Коли Роланд спробував застосувати теорію на практиці, то виявив, що це не так просто, як він собі уявляв.
За чотири-п’ять днів наполегливої праці на задньому дворі успішно виготовили свердло з більшою твердістю. Завдяки Анні досить легко використовувати полум’я, температура якого перевищує 1500 градусів, чого достатньо для плавлення заліза. Без обмежень по температурній шкалі та застосовуючи звичайний спосіб виробництва сталі, можна легко та швидко виготовити невелику кількість сталевих прутів – тобто сталевий стрижень використовують для швидкого перемішування розтопленого заліза, щоб надлишок вуглецю й інших домішок у чавуні контактував з повітрям і окиснювався. Повторивши це кілька разів перш ніж охолодити, можна отримати якісну сталь.
Проблема полягала у першій паровій машині.
Шум і вібрація цього прототипу під час роботи приголомшували досить сильно, навіть при стабілізації залізну трубу не вдасться правильно просвердлити. При виконанні важкої роботи такий рівень тремтіння не грає великої ролі, але для обробки ствола пістолета вже не підходить.
Якби він захотів удосконалити парову машину, йому б довелося створювати відцентрований механічний регулятор для управління вихідною потужністю парової машини, завдяки чому він би міг зменшити тремтіння, використовуючи шестерні для регулювання швидкості обертання свердла. А для обробки зубчастих коліс потрібен простий токарний верстат. Розрахувавши все таким чином, Роланд виявив, що не зможе досягнути мети до приходу Місяців Демонів.
Зрештою він міг використовувати лише старий метод і покладатися на руки коваля, щоб виготовляти стволи. План масового виробництва вогнепальної зброї неможливий. З кількістю кузень у Прикордонному Місті можна виготовляти щонайменше три-чотири стволи, але це лише в тому разі, якщо він зупинить виробництво другої парової машини.
Єдина хороша новина полягала в тому, що йому не потрібно турбуватися про якість ствола. Коваль лише вибивав круглу трубку, а потім Анна робила все інше, результат був схожий на безшовну трубку, вирізану свердлильним інструментом, що в основному виключало ризик вибуху.
Тож Роланду нічого не залишалося, як змінити попередній план. Спочатку він планував найняти мисливців із Прикордонного Міста, щоб потім створити з них загін з рушницями – більшість із них добре володіли стрільбою з лука або арбалета, обидва ці види були зручною зброєю. Крім того, їм не знадобиться багато часу, щоб пройти навчання з вогнепальною зброєю, після чого їх можна швидко відправити в бій.
Але зараз, до початку Місяців Демонів, буде готово лише чотири крем’яні рушниці, тому він міг вибрати лише найвидатніших мисливців, щоб створити елітну групу. Роланд вирішив довірити цю справу Залізній Сокирі, він провів у Прикордонному Місті п’ятнадцять років, тому має знати найкращих мисливців.
**********
Останній місяць Браян був незадоволений.
Особливо, коли він зустрічав ополчення на вулиці, його почуття незадоволення подвоювалося… і навіть відчувалася крапля огиди.
Він відчував, що Його Королівська Високість забув про нього.
Місяць тому, коли його покликав головний лицар, він був сповнений хвилювання. Було приємно і почесно бути тісно пов’язаним з четвертим принцом справою та отримати накази прямо від Його Високості.
Він виріс у Прикордонному Місті, хоча Браян походив із простої мисливської родини, але завдяки своїм здібностям здобув місце капітана патруля. Він знав, що не може стати лицарем через своє походження, тому міг лише чекати можливості, щоб зробити свій внесок і здобути шанс стати лицарем.
Питання принца змусили Браяна відчути можливість. Очевидно, що Його Високість не бажав поступатися власною територією, він намагався знайти способи боротьби з демонічними звірами. Пізніше величезне будівництво стіни довело: немає жодного сумніву, що цього року вони проведуть Місяці Демонів у Прикордонному Місті.
Якщо принц хоче зупинити навалу демонічних звірів тут, йому потрібно створити команду, що боротиметься на передовій. Браян думав, що він сам є чудовим кандидатом. У нього хороші навички розвідки, фехтування і ще вмів їздити верхи. Щороку Браян залишався до останнього і запалював сигнальний вогонь, щоб довести: йому не бракує мужності. Але він ніколи не думав, що Його Високість мав намір зібрати групу з простого люду для боротьби з демонічними звірами!
Саме так, загін тільки з простолюдинів, не тільки він, але і всі патрульні – всі десять людей – не були прийняті під час огляду головним лицарем. Це просто неймовірно; невже Його Високість думав, що ці люди, які ніколи не тримали меча в руках, будуть воювати ліпше, ніж міський патруль? Він боявся, що вони зазнають поразки, як тільки побачать лютий вигляд демонічного звіра!
Але Його Високість, схоже, був серйозним… Він не тільки навчав цей натовп, але і видав їм однакову форму. Щодня Браян міг бачити їх, одягнених у коричнево-сіру шкіряну броню, вони бігли вулицею двома колонами. Спочатку цей натовп був безладним, але останнім часом він ставав дедалі акуратнішим.
Браян досі щодня виконував нудні завдання і не бачив більше надії на підвищення.
