Соловейко йшла крізь «туман».
У цьому місці було лише два кольори: чорний і білий.
Контури речей розмились, а прямі лінії зробились ламаними й округлими, незрозумілими, як дитячі малюнки.
Це почуття важко описати словами, Соловейку знадобилось багато часу, щоб зрозуміти, як розрізняти лінії. Коли вона робила все правильно, то жодна річ не обмежувала її прогулянок у тумані. Навіть суцільні стіни, якщо трохи змінити кут, мали входи, яких не існує в реальності.
У тумані вгору і вниз, вперед і назад – не сталі поняття, вони змінювалися одне одним і навіть перекривалися. Наприклад, вона робила це прямо зараз, прослизнула до замку прямо під носом в охоронців, і, слідуючи за непередбачуваними лініями, крок за кроком рухалась у повітрі, пройшла крізь стелю й опинилась у кімнаті Анни.
Для неї це абсолютно вільний світ.
Тільки в тумані Соловейко могла по-справжньому розслабитись, хоча тут тихо і самотньо, їй подобалося відчуття безпеки, яке він дарує.
Здебільшого тут все чорно-біле, та іноді вона може бачити й інші кольори.
Ось прямо зараз, коли перед нею Анна.
Відьми відрізнялися від звичайних людей тим, що в них тече магічна сила. Соловейко здатна бачити потік і згасання цієї сили, і це єдині яскраві плями в тумані.
Вона ще не бачила нікого з таким насиченим і яскравим кольором, як в Анни – смарагдово-зелений колір огортав її тіло, а ядро таке яскраве, що боляче дивитись. Це бентежило Соловейка. Загалом, колір магічної сили пов’язаний зі здібністю. У Союзі Співпраці Відьом вона бачила багатьох людей, що контролювали полум’я, вони мали оранжеві або темно-червоні кольори, які формою нагадували вогняну кулю. Але ті барви і розміри не йшли ні в яке порівняння з Анною.
Якщо це незрозуміло, то інша річ була неймовірною.
Чому вона досі жива, з такою величезною кількістю магії, зосередженою в ній?
У Союзі Співпраці Відьом Соловейко не могла б знайти нікого, хто володів такою великою магічною силою, навіть серед дорослих відьом. Якщо Анна досягне повноліття…
Ні, у неї немає цієї можливості. Соловейко зітхнула: що сильніша відьма, то жахливіші наслідки. Вона навіть уявити не могла, з якими жахливими тортурами зіткнеться Анна, коли настане демонічне поглинання. Різкий біль, що постійно пронизує із середини і рветься назовні, не дозволить втратити свідомість, поки відьма не відмовиться від опору, прийнявши свою смерть.
Вона вийшла з туману і, на деякий час відсунувши похмурі думки, весело сказала:
– Доброго ранку, Анно.
Анна, що вже звикла до раптових появ іншої відьми, мовчки кивнула, продовжуючи тренувати контроль над вогнем.
Соловейко потерла ніс, затим підійшла до ліжка дівчини і сіла.
Вона неодноразово спостерігала за цим тренуванням. Спочатку Анна випадково підпалювала одяг, а в будинку на задньому дворі замку підготували цілу купу запасного вбрання. Пізніше вона навчилася контролювати вогонь так, що він танцював на її пальці, Роланд більше не наполягав на тренуваннях. Будиночок у саду знесли, замінивши на місце, де можна насолоджуватись післяобіднім чаєм і приймати сонячні ванни.
Та попри це, Анна все одно виконувала попередні вказівки принца, займаючись щодня одну-дві години у своїй кімнаті.
– Я принесла рибні котлети, хочеш? – Соловейко дістала мішечок і показала дівчині.
Анна відчула смачний запах і кивнула.
– Іди і помий руки, – усміхнулась Соловейко. На щастя, дівчина не відчувала до неї ненависті, але була скупою на розмови. Щодо цього, навіть з Наною, про яку юна відьма так піклується, вона говорить небагато. Насправді Анна найбільше розмовляла з Роландом.
