Після того, як бетонний корабель провів тиждень у підготовчому приміщенні, нарешті настав час спустити його на воду.
Викликані робітники були приголомшені, коли принц наказав зіштовхнути велетенську ванну, над якою всі старанно працювали, у воду, всі здивувалися: чи правильно вони почули?
Однак наказ Роланда був справді таким.
Він велів тимчасово розібрати споруду і викопати рів од бетонного корабля до самої річки. Тут потрібно було діяти з великою обережністю через низьку стійкість цементних виробів до розтягу; звичайно, кілька невеликих тріщин не стануть проблемою, але можуть виникнути інші труднощі.
Коли робітники прикотили колоди та прив’язали мотузки для контролю швидкості ковзання, то обмотали кінці конопляних мотузок навколо стовпчика, сильно натягуючи кожен канат. На команду мотузку потроху ослабляли – і низ корабля ковзнув по колодах, видаючи різкий звук тертя.
На щастя, все пройшло гладко, Роланд побачив що бетонний корабель повільно спустився на воду. Осадка судна були близько пів метра, а стінка човна десь на метр піднімалася над поверхнею води. Робітники були враженими, коли побачили, що ця річ, важча за камінь, не занурилася на дно річки з гуркотом, а пливла по воді, як листок.
– Швидко обмотайте мотузку навколо стовпця ще кілька разів і міцно зав’яжіть! – наказав Роланд. Якщо не прив’язати мотузку до корабля, то річка понесе його на південь.
Хоча Соловейко не показалася, але приголомшений голос розповів про її здивування:
– Чому воно пливе?
– Ну… простими словами, його середня щільність нижча, ніж у води, тому корабель може триматися на воді, – відповів Роланд. Трохи подумавши він додав: – Це ніяк не пов’язано з цементом чи металом, насправді це можна зрозуміти і завдяки величезним вітрильникам, що набагато важчі за камінь.
Оскільки Соловейко більше нічого не сказала, він здогадався, що вона ретельно думає над його словами. Навіть Анна не одразу усвідомила сказане. Роланд усміхнувся і продовжив давати робітникам вказівки щодо наступних кроків.
Подальше спорядження корабля зайняло багато часу. Коли ішов сильний сніг, роботи доводилося зупиняти. Тільки коли сипав невеликий сніжок, вони могли продовжувати працювати. Найбільше роботи вимагала палуба. На кораблі вкладали дошки, між палубою і дном корабля було багато коротких дерев’яних паль. Хоча це марна витрата місця, але враховуючи основне призначення бетонного корабля, це не мало великого значення.
Далі прийшов час антикорозійного захисту. Теслі знали, що потрібно робити: спочатку покрити палубу шаром олії з різким запахом, а після висихання нанести кілька шарів червоної фарби. Після закінчення робіт з палубою справа перейшла до фази встановлення надбудови.
Так звана надбудова була нічим іншим, як дерев’яною спорудою, що розташувалася між двома щоглами, там зберігатиметься артилерія і боєприпаси. У разі дощу, екіпаж також мав місце, де сховатися. Крім того, була встановлена дерев’яна платформа розрахована на одну людину, очевидно, це зробили для Венді. Поки вона стоятиме на платформі, то діапазон впливу її здібностей буде діяти на верхні та нижні вітрила.
Стерно на кормі виготовили з чавуну, і його було трохи проблемно встановити. Румпель довелося пропустити крізь спеціальний отвір до води, і вивести залізне кільце на палубу. До залізного кілька знадобилося приварити пряжку. Пряжка являла собою прямокутний трикутник, довга сторона якого приварена до румпеля, а коротка могла вільно обертатися в пазу, утвореному залізним кільцем.
Зварювальними роботами, ясна річ, займалася Анна, яка була приголомшена і розгублена тим, що кам’яна ванна може плавати на воді, вона поставила теж саме запитання, що і Соловейко.
Роланд повторив відповідь і побачив, яка Анна відійшла вбік, сіла і задумалась.
Гм… перед загальною освітою досі лежить довгий шлях.
************
З іншого боку, Фаньна вагався: приєднатися до артилерійського загону чи до команди стрільців.
Все почалося із наказу три дні тому.
Його Високість вирішив перевести деяких видатних членів першого і другого набору ополчення до особливої команди, Фаньна був невимовно радий почути своє ім’я у тому списку. Але коли Залізна Сокира запитав його, куди він хоче долучитися: до артилерійського загону чи до команди стрільців, Фаньна розгубився. Він знав, що крем’яні рушниці ефективні проти демонічних звірів, а їхня пробивна сила набагато потужніша, ніж у ручних арбалетів. Наразі лише Залізна Сокира, головний лицар і кілька мисливців володіли цією приголомшливою зброєю. Фаньна мав приєднатися до команди стрільців без жодних вагань, але не зміг стримати запитання: що таке гармата?
Коли він дізнався, що гармата це у десять разів збільшена крем’яна рушниця, і що її потужність у сто разів більша за потужність рушниці, то опинився перед дилемою.
Очевидно, що уміння володіти потужною зброєю, доведе Його Високості цінність Фаньна. Тому приєднатися до артилерійського загону здавалося ліпшим вибором, однак у стрільців була перевага – вони могли носити рушниці та притягувати до себе погляди людей. Це те, про що Фаньна завжди мріяв. Хоча гармата, це ніби збільшена у десять разів крем’яна рушниця, з нею ж не можна ходити вулицями, так?
У день, коли потрібно було остаточно визначитися, він стиснув зуби й обрав артилерійський загін. Остання крапля, яка переважила в його виборі, полягала в тому, що артилеристи отримували на п’ять срібних вовків більше, ніж стрільці.
Далі почалося суворе навчання.
Для роботи з гарматою потрібно п’ятеро людей. До команди Фаньна увійшли – Юпі, Котячий Кіготь, Нельсон і Родні. Фаньна призначили капітаном, оскільки він був заступником командира списників.
Гармата вимагала набагато більше роботи, ніж рушниця! Понад місяць він потайки спостерігав за тим, як Залізна Сокира користується своєю крем’яною рушницею, Фаньна думав, що добре підготувався. Однак переведення гармати зі стану транспортування до стану підготовки до стрільби вимагало ряду трудомістких процедур.
Зупинити коня, витягнути шпильку, перемістити лафет гармати, вибрати положення – все це вимагало командної роботи п’яти людей. Наприклад, поки хтось піднімає гачки, інші відштовхують візок, перетворюючи чотириколісний транспортний засіб на двоколісний, а також потрібно вчасно опустити опору лафета. Під час цього процесу взаємодія має бути ідеальною, інакше буде важко відокремити гармату від візка.
Після налаштування позиції приходить час підготовки до пострілу. Ця частина схожа на процедури з крем’яною рушницею, тільки для гармати потрібні два банники. Порох і снаряд потрібно покласти відповідно до процедур. Стрільба відбувається через запалювання підпалу. Продемонструвати потужність цієї зброї під час дощу було б важко.
На щастя, Фаньна більше стояв осторонь і командував іншими людьми, тож він не витрачав багато енергії.
Перші три дні новостворені артилерійські команди тільки тренувалися. Під командуванням Залізної Сокири, кожна група мусила відділити лафет гармати від візка, підготувати гармату до стрільби, затим почистити, а потім знову з’єднати лафет і візок, після чого все починалося з початку. Після стількох повторів одних і тих самих дій, Фаньна думав, що канал ствола набагато чистіший за його лице.
Більше розділів тут. | Пряма підтримка.