Але Венді не була такою ж схвильованою, як Соловейко, і запитала підозрілим тоном:
– Він справді так сказав?
– Так, перш ніж я туди дісталася, він врятував Анну і Нану. Принц ніколи не вважав, що сила відьом походить від Диявола, він сказав, що це наша власна сила… – Соловейко раптом зупинилася, зрозумівши, що Венді не повірила її словам.
Вона подумала, що в цьому немає нічого дивного. Навіть якби ці слова сказав сам принц, Венді все одно сумнівалася б. Відьом довго пригноблювали; поки вони йшли зі сходу до Непрохідного гірського хребта, то бачили вдосталь прикладів поганого ставлення. Їх зраджували, відкидали, мало хто з них міг довіряти людям.
Поки вона думала про це, її хвилювання потроху вщухало. Можливо, все пройде не так гладко, як їй здавалося.
– Венді, тобі відомо, що моя здібність багатогранна, крім того, що я бачу потік магії, я також можу відчувати чи брешуть інші, – серйозно сказала Соловейко. – Я запитала його, чому він пішов на такий ризик заради відьми, а принц відповів мені, що хоче, аби всі відьми жили як вільні люди.
– Але якщо він зробить це, то приверне увагу церкви, – нахмурилась Венді. – Навіть якщо принц цього не розуміє, то тобі ж це відомо, так?
Соловейко не стримала усмішки:
– Я думала так само, як і ти, тому й запитала його: чи можна цього досягнути? Вгадаєш, як він мені відповів? – вона зробила паузу, а потім повторила слово в слово: – Якщо не спробуємо, то не дізнаємося відповіді.
– Це не брехня?
– Ні краплі брехні, – підтвердила Соловейко.
– Звучить неймовірно, – голос Венді пом’якшав. Вона не могла придумати причину, чому б давня подруга обманювала б її.
– Так. – Соловейко почувалася так само.
Якби вона не чула це на власні вуха і не перевірила здібністю, то не повірила б так швидко. Тепер, озираюсь назад, Роланд, як і говорив, коли вони були на сторожовій вежі, рідко брехав. За два місяці спілкування з ним вона виявила, що він був досить чесним, за винятком того випадку, коли принц приховав істинну причину купівлі крижаної ості, Соловейко була дуже цим задоволена.
Вона спокійно ставилася до того маленького обману. Було б дивно, якби він відкрив усі таємниці незнайомій відьмі.
– Сьогодні ввечері, коли всі повернуться до табору, я хочу повідомити сестрам цю важливу новину! – вона подивилася на Венді та глибоким голосом додала: – Сподіваюсь, ти допоможеш мені переконати їх.
Коли звечоріло, відьми, які були зайняті справами за межами табору, поверталися одна за одною. Побачивши, що Соловейко безпечно повернулась, вони були дуже щасливі, збираючись навколо неї, щоб поставити запитання. Їй робилося важко на серці від погляду на білу тканину, пов’язану на їхніх руках. Невимушено відповівши на кілька запитань, вона підняла руку, щоб заспокоїти їх.
Соловейко почала говорити. Про те, як вона прослизнула до Прикордонного Міста. Про зустріч з Роландом, Анною і Наною. Про будівництво стіни, парову машину, затим про боротьбу з демонічними звірами. І, нарешті, про те, як Анна досягла повноліття. Соловейко дістала креслення парової машини, щоб довести всім – це не брехня.
Багато відьом жили ізольовано після вступу до Союзу Співпраці, їм важко уявити зовнішній світ, тож вони уважно слухали. Коли Соловейко розповіла, що Анна пережила повноліття без ускладнень, натовп захвилювався. Це та подія, що мучила відьом все життя. Вони страждали від холоду і голоду, відділившись від інших людей, вони попрямували до Непрохідного гірського хребта у пошуках Святої Гори. Якщо слова Соловейка були правдою, існував володар, готовий прийняти їх усіх, а також був спосіб уникнути демонічного поглинання, то хіба це не краще, ніж міфічна Свята Гора?
