– Це вибрані тобою люди? – Роланд подивився на обшарпаних місцевих перед собою, відчувши бажання розвернутися і піти.
– Ваша Високосте, цих людей вибрали відповідно до ваших вимог, – сказав Картер. Він почав рахувати на пальцях. – Чоловік, не злочинець, старше 18 років і молодше 40, без фізичних вад… Я ретельно все перевірив.
Ну, він знав, що не варто очікувати багато. Зрештою продуктивність у цьому світі була дуже низькою, вже нагодувати людей складно, не кажучи вже те, щоб гідно вдягатись. Як принц, він міг уникати подібного; вже виходячи із замку Роланд бачив людей одягнутих у лахміття і жебраків. Насправді навіть у столиці Сірого Замку існувала професія збирачів трупів, які щодня на вулиці збирали тіла загиблих від голоду і спалювали їх.
То які ж методи ведення війни у цьому світі? Роланд заплющив очі та ретельно обдумав це. Гм… мабуть, трохи ліпше ніж вулична бійка. Загалом, коли володар вирішував почати війну (точніше, вступити у бійку, бо Роланд не думав, що те, чим вони займаються, можна назвати війною), то скликав зі своїх земель усіх знатних васалів, а ті своєю чергою скликали благородні сім’ї, що були їхніми васалами. Наприклад, герцог скликав графів, тоді як граф скликав віконтів, а віконт – баронів і тому подібне.
Ці дворяни зазвичай мали групу лицарів і найманців як особисту армію. Вони головна сила на полях бою, тому їх мусили забезпечити повною бронею і хорошою зброєю. Також вони рекрутували простих людей і селян у своїх володіннях для участі в битві, відверто кажучи, основними завданнями для них були доставка провіанту для війська і, коли потрібно, виступати як гарматне м’ясо та закривати собою дірки на передовій. Найбільше страждало саме це «гарматне м’ясо». Щодо воїнів зі знатних сімей, якщо вони не загинуть на полі бою, то їх можуть захопити у полон, а потім обміняти на викуп.
Роланд не очікував, що дворяни, які проживали у Прикордонному Місті, допоможуть йому в боротьбі. Насправді вони не мали нічого спільного з цим містечок. Більшість із них були баронами, які жили у фортеці Довга Пісня, а їхні території розташовувалися поряд з фортецею.
Бойова сила, що повністю складалася з простих людей, була дуже фантастичною річчю в цю епоху. Зрештою вони були неграмотними, не могли читати документи, не розуміли команд і не мали професійної бойової підготовки. Як їх можна порівняти з лицарями, що навчались володіти мечем з десяти років?
Картер підійшов до Роланда і прошепотів:
– Ваша Високосте, це взагалі неможливо. Погляньте, хто з них може тримати меч? Боюся, вони розбіжаться, як тільки побачать демонічного звіра, а це негативно вплине на нашу оборону. Пропоную взяти професійних найманців із Вербового Міста чи деінде для захисту міської стіни, а ці люди нехай займаються домашніми справами.
– Ні, я використаю їх, – відмовився від пропозиції Роланд.
Він не мав добрих почуттів до групи найманців, які працюють лише за гроші. Крім того, принц формував свою армію не тільки, щоб боротися з демонічними звірами. Історія довела, сильна і потужна армія, яка має зв’язок з тим, що захищає, ефективніша, незалежно від того чи були це феодальні армії, чи сучасні війська – вони підтверджували це правило.
– Ну, за вами останнє слово, – сказав лицар, знизавши плечима. – Тоді я завтра почну навчати їх, як правильно тримати меч? Хоча це не принесе великої користі…
– Тримати меч? Ні, спочатку ти вишикуєш їх у шеренги і займешся з ними бігом на довгу дистанцію. – Роланд раптом подумав, що його головний лицар, можливо, сам не мав такого досвіду. Тому йому довелося сказати: – Поклич мислився, якого ти приводив минулого разу, ви двоє першими побачите, що я робитиму.
**********
Сьогоднішній досвід Фаньна міг бути неймовірнішим, ніж за попередні двадцять років.
Він на власні очі бачив четвертого принца, Роланда Вібмлдона! Принц пройшов поряд з ним і навіть усміхнувся йому. Боже, чи міг принц бути п’яним?
