Нарешті Тімоті не зміг більше прикривати своє виснажене обличчя і залишив спроби придушити Роланда агресивною позицією, бо виявив, що тепер це марно. Вираз очей Тімоті змінився, і він почав здаватися трохи наляканим.
«Хто ти, в біса, такий?» Тімоті порушив мовчанку.
Його сухий, емоційний голос лунав у підвалі, з якого Роланд міг легко зрозуміти, що його брат наляканий. Порівняно з Тіллі, Тімоті більше спілкувався з принцом Роландом і значною мірою сприяв його попередній дратівливій та непостійній поведінці. Він відчував, що для Тімоті, який у минулому досить добре знав принца Роланда, цілком природно помітити в Рональді щось інше та поставити це запитання.
«Я Роланд Вімблдон, — сказав Рональд, присівши навпочіпки, поки його обличчя не опинилося на одному рівні з обличчям Тімоті, і подивився йому в очі. «Ти не пам’ятаєш мене?»
«Ні, ти не він, — сказав Тімоті тремтячим голосом, — він ніколи не зміг би так дивитися на мене. Він не смів дивитися мені прямо в очі». Він важко вдихнув і продовжив: «Я знаю... ти справжній демон! Тебе не спокушають демони. Ти — втілення зла, яке хоче вкрасти моє королівство!»
Роланд навіть не хотів пояснювати щось такому помираючому чоловіку, як Тімоті. Рональд сказав: «Ну і що? Ти думаєш, що ти кращий за демонів? Ти вбив нашого батька, підставив нашого невинного старшого брата, а потім стратив його, щоб зберегти трон, який ти вкрав. Ти співпрацював з Церквою, яку наш батько найбільше ненавидів. Ти змусив невинних людей вторгнутися на територію принцеси Гарсії, і ти не міг пощадити навіть свого найслабшого і найбезсилішого брата, принца Роланда. Всього за один рік ти завоював і знищив стільки міст, втягнувши все королівство в хаос і зробивши людей бездомними. Навіть демони не зробили б подібного!»
Тімоті поспішно заперечив: «Ні! Я не вбивав нашого батька. Він сам вбив себе. Так само, як і тобою, ним керували демони!»
«Самогубство?» — запитав Роланд, нахмурившись.
«Так! Він лежав у ліжку, як завжди, і з посмішкою на обличчі встромив кинджал собі в серце!» — відповів Тімоті.
«Не відьми?» — запитав Роланд.
«Ні, він носив Божий Камінь Відплати! Дідько...» — хрипко вигукнув Тімоті і додав здавленим голосом: «Це сталося без жодного попередження, і я ніяк не міг цього зупинити!»
Роланд озирнувся на Солов’я, яка злегка кивнула йому.
Це, мабуть, була відьма з типом магії приєднання. Як тільки вона закінчує додавати свою магічну силу, на неї більше не може вплинути Божий Камінь Відплати, — подумав Роланд. І на відміну від відьом з інших організацій, чисті відьми Церкви могли б знайти шанс, щоб наблизитися до короля». Принц Роланд швидко згадав випадок, який стався півроку тому, коли вони евакуювали біженців. Відьма обманом пробралася до табору, щоб вбити Венді завдяки її здатності змінювати зовнішність. Пов’язуючи цей інцидент з тим, що сталося з королем Вімблдоном III, він вирішив, що відповідь була правдоподібною.
Якщо Церква була творцем цих інцидентів, це також могло б пояснити причину королівського указу про обрання наслідного принца, який явно мав на меті створення війн і хаосу. Йому все ще потрібен був хтось, хто б засвідчив цю спекуляцію, і він вірив, що доб’ється чогось від головного священника Королівського міста.
«Але це не може бути виправданням підставити Джеральда і розгорнути війну», — сказав Роланд глибоким голосом. «Ти вступив у змову з Церквою і використав таблетки божевілля, щоб створити божевільних солдатів. Ти коли-небудь думав, скільки людей помре від цього?»
«Навіть якби я не використав пігулок, хто міг би гарантувати, що Гарсія сама не використає їх? Якби вони з самого початку визнали мене законним королем, чому б мені було безжально їх знищувати?» — пояснив Тімоті, повзучи, щоб утриматися за поручні. «І яке відношення все це має до такого демона, як ти? Якого біса ти від мене хочеш?»
«Я хочу викрити твої злочини, засудити тебе, а потім відправити тебе на гільйотину. Ти закінчиш, як Джеральд, за винятком того, що тебе буде доведено винним у непростимих злочинах, за які навіть смертної кари недостатньо, щоб відновити справедливість», сказав Рональд.
«Ні! Ти не можеш вбити мене. Демони, подібні до тебе, ніколи не зможуть стояти на світлі, оскільки могутні божества знищать вас. Якщо ти хочеш Королівство Грейкасл, ти повинен покластися на мене». — крикнув Тімоті.
«Божества?» Роланд посміхнувся. «Ти маєш на увазі Церкву?»
«Ти їх не знаєш! Прихована сила Церкви незбагненна. Існують неймовірні речі, які батько записав у своїх нотатках, і саме вони є причиною того, чому він не міг прийняти рішення вигнати Церкву у своєму житті!» Тімоті вигукнув. «Таблетки — лише один з їхніх грізних методів. Якщо вони розкриють твою силу, тобі не буде порятунку!»
«Ні, Тімоті Вімблдон, я знаю набагато більше, ніж ти думаєш, і я маю чітке уявлення про дорогу попереду. Це важка дорога, і ти не в змозі вести людей по ній до світлого майбутнього», Роланд повільно сказав: «Твоє життя має закінчитися тут за злочини, які ти вчинив. Проте розслабся, ти не єдиний, хто піде в пекло».
З цими словами Рональд підвівся і вийшов з в’язниці, залишивши Тімоті плакати наодинці, навіть не повернувши голови.