На відміну від неї, Роланд говорив забагато. У нього купа правил, навіть коли настав час їсти, наприклад, мити руки перед їжею, не їсти надто швидко, не їсти те, що впало на підлогу тощо… Він міг говорити і говорити.
Спочатку це дуже дратувало, але Роланд володар цього місця, четвертий принц Сірого Замку, й оскільки вона жила тут, їла його їжу, то їй довелося неохоче дослухатись до цих вимог. Тепер вона звикла до цих правил і чомусь почувалася весело, коли змагалася з Анною, Наною, Роландом та іншими за порядок миття рук.
Анна помила руки у відрі з колодязною водою, а потім запалила вогняну кульку, щоб обсушити їх, перед тим, як взяти рибну котлету та сісти за стіл, де повільно її з’їла.
– Ти справді не хочеш піти зі мною? – знову запитала Соловейко. – Там багато сестер, вони подбають про тебе.
– Тут ти можеш вільно гуляти тільки в замку, хіба це не нудно?
– Хоча в Непрохідному гірському хребті у нас небагато запасів, там ми всі – сім’я, що зібралася з однією метою.
– Ти така сильна, вони дуже тобі зрадіють.
– Я боюся, що ця зима стане для тебе останньою…
Голос Соловейка знизився і стих. Можливо, вже надто пізно. Навіть якщо вони підуть до табору, сила Анни настільки велика, що вона може не пережити повноліття. Все, що могла зробити Соловейко, це спостерігати, як дівчина загине.
– Де ти жила, до того як вступила до Союзу Співпраці Відьом?
Соловейко здивувалася, Анна рідко ставила їй запитання:
– Я… раніше жила у великому місті на сході, недалеко від столиці.
– Ти була щаслива?
Щаслива? Ні, це був час, який вона не хоче згадувати. Її зневажали і висміювали. А коли вони дізнались, що вона стала відьмою, то до неї ставились гірше, ніж до собаки чи кота, смикаючи за ланцюг і примушуючи виконувати їхні команди. Соловейко похитала головою і тихо мовила:
– Чому ти питаєш?
– Я раніше жила у старому районі, – просто почала свою історію Анна, – батько продав мене церкві за 25 золотих драконів, це Його Високість врятував мене з тюрми. Тут я весело провожу час. Я щаслива.
– Але ти не можеш вийти із замку, і крім Роланда Вімблдона, всі інші все ще ненавидять відьом.
– Мені все одно, і він сказав, що змінить це, чи не так?
– Це дуже важко. Поки є церква – відьом продовжуватимуть вважати лихими.
Анна не заперечила. Мовчання тривало так довго, що Соловейко подумала – дівчина більше не заговорить, коли вона раптом спитала:
– Де ти щасливіша, у Союзі Співпраці Відьом чи тут, з нами?
– Ти… що ти таке питаєш? – слова Анни заскочили Соловейка зненацька. – О-очевидно, це…
Союз Співпраці? Якщо відверто, вона не дуже зацікавлена у пошуках Святої Гори, але в Союзі Співпраці були друзі, від яких відьма не хотіла відмовлятись.
Прикордонне Місто? Якби не чутки, що відьмі загрожує небезпека, вона б ніколи не прийшла сюди!
Відповідь очевидна, але ж чому вона вагається?
Цього разу Анна всміхнулась. Соловейко рідко бачила її усмішку. Очі дівчини нагадували поверхню озера, на якій танцювали вранішні промені сонця, від цього відьма відчула приємне відчуття спокою, якого вона не відчувала навіть, коли блукала в тумані.
– Я чула, як Роланд сказав, що ви шукаєте Святу Гору на півночі. Якщо Свята Гора означає безпеку і дім, то, гадаю, я її знайшла.
Це Свята Гора Анни, і Соловейко усвідомила, що, хоча життя дівчини закінчується, її душа досягне спокійного берега раніше за душі більшості відьом.
У цю мить з коридору долинув звук поспішного бігу, Соловейко уважно прислухалась, це чимось нагадувало Нану.
Двері відчинились – і до них справді забігла Нана.
Вона кинулася в обійми Анни зі словами:
– Щ… що робити? Сестричко Анно, батько дізнався, що я відьма!
Сайт, блог і телеграм канал.