…Крижаний дощ трохи розмив запах крові, який покриває все Святе Місто, Алесія важко дихала, тримаючи великий меч.
Вона не вперше брала участь у захисті Гермеса, але ніколи не думала, що Нове Святе Місто теж коли-небудь буде втрачено.
Стіна повністю знищена.
Такого жахливого монстра Алесія ще не бачила. Величезний гібрид, схожий на хробака, виліз із-під землі, притиснувся до стіни, залізши на скелі, вкриті льодом, встромив у стіну кістяні пазурі і піднімався угору крок за кроком. Навіть коли його голова досягла вершини, нижня частина тіла ще залишалася на землі.
Якби у нього було лише величезне тіло, то це не стало б проблемою, але ніхто не очікував, що чудовисько відкриє рота – і звідти вирветься орда демонів змішаного виду. На стіні розверзлося пекло.
Добре організована команда була розбита демонічними звірами, а передовий загін, в якому була Алесія, розділився. Вона бачила, як одного з її товаришів по зброї проковтнув монстр, і не могла нічого зробити. Тепла людська кров, змішана з чорною кров’ю чудовиськ, потекла по тріщинах кам’яної стіни.
Зі звуком рогу, що сповіщав про відступ, почали стріляти требушети, розміщенні у Святому Місті. Гранітні брили, розміром у половину дорослої людини, почали падати з неба, те, що на стіні досі багато людей, повністю проігнорували.
Алесія дуже чітко запам’ятала, як величезний камінь влучив у капітана Дікато, що був поряд з нею. Коли вона піднялася, то побачила, що його разом із бронею вмурувало в кам’яну підлогу на вершині стіни. Тіло нагадувало зморшкуватий пергамент, із розпоротого живота вивалилися кишки, а кров, що стікала, утворила під ним маленьку калюжу.
Вона подумала, що якби не кинулася на землю, коли помітила камінь, то закінчила б так само, як він.
Алесія не пам’ятала чітко, як вирвалася з облоги і відступила до міста. Звідусіль лунали крики і прокльони, всі розмахували зброєю, несамовито рубаючи, і невідомо, вони билися з демонічними звірами чи зі своїми товаришами.
З команди армії суду, яка складалася із сотні людей, вижили лише дванадцять, включаючи її.
– Що робити далі, капітане!
– Капітанко Алесіє!
Вона раптово прийшла до тями. Так, згідно з правилами армії суду, якщо капітан гине в бою, то заступник бере на себе його обов’язки і продовжить керувати командою під час бою.
Алесія кусала губу, поки залізний смак не наповнив її рота:
– Ми ідемо до північних воріт внутрішнього Святого Міста. Саме туди попрямують демонічні звірі, щоб потрапити всередину.
Ці слова означали, що вони залишають території між стіною і центром міста напризволяще, але у них не було іншого вибору. Немає нічого важливішого за Собор Гермеса – серця Святого Міста.
Було ще дещо, чого вона не сказала. Якщо монстрів не зупинили скелі вкриті льодом, то чи зможуть дванадцять людей якось вплинути на захист стіни?
Можливо, саме сьогодні вона присвятить своє життя небесам. У душі вона молилася, щоби бог був милостивим до неї, і водночас говорила іншим:
– Армія суду ніколи не здасться! Вперед!
– Армія суду ніколи не здасться! – закричали інші в один голос.
Дванадцять осіб вишикувалися в колону і побігли до північних воріт. Звуки бою у районі міської стіни робився все слабшими і слабшими, аж поки не розчинилися у шумові вітру і дощу.
Коли вони дісталися північних воріт, Алесія побачила, що перед підйомним мостом зібрався натовп із залишків армії суду, схоже, вони всі подумали про одне і теж, від чого їй стало трохи легше.
Однак у такий небезпечний час підйомний міст був опущеним. Алесія нахмурилася і підійшла до красивого воїна в червоній мантії командуючого, стиснула кулак і відсалютувала:
– Командуючий, я капітанка четвертої команди передового загону, Алесія Квінн!
– Я Такер Торр, відповідаю за оборону північних воріт. Дякую за вашу наполегливу працю, – чоловік кивнув. – По той бік воріт – пункт допомоги. Якщо у вашій команді є поранені, можете відправити їх туди.
