Роланд вийшов у центр саду та завмер від шоку.
У кінці стежки раптом з’явився невеликий будиночок з рослин, стіни якого складали стовбури дерев і перетворені культури, а зверху звисали шари сплетених виноградних лоз, а деякі навіть несли грона блискучого винограду. Посередині кімнати горіло багаття, а навколо були розставлені зелені меблі. При ближчому розгляді виявилося, що вони насправді були сформовані дивними рослинами, які росли з землі. Ролану на мить здалося, ніби він потрапив у казкову країну. Якби не знайомі обличчя біля багаття, він справді подумав би, що йому сниться сон.
«Що це?»
Тіллі обернулась і вигукнула: «Здібності Листя розвинулися, і вона перетворилася на цей сад».
«Де вона?» — здивовано запитав Роланд.
«Вона стала одним цілим з рослинами», — сказала Тіллі, озираючись навколо. «Усе, що ти зараз бачиш, є частиною Листя».
Його відчуття, що він ходить всередині істоти, не було помилковим. Просто «істота» насправді була Лястям. Роланд раптом відчув тугу в серці: «Вона ж все ще може повернутися назад, правильно?»
«Як тільки припиняю використовувати свої сили, я можу повернутися до своєї звичайної форми». — раптом пролунав голос Листя.
Однак, уважно прислухавшись, він зрозумів, що говорить не сама Листя. Голос лунав від шелесту листя, що хиталося, та тертя гілок.
Її відповідь трохи заспокоїла Роланда. «Ти чуєш, як ми розмовляємо?»
«Я не лише чую, але й бачу, відчуваю запах», — радісно відповіла Листя. «Я відчуваю найменші зміни в саду, включаючи птахів, які будують гнізда на гілках, і жуків, що повзають по стовбурах... Це складно пояснити, але леді Тіллі права. Я сам сад, і я помітила вас, як тільки ви увійшли».
Раптом велетенський лист, що звисав зі стелі, опустився поруч з Роландом і повільно розгорнувся, відкривши чашку з фіолетовою рідиною. Складна чашка була зроблена з чотирьох оливкових листочків, які перекривали один одного, а стебла були вигнуті в ручку. Роланд підніс чашу до губ і зрозумів, що рідина була щойно приготованим вином, ідеальним поєднанням кислинки та освіжаючої солодкості. Зрозуміло, що і вино, і його ємність походять з цього саду.
Роланд зняв «тост» від Листя, підійшов до багаття і схвильовано сів на рослинний стілець — його каркас був зроблений з грубих гілок, а сидіння та спинка були вкриті важким шаром пшеничного колосся. Сидіти в ньому було все одно, що опускатися на м’який диван. Біля багаття стояв гриль, де Андреа смажила для всіх яблука та кукурудзу. Ці продукти, безсумнівно, також були взяті прямо з саду.
«Як тобі вдалося все це зробити?» — підвів очі принц і запитав.
«Я теж не знаю», — миттєво відповів голос. «Я просто дбала про щойно посаджені культури та птахів-вісників, як завжди, а також практикувала свої здібності, і вони відгукнулися на мій заклик. Можливо, це те примирення, якого я шукав — з’єднати ліс і життя в ньому разом як одне ціле».
«Чи могла б ти використати свої здібності в Туманному лісі? Чи могла б ти також перетворити його на частину себе?»
«Я так не вважаю...» — Вона завагалася. «Навіть якби я могла, це займе дуже багато часу. Щоб підтримувати цей стан не потрібна велика магічна сила, і я навіть можу черпати силу з лісу, але щоразу, коли я розширюю зону свого впливу, мій розум стає більш млявим».
«Млявим?» — розгублено запитав Роланд.
«Я не знаю, як описати це відчуття», — сказала Листя. «Якби я продовжувала повільно розширюватися, я могла б стати одним цілим з усім Туманним лісом за кілька років, але я боюся, що можу втратити від нього самосвідомість. Коли я вперше почала зливатися з садом, мій розум був настільки переповнений, як коли він раптом став дуже експансивним, мені знадобилося багато часу, щоб звикнути до цього». Вона зробила паузу і додала: «Однак повторне введення в рослини, які я вже контролювала, не викликає у мене цього незнайомого відчуття, і для цього мені потрібна лише найменша думка».
«Як неймовірно», — подумав Роланд. «Порівняно з мікроеволюцією Анни та Лілі, нові здібності Листя стали проривом на рівні макроеволюції. Якби вона одного дня могла контролювати весь Туманний ліс, жоден рух наших ворогів не уникнув би її чуттів».
«Вітаю», — посміхаючись, сказала Венді. «Тепер у Союзі Відьом є ще одна старша відьма. За словами Агати, у нас тепер приблизно половина еволюціонованих відьом, у порівнянні з тим, скільки було у Союзі».
«Якби вона була тут, вона, мабуть, говорила б про це без перестанку». Роланд засміявся і глянув на маленьку дівчинку, яка з цікавістю визирала на нього. «А як щодо Паперу?»
«Її здібності… на жаль, потребують подальших перевірок, — відповіла Венді, — але ми виявили дивний феномен».
Вона клацнула пальцями, і дві купи набитого снігу враз впали з даху.
Венді поставила одну купу біля багаття, а іншу в кутку кімнати, а потім попросила Папір використати її сили. «Зараз я навчаю її, як рівномірно використовувати свою магічну силу, щоб її ефект був послідовним — так само, як ви вчили мене. Хоча вона не може контролювати свою силу дуже точно, загалом вона не надто мінлива».
Роланд помітив, що сніг біля багаття швидко розтанув і перетворився на крижану калюжу, а дальша купа розтанула лише наполовину.
Венді зачерпнула талої води, віднесла її в один бік кімнати та постукала по стіні. Щільно сплетені виноградні лози стиснулися, щоб відкрити отвір розміром з кулак, пропускаючи холодний вітер.
«Ось, тепер використай свою силу», — сказала вона до Папір.
Дівчина кивнула та підняла руки, і Роланд був вражений, виявивши, що вода утворила тонкий шар кристалів льоду.
«Отже, її сила полягає в тому, щоб... прискорювати час і прискорювати результати?» Він засумнівався у своїй теорії, щойно це сказав. «Це не може бути правильно. Час — це лише концепція, створена людьми для зручності, тому він не існує сам по собі. Як вона може впливати на те, чого не існує?»
«Я теж так думала, але леді Тіллі сказала, що це не так. Венді прив’язала камінь до кінця виноградної лози і розгойдувала його вперед-назад перед Папером. Скільки б Папір не намагалася використати свої сили, маятник продовжував коливатися з тією ж швидкістю і врешті-решт зупинився. «Якби вона могла прискорити час, камінь хитався б швидше».
Дійсно. Роланд швидко зрозумів, у чому полягає її сила — вона впливала не на час, а на рух молекул. Її магічна сила могла знижувати або підвищувати рівень енергії молекул, що призводило до замерзання та плавлення. Звичайно, Папір, ймовірно, не розуміла цього, тому вона просто використовувала свою інтуїцію, щоб контролювати свою силу, через що вона мало впливала на інші об’єкти. Окислення було тривалим процесом і потребувало часу, щоб показати видимі результати.
Якщо він вгадав правильно, її сила робила її природженим каталізатором.