Три дні тому, коли Фаньна почув промову четвертого принца на майдані, він усвідомив, що ця зима буде відрізнятися від торішньої. Вони не поїдуть до фортеці Довга Пісня, а проведуть тут довгу зиму. Більшість з того, що говорив принц, було незрозумілим для нього, але він підтримував це рішення всім серцем. Два роки тому брат Фаньна загинув у нетрях фортеці Довга Пісня, бо цілий місяць не було продовольства. Він міг розраховувати лише на мідь, яку заробляв, коли розвантажував судна на пристані, за цю мідь він купував темний хліб і ділився ним з братом. Але того року зима була дуже холодною. Халупу в нетрях наскрізь продував вітер, а те, що вони їли, навряд чи могло їх зігріти. Його брат захворів, утратив свідомість і більше не прокинувся.
У Прикордонному Місті в нього принаймні був зведений з цегли будинок, завдяки чому він міг не боятись тривалих снігопадів. Він також бачив пшеницю на пристані, що привозили з інших місць, її частинами перевозили до замку. Тому Фаньна одразу ж прийшов, як тільки почув звістку, що четвертий принц набирає ополчення.
Звичайно, причиною, яка спокусила його покинути роботу з добування гравію, була зарплата в десять срібних вовків на місяць. Це можна порівняти із заробітком досвідченого муляра! Він уже не юний і до початку весни планував взяти робітницю таверни Шеріл за свою дружину. Але чи вдасться йому це зробити, якщо зараз у нього не вийде заощадити грошей?
Що стосувалося обов’язків ополчення і майбутніх завдань, зазначених в оголошені, Фаньна не звернув на це уваги. У будь-якому разі, це могло бути щось на зразок носіння речей знатних панів або допомога патрулю. Їм ніколи не дозволять піднятися на міську стіну, щоб боротися зі скаженими демонічними звірами.
Процес відбору був дуже суровим, і Фаньна трохи злякався погляду лицаря у блискучих обладунках. На щастя, його відносно міцне тіло пройшло відбір, але багатьох худих хлопців головний лицар відсіяв. Зрештою, залишилась тільки сотня людей.
Але Фаньна не очікував, що саме Його Високість навчатиме їх!
Ті, хто пройшов, були виведені на порослу травою територію на захід од Прикордонного Міста. За їхніми спинами будували міську стіну, а перед ними простягся нескінчений Туманний ліс.
Принц звелів усім вишикуватись, а сам пішов одпочивати. Кілька днів тому йшов дощ, і земля все ще була мокрою. Вода просочувалася крізь шви взуття, приносячи відчуття дискомфорту. Не кажучи вже про незвичну позу, в якій принц змушував їх стояти. Вони мали стояти з випрямленими спинами і тримати руки по швах.
Фаньна почувався виснаженим простоявши так чверть години. Це було важче, ніж розбити камінь молотом. Але він зчепив зуби, намагаючись і далі так стояти. Бо перед цим Його Високість сказав, що той, хто поворухнеться під час тренувань, не отримає яйце на обід. Боже, він так давно не їв яєць. Очевидно, інші думали так само, тому, попри ледь помітні хитання, вони теж намагались стояти, як треба.
Коли принц заявив, що вони можуть відпочивати, Фаньна виявив, що його спина вкрита потом і це всього лиш за пів години. Ті, хто не витримав до кінця, були роздратованими, немов бачили, як яйця котяться геть.
Фаньна тільки не розумів, навіщо їм це потрібно? Простого стояння вистачить, щоб отримати додаткову пайку їжі?
Якби їх навчав не принц, Фаньна уже б почав голосно сперечатися.
Та після короткої перерви, другий наказ, який віддав Його Високість, був ще дивнішим. Він сказав, щоб усі в шерензі продовжували стояти. Якщо цього разу всі протримаються до кінця, то отримають ще одне яйце на обід. Проте цього разу, якщо хтось поворухнеться, то всі втратять можливість отримати додаткове яйце.
Фаньна почув як хтось ковтнув.
Чорт, це була якась нова розвага у дворян? Вести їх за собою, прив’язавши мотузочкою морквину до палиці, але Фаньна не дурний осел!
…Але якщо всі протримаються до кінця, він зможе з’їсти на обід два яйця?
Це просто диявольська спокуса! Витерши слину, Фаньна вирішив стояти до кінця!
Сайт, блог і телеграм канал.