Вночі, коли він крутився і не міг заснути, неподалік почувся шум, потім двері відчинились і хтось тихо зайшов.
– Агов, прокидайтесь, – прошепотів нічний гість, Браян упізнав цей голос, він належав члену міського патруля на прізвисько Лютий Шрам.
У його кімнаті спало п’ятеро людей. За винятком його самого та Сірка, троє інших швидко перевернулись і встали, так, наче підготувались заздалегідь, вони навіть плащі не зняли.
– Капітане, вставай, я маю сказати тобі дещо важливе.
У фортеці Довга Пісня Лютий Шрам мав родича-аристократа, хто ж не чув про його дядька? Тому він мав досить високий статус у загоні. Браяну не годилося ігнорувати його, тому він був змушений піднятися і запитати:
– Що сталося?
Сірко теж прокинувся:
– Це… так пізно, ви… ви чому не спите… не сонні?
– У мене є для вас хороша робота, ви ж хочете стати лицарями, так?
– Щ… що? Лицарями? – Сірко був здивований.
Серце Браяна шалено забилось і він швидко запитав:
– Що це за робота?
– Ви всі знаєте мого дядька Гіртеба, графа і довірену особу герцога, дядько особисто повідомив мені цю новину, – тихим голосом сказав Лютий Шрам. – Четвертий принц, який бажає залишити фортецю Довга Пісня осторонь, засмутив герцога. Він вирішив повідомити принцу, хто справжній володар західного регіону.
– Мо-мо-може це… ви плануєте… уб-убивство… – Сірко так сильно нервував, що почав заїкатись навіть більше, тому не міг закінчити нормально речення.
– Авжеж ні, – глумливо посміхнувся Лютий Шрам, – хай би там що – він принц, якщо помре, то навіть герцог не зможе нас захистити. Я ж кажу, це хороша робота.
Браян підсвідомо відчував, що все не так просто, як каже Лютий Шрам, але спокуса стати лицарем була такою великою, що він не міг змовчати:
– Кажи, ми слухаємо.
– Їжа. Якщо не буде їжі, йому доведеться приповзти до фортеці Довга Пісня. Герцог пообіцяв, що якщо ми спалимо їжу, куплену четвертим принцом, він організує церемонію посвяти в лицарі та виділить нам землю на схід од фортеці. Такий шанс випадає раз на життя, капітане, що думаєш?
– В-ви божевільні… хіба Йо-його Високість не сказав, що цього року… місяці демонів, можливо, триватимуть… понад чотири місяці, якщо підпалимо їжу, якщо спалимо все, то що ми їстимемо?! – Сірко знову і знову хитав головою. – Два… два роки тому був великий голод, чи ви про це забули?
– Як це стосується нас? – зневажливо сказав співрозмовник. – Я все одно не збираюся тут залишатися, якщо ми виконаємо завдання герцога Раяна, то зможемо комфортно жити у фортеці.
– Саме так, невже ти хочеш жерти сміття, живучи у цьому проклятому місті? – інші люди підтримали його.
Чорт, вони вже давно змовились; Браян відчув холод у грудях. За винятком його самого і Сірка, які виросли тут, більшість людей з патруля прибули з інших міст королівства, а тому не відчували прихильності до цього місця. Не здатний зупинити їх, він сказав:
– Але пшеницю перевезли у замок принца, а там всі двері охороняються лицарями, як ви плануєте туди пробратися?
– Ось чому мені потрібна твоя допомога, – тріумфально всміхнувся Лютий Шрам, – ти з малечку жив у цьому богом забутому містечку, ніхто краще за тебе не знає це місце. Пам’ятаю, ти одного разу казав, що у задньому рові була закинута криниця, пов’язана з водним шляхом під замком. Ним можна тихо зайти у задній сад замку. Хіба ти не знайшов цю дорогу, коли був дитиною? То ж, якщо ти допоможеш мені, то у майбутньому можеш стати лицарем – лицарем, якого посвятив герцог Раян.
Ні… Лицарі мають бути хоробрими, щоби боротися проти несправедливості. Вони повинні бути безстрашними перед владою і захищати слабких! Заради особистої наживи герцога Раяна, жителі його рідного містечка маються зіткнутися із загрозою голоду та смерті? Нема ніякої честі у тому, щоб стати таким лицарем!
Браян тільки відкрив рота, щоб відмовитись, як Сірко вже закричав.
– В-ви група божевільних! Я ніколи не дозволю вам піти звідси! Ніколи! Я повідомлю про це, повідомлю… уух, – заговорив Сірко, його голос раптом затих, він недовірливо озирнувся, за ним стояв колишній товариш по загону, який глумливо посміхався. Чорний кинджал устромили у спину Сірка, лезо повністю ввійшло в тіло. Він двічі здригнувся, розтулив рот і спробував щось сказати, але зміг вичавити лише хриплий звук.
Убивця двічі прокрутив кинджал, а потім різко висмикнув зброю. Сірко, як лялька, що несподівано втратила підтримку, упав на підлогу.
– Ну як? – Лютий Шрам був так близько до Браяна, що можна відчути сморід, який чоловік видихав через рот. – Гадаю, ти прийняв рішення, капітане?
Сайт, блог і телеграм канал.