Після того як його розрізали наполами золотим клинком Чакри, тіло Йомі відновилося.
Курото навіть не дивився на нього, тому що його почали блювати. Він зазвичай не звик до таких видів, а це істота було набагато-горидо-гороздо і гірше того, що вже викликало у нього нудоту. Курото прибрав Золотий клинок чакри, і тепер готував Лазурне вибухове кільце Реінкарнації, щоб остаточно розщепити його на атоми.
Він помер, але повільно. Чим швидше його не стане, тим краще для нього, бо цей хлопець знає про його секрет. Він знає, що Курото це Яма, тому, щоб це не вилилося, йому треба бути зверху повіреним в цьому.
Лазурне кільце реінкарнації було майже готове, коли Йомі або те, що від нього залишилося, відчув небезпеку. Курото, лазуровий шар у руці, наслав йому страх.
- Чорт забирай.... Навіть якщо я помру, я заберу тебе з собою!
Курото відчув щось недобре після його слів.
Бах.... Бах.... Бах.... Бах.... Бах.... Бах.... Бах.... Бах.... Бах.... Бах.... Бах.... Бах....
Як тільки Йомі замолк, весь храм проковтнули нескінченний вибух!
Замок був оточений бар’єром, який створював вакуум всередині, тому сила вибуху нікуди не зникла і жодна жива душа за її межами не постраждала. Але хвилі вибуху накочували один за одним бар’єр.
Це посилило вибух у десятки разів.
Через кілька хвилин вибухи припинилися, і лише тоді земля перестала трястися.
Весь храм був зруйнований до основи, разом з ним було знищено фуіндзюцу. Бар'єр почав поступово зникати, розпадаючись остаточно.
Дим, вогонь, жар від вибуху вирвалися за межі бар'єра, накриваючи все навколо.
Незабаром усе прояснилося.
На місці величного храму були руїни. Не було жодної уцілілої стіни.
У центрі вибуху був кратер на сотні метрів завдовжки і стільки ж у глибину.
На дні кратера лежав самотній чорна куля.
На ній не було жодної подряпини або тріщини.
Кргх....
Куля розпалася на дві півсфери, щоб показати Курото всередині.
Це було б дуже роздратовано і здивовано, побачивши Курото в такому стані.
Не кажучи вже про те, що він вижив, на його одязі не було жодного сліду.
Курото вийшов і оглянувся навколо.
Кульки пошуку правди були чудовим захистом.
Храм захищався десятками тисяч фуінтенхнік, і навіть він не вистояв під силою вибухів. Вони були руйнівними, але не перед захисною силою кульок пошуку правди.
- На щастя, мені пощастило, що я проникав вночі. Днем Йомі б помітив мене куди раніше, не дав би поговорити з Міко-самою, точніше її духом, і тоді непошкоджене могло б статися з Шіон-чан, - пробурмотів Курото, полегшено зітхаючи.
Після такого вибуху дух Міко-сами виснажився б себе, Курото був у цьому упевнений.
Курото тільки зітхнув, побачивши руйнування.
Храм, який тисячі років простояв, був стерт у порошок. Він не мав ані однієї історичної цінності, ні знання кількох поколінь, які складали в собі тисячолітню спадщину. Усе це було вбито разом з храмом.
Тепер Курото ніколи не зможе ознайомитися з цією спадщиною. Йому стало сумно.
Курото гойдав головою, перевіряючи чи дійсно загинув Йомі, а потім і сам зник.
У нього були інші проблеми, він не мав часу плакати над пролите молоко.
Зі слів Йомі було зрозуміло, що Шінно і Хіруко вирушили до Коноху, можливо навіть там.
Він згадав, що Юї і Шіон були одні у нього вдома, а Шинно йде саме туди, щоб поглинути Шион. Йому стало страшно за них. Курото рідко боявся чогось, але думка про те, що може статися з Юї і Шион лякає його по-справжньому.
Курото швидко прилетів до лісу в країні демонів.
Курото озирнувся і сказав.
- Добре.
Відстань звідси і до Конохі занадто велика, як би швидко він не біг або летів у режимі чакри Тенсейгана, в нього піде не менше сорока вісім годин на весь шлях. А у нього не було стільки часу.
Курото вирішив спробувати ще один спосіб і поїхати в духовну подорож. Йому потрібно лише застосувати технології трансформації душі Тенсейгана і дістатися до одного з тіл свого клона, які лежали в таємниці лабораторії.
Душа вміє подорожувати набагато швидше у формі чакри, але звичайні люди вже не зможуть побачити її. Це означає, що немає потреби згинати села чи міста по дорозі.
Але ось проблема.
Коли він залишить своє тіло, воно буде вразливе. Шинобі можуть знайти його, він може навіть стати сніданком або вечерею якогось звіра.
Курото вкусив себе за палець, склав ручні печатки і вдарив рукою по землі.
- Квiсе-но-дзюцу!
Пуф....
Велика хмара з’явилася перед Курото.
- ЩО.... Що сталося з цим свином? - від здивування скрикнув Курото, дивлячись на Окіна Буту, який був у висоту 10 метрів.
Окіна Бута озирався по боках, мотаючи своїм величезним головою і не розуміючи, як він опинився тут.
- Ой, Окіна, я тут, тут.... - кричав Курото.
- Та внизу я, опусти голову, вниз!
Окіна Бута нахилив голову, побачивши розгубленого Курото. Як він став таким маленьким?
Курото був таким маленьким тепер, що Окіна Бута не наважився кроку поступитися. А раптом він розчавить його випадково.
Курото запитав.
- Впізнаєш мене?
Окіна Бута побурчав, принюхуючись до Курото. Це був справді його годувальник з минулого, Курото.
Курото клинком вирізав величезне дупло в дереві, щоб там вмістилося все його тіло.
Поверх дупла він наклав пару ручних печаток, щоб приховати дзло від очей.
- Охороняй моє тіло, не підпускай нікого з людей чи тварин.
Окіна Бута кивнув і сів поруч з деревом.
Курото увійшов всередину дупла і використав техніку трансформації душі Тенсейгана.
Його душа вилетіла з дупи, ширяючи над тілом Окіна Бути зверху.
Курото у формі духа закрив очі, що відчувають різні чакри.
Окрім чакри Тенсейгана в його власному тілі і трохи у теле Окини Бути, він відчув третє джерело чайни тенсеґану всередині маріонетки Казекаґе в таємній лабораторії.
Цей слід чакри став для Курото маяком, який приведе його прямо в Коноху...
Reborn intoto World with Tenseigan / Переродився у світі Наруто з Тенсейганом: Глава 289 - Кінецьhttps://literna.net/uk/books/309-pererodzhenii-u-svit-naruto-z-tensei-hanom