У цю мить натовп утворив шлях для зеленоволосої відьми, на обличчі якої була зображена змія, вона підійшла до Соловейка.
– Шановна наставнице, вітаю. – Соловейко вклонилася їй. Ця людина була засновницею Союзу Співпраці – Зміїна відьма Хакала. Сестри називали її наставницею.
– Я послухала історії, які ти розповідала, – сказала вона хрипким і низьким голосом, – хочеш сказати, що те, чим ми зараз займаємось, неправильне?
– Ні, наставнице, це не історії, я маю на увазі…
– Досить, – вона нетерпляче махнула рукою. – Не знаю, з чим ти зіткнулася, коли була у Прикордонному Місті та що змусило тебе таке сказати. Принц, який співчуває відьмі? Це смішно, ніби співчуття до жаби. – Вона посміхнулась, повернувшись до інших, розкинула руки і голосно запитала: – Сестри! Невже ви забули, що з вами зробили ці смертні?!
Вона вела далі, не даючи Соловейку і слова вставити:
– Так, смертні, ті недалекі люди, що видають себе за служителів богів і спрямовують на нас мечі і батоги. Хіба є в них сила, щоб нас пригнічувати, без божого каменю відплати? Наша сила походить не від диявола, а від бога. Це не церква служить богу, а ми! Сестри Союзу Співпраці Відьом! Свята Гора, описана в древніх книгах, місце, де живе Бог!
Що… Соловейко не могла повірити власним вухам, хоча вона давно почала вважати, що наставниця Союзу Співпраці ексцентрична і мала нав’язливу ідею щодо пошуків Святої Гори, але все-таки не здавалась божевільною. Хоча Хакала не така привітна, як Венді, та все одно щиро турбувалася про сестер. Однак Соловейко не очікувала, що вона так вороже ставитиметься до простих людей.
Невже Хакала приховувала в собі ненависть і гнів протягом останніх років? Невже так зване невтручання у мирські справи – це просто накопичення сил для потужної помсти в майбутньому? Соловейко задумалася над тим, чому раптом вона більше не приховувала своїх емоцій? Можливо…
– Ми знайшли підказку щодо входу до Святої Гори, все так, як і описувалося у стародавніх книгах! Через двадцять днів, коли на нічному небі з’явиться червоний місяць, ми пройдемо через величезні кам’яні ворота, які піднімаються з-під землі, та досягнемо нашої мети! – вона повернулася і поглянула прямо на Соловейка. – Смертні обдурили тебе. Ми живемо у величезному обмані з самого народження. Страждання в день повноліття – це випробування нашого тіла і нашої волі Богом, лише достойні і наполегливі отримають справжню силу. Що ж до церкви, – почала вона з глумливою посмішкою, – це групка смертних, які прикривають свої дії іменем Бога, рано чи пізно вони потраплять до пекла.
– А ти… дитино, ще не пізно повернутися назад, – Хакала зупинилась на мить, – забудь історії, що ти розказувала, і я пробачу твоє невігластво і помилки. Ти знову станеш одною з нас – і ми разом знайдемо мир на Святій Горі.
Серце Соловейка похололо: страждання – це випробування? Ті сестри, що не витримали мук у день пробудження, нікчемні невдахи? Ці твердження такі ж самі, як і в церкви. Відьми навколо схвально сприймали слова Хакали, навіть Венді нічого не сказала… Раптом все стало пустим, менше ніж за секунду засновниця Союзу Співпраці, наставниця для кожної відьми, стала незнайомкою.
Соловейко похитала головою:
– У такому разі я заберу сестер, які готові піти зі мною, а ті, хто залишаться тут… удачі вам.
Як тільки вона збиралася піти, то відчула легке поколювання в нозі. Соловейко поглянула вниз і побачила, що змія з блискучими синіми смугами кусає її… Це магічна змія, тиха, здатна виробляти різноманітні отрути – здібність Зміїної відьми Хакали.
Тіло швидко охопило оніміння, Соловейко відкрила рота, щоб щось сказати, але темрява поглинула її.
Більше розділів тут. | Непряма підтримка: зайти і погуляти по цьому сайту. | Пряма підтримка.