Озираючись назад, смерть дядька Дена здавалася провісником всього, що сталося потім. Татон рак просто поглинув наше життя, а його смерть добила нас.
Я похитав головою, відганяючи думки про смерть. Це непродуктивно. Переді мною була загадка, яку треба було розгадати. Коли дядько Ден помер два роки тому, плюс-мінус. Він був першим два роки до своєї смерті. Так, заднім числом це мало сенс. Дядько Ден був замкнутим людиною і чотири роки тому. Але до того нічого незвичайного, що вказувало б на його дивну поведінку. А потім в голові клацнув ще один шматочок пазла.
Тато мав щось знати. Це пояснювало, чому дядько Ден подбав про те, щоб включити в заповіт пункт про найстаршого родича мами чоловічої статі. Після його смерті і відсутності заміни Земля почала відставати по окулях світу. Я фикнув і потер затолок, куди інтегрували здатність Опізнання. Для теорії змови, гідної шапочки з фольги, це було логічно і мало для мене найбільший сенс, навіть якщо частина моєї "логічні" ґрунтувалася на припущеннях.
Мені також було цікаво, що означало позначення « неактивний» для четвертого першопрохідця Землі. Еміль Ларсен. Думаю, скоро дізнаюся.
Цікавість знялася, і я натиснув на посилання "Портал Перпроходця". Як тільки я це зробив, в підлозі відкрився люк. Світло, що йде знизу, було набагато інтенсивніше, і, клянусь, я відчував вібривальне тепло у повітрі.
**Портал Першопрохідця - це термін, який використовується для позначення міжпросторового переходу, прив'язаного до першовідкривачів, призначених світом, що проходить індукцію. Він доступний тільки Першопрохідцям. Він забезпечує транспорт до різних світів-підземеля, де проходять індукаційні заходи.*
**Після загибелі Першопрохідця світу новий може бути обраний згідно з процесом, встановлений попереднім першим проходцем. ***
Так собі новина. Маленька частина мене все ще відчувала надію на респанін для дядька Дена. Але, здається, це не передбачено. Можливо, тут багато елементів, які здаються ігровими... але це моя реальність.
Стоп, значить це, що напітана маною білка була способом дядька Дена переконатися, чи я зможу стати новим Першопрохідцем? Ні, чим більше я думав, тим більше схилявся до думки, що білка, ймовірно, була результатом якогось перевантаження. Дивна енергія тут, ймовірно, назбиралася, тому що дядька Дена не було поруч, щоб займатися тим, чим займаються Першопрохідці. Це точно пояснює фіолетову траву, навіть якщо ніхто інший не прийняв би це пояснення.
Я прокрутив в голові всі повідомлення, які отримав до цих пір, і єдиний висновок, до якого зміг прийти, був у тому, що мене обирають наступним першимпрохідцем. І тут до мене дійшло. Це все підготувалося для тата. Ось у чому була справа. Йому було байдуже, чи буду я спати в сараї, він хотів, щоб я, або, швидше, мій батько, замінив його ... Я подумав про щось інше. Що, якщо дядько Ден намагався вилікувати папу єдиним відомим йому способом? Я маю на увазі, я точно знаю, що моє тіло змінилося, коли я вбив цю мутантську білку... Чи міг це допомогти батькові?
Або, може, я знову роблю поспішні висновки. Перед тим як глибоко задуматися, я спустився сходами на рівень під сараєм.
Напевно, мені варто було піти і покликати маму, але я не пішов, бо хотів захистити її від цього. Якщо тато їй не розповів, я тим більше не збирався. До того ж скоро кінець світу, а у неї і так зараз емоційний перевантаження. Мені доведеться грати в ту гру, яку задумав мій дядько.
Те, що я спасу Землю, здавалося малоймовірним, але принаймні у нас будуть гроші на наступні тринадцять місяців. Ні, я похитав головою. Це неправда. Мені не обов'язково перемагати. Все, що мені потрібно - набрати достатньо очок, щоб купити квиток з цього світу для себе і своєї родини. Може бути, що тільки я виживу, але моя головна відповідальність перед ними - це те, чого ми потребуємо. Я ж обіцяв батькові. Стоп... Але є ще четверо інших першопрохідців під прапором Землі. Чи це означає, що мені доведеться ділитися?
