Бек кинувся на мене. Він був швидкий, хоча і не ловля - скоріше як роз'ярний бик, тому я і віднісся до нього відповідно.
Як тільки він майже досяг мене, я активував ще один щит, але помістив його на рівні трохи нижче його коліна, одночасно ухиляючись в сторону. Я відчув, як повітря навколо мене завивав від якоїсь його здатності і пішов ривок, що погрожував збити мене з ніг.
Але його нога врізалась у щит. Удар його масивного ботинка був достатньо сильний, щоб зламати щит, але схоже, що він допомагав дробовичому урону. Його ступня і нога повністю зупинилися, в той час як Інерція понесла інше тіло вперед, у результаті чого він вдрукувався обличчям до підлоги так, що дерев'яний настил бара розлетівся в щіпки.
- Бек, заплатиш за це! Виясните стосунки на вулиці.
Я підняв руки.
- Я нічого не робив і пальцем його не чіпав. Все, що трапилося - одна з ваших офіціанток розбурхала на мене піднос із напоями. Мені навіть не дали того, за що я заплатив.
На його обличчі з'явився вираз крайнього роздратування, коли він подивився на мене, але потім воно пом'якшилося. Ще й як заради аури нешкідливості.
- Эм... Це правда.
Као вийшла, несучи мою сорочку і броню.
- Ти не можеш вигнати його без речей, Берт. До того ж, це я винна.
На той час Бек вже встав.
- Я піду, коли розмажу його плямою по твоїх підлозі, і Као піде зі мною.
Берт - бармен і, здається, власник відповів: - Тут так не прийнято. Дівчата не зобов’язані робити те, чого вони не хочуть. І ти не можеш нападати на іншого гостя тільки тому, що твоя дівчина облила його напоїм.
- Я не його дівчина, - запротестувала Као, але обидва чоловіки не звернули на неї уваги.
Бек втупився на мене, навмисне ігноруючи двох вибивав. І я знову відчув той ривок, в той час як він простягнув до мене руки. Ніби він був магнітом, а мене тягне до нього. Я опирався, але не міг вирватися. Берт кричав, щоб він припинив, але ніхто, здавалося, не вирішував втрутитися.
Поки не встав Крег.
- Досить. Відпусти його. Він частина нашої команди, Бек.
Тяга ослабла, але не припинилася. Я з усіх сил намагався не йти вперед, в той час як Бек повернувся до Крегу і Невіну та обходився - або принаймні я так сприйняв це. Йому було важко сказати.
- Тим більше причин розібратися з ним. Хтось із вашої команди повинен заплатити за те, що ви пішли проти нас. Це місто належить Трансхек, а ви забрали у нас один з заходів в підземеллі. Нам довелося виводити сина одного з менеджерів, тому що ви зайняли місце, яке планував використовувати він.
Я стояв, з усіх сил намагаючись виглядати нешкідливим, тому що хотів бути тут невинною стороною, хоча частина мене хотіла перевірити Бека в справі. Думка про цей дивний, майже магнітний притяг, який він міг створювати, нагадала мені, що не в мене одного тут особливі здібності.
Бек може бути великим і страшним, набагато сильнішим за мене фізично, але це далеко не все. Криг встав поруч зі мною, Невін був недалеко позаду, коли запитав: - Хочеш сказати, що слідування міським правилам торгові за місця в підземеллї - це обман вас?
- Кому яке діло до цього міста? Я вже сказав. Трансхек володіє Анвічем і всіма ресурсами тут. Ви все працюєте на Трансхек, навіть якщо не знаєте цього, а ваш тупий мер сидить в кріслі тільки тому, що ми це дозволяємо.
У цей момент увійшла Дорі в супроводі старого галенца у більш офіційному діловому костюмі. І він вигукнув: - Ось як? Корисно знати. Вас може здивувати, що ми маємо команду авантюристів з першим проходцем у Анвічі. Це означає, що ми можемо офіційно закликати сюди представника гільдії авантюристів і всі сторони будуть зобов'язані дотримуватися встановлених правил. Включаючи Трансхек.