– Пане, я не розумію, чому ви не підняли міст у такий час? Демонічні звірі з міської стіни можуть прибігти сюди у будь-який момент. Ми повинні знати, що центр міста не буде втрачено.
– Заспокойтеся, капітанко, я знаю, що ви і ваші люди готові пожертвувати собою, але це безглуздо. До останньої миті Церкви ще далеко. – Він підняв руку і витер крижані краплі з чола. – Ідіть до місця збору і готуйтесь, якщо у вас закінчилися таблетки для протидії холоду, попросіть у інтенданта ще.
Коли командуючий сказав це, Алесія зрозуміла, що сильно замерзла. Після того, як вона відділилася на полі бою, піт і крижаний дощ змішалися так, що майже перетворили її тіло на шматок льоду. Алесія тремтіла від холодного вітру.
Вона витягла з кишені мішечок з овчини й потрясла над долонею, але звідти вилилася тільки в’язка рідина. Схоже, під час бою Алесія випадково розчавила таблетки, вона зітхнула і підняла голову – їй протягнути бордову пігулку для протидії холоду.
– З’їжте мою, – усміхнувся їй Такер Торр. – Потім повернете мені послугу.
Алесія не намагалася бути ввічливою, вона взяла таблетку і проковтнула її:
– Можливо, у нас більше не буде можливості з’їсти пігулку.
– Так, це теж добре, – кивнув Такер, погоджуючись, – ця річ, справді, жахлива.
Щойно його голос стих, зі шлунка Алесії піднявся сильний рибний запах; навіть на полі бою, де повсюди були трупи, вона не відчувала такого огидного запаху. Їй здалося, що вона з’їла не пігулку, а проковтнула суміш з давно гнилої плоті і крові. Її шлунок немов поколювало, а по тілу розтеклося заціпеніння. Холод раптом зник, по венах же розійшлася гаряча течія. Температура тіла потроху відновилася, замерзлий піт почав стікати, над головою піднявся пар, і вона знову відчула занімілі пальці ніг.
– Однак сьогодні ми не помремо, – махнув рукою командуючий, побачивши, що Алесія проковтнула таблетку для протидії холоду, – від собору прямує армія божої кари, тож демонічні звірі не зможуть пройти крізь північні ворота. Візьміть своїх людей і ідіть до місця збору, не забудьте перевірити чи є у них пігулки, щоб вони не опинилися у вашій ситуації: відсутність таблетки у потрібний момент.
Армія божої кари – найелітніша сила в руках Церкви! Алесія багато про неї чула, але ніколи не бачила на власні очі. Проте… навіть якщо армія божої кари настільки ж могутня, як про неї говориться в чутках, вона все-таки складалася з людей. Зі звичайним тілом, як вони б не тренувалися, неможливо легко перемогти величезну групу демонічних звірів змішаного виду.
Але оскільки командуючий сказав своє слово, вона пішла від північних воріт разом зі своїми одинадцятьма членами команди і наблизилася до місця зборів на західній стороні.
Після відступу тут зібралися сотні представників армії суду. Вони стояли по двоє-троє під холодним дощем, не звертаючи увагу на те, що вода стікала по їхнім обличчям. Деякі з них навіть сиділи на землі, виглядаючи мляво. Лише невелика кількість людей акуратно вишикувалася, чекаю на появу ворога у будь-який момент.
Якби це було кілька днів тому, Алесія неодмінно зупинилася і вилаяла б їх, але зараз вона теж розгубилася. Тут поховали незліченну кількість людей, щоб побудувати Нове Святе Місто. Можна сказати, що кожна цеглина тут містить кров вірян і служителів божих. Єпископ часто говорив, що захоплення Гермесу рівнозначне володінню Царством Божим на землі.
Однак сьогодні, здавалося, Царство Боже потрапить до рук прислужників диявола.
– Демонічні звірі наближаються! – закричав хтось. – Приготуватися до зустрічі з ворогом!
Алесія, щоб підвищити бойовий дух, підняла свій великий меч, втупившись поглядом у темну хмару попереду, і закричала:
– За Гермес!
– …За Нове Святе Місто!
Більше розділів тут. | Непряма підтримка: зайти і погуляти по цьому сайту. | Пряма підтримка.