Я зупинився на сходах і піднявся назад. Потягнувся за лопатою, але передумав. Граблі - ось що дійсно врятувало мені життя раніше. Може, це дурна зброя але поки що вона найкраща.
Коли я спустився по сходах, мені потрібно було трохи часу для того, щоб звикнути до світла. Він був яскравішим, ніж я очікував. Поміщення виявилося набагато більше, ніж я думав. Там стояла велике ліжко з тумбочкою. На тумбочці - пиво і піца, явно прогаслі, але все ж у набагато кращому стані, ніж можна було очікувати за два роки.
Біля стіни стояла маленька книжкова поличка. На ній був дивний набір речей, включаючи півдюжини книг в незвичних шкіряних переплетях. Я йшов, вишукуючи щось важливе. Перше, що кинувся в очі - круглий портал у кутку. Перстень почав тихо гуляти, коли я наблизився.
Якщо це не зловісно, тоді я не знаю, що можна так назвати. Очевидно, це і був Портал Першопрохідця. Металічний, з виграваними дивними рунами, близько шести футів у висоту і трьох в ширину. Всередині переливалося, як вода, але здавалося, ніби з нього щось виходить.
Коли я наблизився, то відчув страх і приплив енергії. Геймер у мені підказував, що, ймовірно, складатиметься мана, і моє тіло тепер розпізнає її, незважаючи на всю новизну. Я не міг перевірити це науковим чином, але на даному етапі мені потрібно було покладатися лише на припущення.
Трохи тепер може бути не менш надійним. І в коі-то повіки мої заротські знання придалися.
Я пройшов повз порталь, не вирішуючи до нього доторкнутися. Поки що. Продовжуючи обшукувати кімнату, я знайшов щоденник на ліжку під ковдрою.
Взявши його, я відчув, як по руці пробіг розряд. Мої м'язи відмовилися слухатися.
** Ви паралізовані. Тривалість: невчасно*
Чёртов... Дурний придурок. У мене ж є здатність Опізнання. Але я їй не скористався. Або, швидше, вона просто не спрацювала. Щось таке просте, як книга не могло бути небезпечним. Хотілося пнути себе самого. Мислення нормального світу тут мене вб'є. Нам слід розглядати ігри, але при цьому ставитися до всього як до питання життя і смерті, а це очевидно.
** Ви розпізнаєте як генетичний нащадок того, кому належить цей фоліант. Читайте, щоб жити.*
Це було набагато більш мотивуючим, ніж погроза вчительці англійського поставити двійку, якщо ми не читаємо якусь безнадійну застарілу книгу, яку вона назвала класикою. Читай, щоб жити. Це підходило мені, і я почав читати.
Невдовзі стало ясно, що це щоденник мого дядька. Він був у центрі уваги багато років, але починався з традиційного: « Якщо ти читаєш це, значить я мертвий, а надія ще є».
Схоже, він був третім за рахунок, хто носив титул Першопроходця. Він не впадав у подробиці, як його вибрали, але почав з опису свого першого досвіду. Звучало як якийсь балаган. Сам факт, що лише за кілька років на цьому єдиному місці змінилося троє людей, говорив про гарантію зайнятості або тривалості життя тут, м'яко кажучи, не дуже.
Існували різні випробування: від простих бійок один на один до всіх великих сховків і гонок. Він сказав, що це розмаїття було нескінченним, але лише незначна частина того, чого він вважав важливим у праці Першопроходця. Найбільшими викликами були світи-підземелля.
Йому доводилося полювати на монстрів у мирах-підземелях, куди його відправляли, практично без можливості контролювати процес, хоча ближче до кінця він натякнув, що, на його думку, існував спосіб керувати пунктом призначення, де переносив портал.
https://literna.net/uk/books/308-laskavo-prosimo-do-multivelnoi