- Першопрохідець? Який першопрохідець? - Бек подивився на літнього чоловіка, потім на Дорі, Крега і нарешті на Невіна. - Ніхто з них не першопрохідець, і тільки вони достатньо тупі, щоб йти проти Трансхек.
Добре одягнений галенець посміхнувся, його погляд був гострим і хижим, незважаючи на привітну усмішку.
- Я ніколи не казав, що вони першопрохідці.
Повільно до Бека дійшло, і він зустрівся поглядом зі мною.
- Ти, жалюгідне створіння.
Колір його шкіри змінився, став темнішим, і то магнітне притягання, здавалося, посилилося, але не тільки на мені - на всьому і всіх в кімнаті. На столах задрижали погані предмети, повільно притягуючись до нього.
Миттєвість увійшла через трифутову жінку. Вона була рожевою так само, як галенці були блакитними - тобто з легким рожевим відтінком.
- Містер Нітрін, ми можемо залагодити це невелике непорозуміння. Я рада збільшити нашу пропозицію за ексклюзивність.
Літній чоловік похитав головою.
- Ви знаєте, що я не можу цього зробити, вирішу. Якщо тут дійсно є першопрохідець, то існують особливі правила. Вам це повинно бути відомо.
Вирішила і мер зустрілися погляди в поєдинку воль. Моє загальне сприйняття дозволило мені помітити те, чого я раніше не бачив. Підозрюю, моя команда бачила те ж, що і я, завдяки своїм характеристикам, а може, весь зал, раз це інтегрований світ - але було трохи моторошно бачити краплю піта, яка стікає по його обличчю з іншого кінця кімнати. Якби я зосередився, то навіть розглянув би пори на його шкірі.
І все ж Рея здалася першою, і, здавалося, весь зал видихнув з полегшенням, руки відпряли від зброї.
- Гаразд, я заберу Бека з собою, але можете бути впевнені, ми проведемо розслідування щодо цього так званого Першопроходця. Він повинен бути готовий довести свої претензії.
Мер Нітрін посміхнувся.
- Так, і вам слід очікувати, що може бути проведено розслідування умов торгівлі. Врешті-решт, Ґален, а значить і Анвіч, все ще вважаються інтузивним світом. Ця планета все ще в межах перших п'яти поколінь.
Її тонкі губи стиснулися, і я подумав, що вона скаже щось ще. Замість цього, вона встала і взяла себе у руки. Вона різко клацнула пальцями і підштовхувала Бека.
- Бачиш, які проблеми ти створив? Тобі є що пояснити.
Коли вона йшла, нарешті спрацювало Оповідомлення.
**Реша Нордица (незвичайна) Рівень: 32*
**Угроза: Смертельна ***
**Статус: ??
Мер окинув мене довгим поглядом і почав обминати зал, обміняючись рукостисканням з багатьма відвідувачами. Інші п’яли на мене, але Дорі швидко вивела мене з будинку, як тільки я надів сорочку. Навіть не дала мені часу на броню.
Я озирнувся через плече, очікуючи, що Као буде сумно дивитися на мене. Чорт, саме цього мене вчили очікувати більшість фільмів і книг, але вона сиділа на кісточках, витираючи безлад з підлоги. Мої плечі поневолені. Можливо, я не справив такого враження, як думав, або в реальному світі прибульців не так легко закохуються у героїв як навчає поп-культура.
З іншого боку, я посміявся над собою. Кого я обманював? Я був 22-річним ботаном без натяку на успіх у дівчат, і навряд чи був героєм. Я навіть не був повноцінним першопрохідцем. Просто кандидатом. Мені вже пощастило, якщо я взагалі головний герой своєї власної історії.
https://literna.net/uk/books/308-laskavo-prosimo-do-multivelnoi