У тому місці, куди я поїхала, була гора трупів. Ні, я серйозно. Це не метафора, це насправді так.
Гора трупів, це все що залишилося від армії Імперії яка вторглася в ельфійське село. Армія Імперії під командуванням Натсум зайшла так далеко, билася з ельфами, а потім в найскрутніший для них момент потрапила під удар армії короля Демонів, можна сказати, пройшли крізь пекло. Звичайно, багато пережилих було, але з військового погляду вони вже не представляли небезпеки. Кажуть, що якщо кількість поранених і вбитих перевищує 30%, то можна говорити вже про знищення бойової одиниці? Чи це було 40 відсотків? У будь-якому випадку, важливо лише те, що вони понесли серйозні втрати.
Оскільки Натанума загін командував з звичайними противниками, як - от Ямадою і Вчителем, то в цього підрозділа втрати менше. А ось інші групи зіткнулися з секретною зброєю Потімаса, зрозуміло, що ці загони були знищені підчистою. До речі, у відмінності від морських їжаків і так далі, з якими розбиралася я і на відміну від Глорії або як там звали ту штуку, яка базується, Король Демоновів, ці роботи несли зброю масового виробництва. Звичайно, я їх нищила. Хоча для мене вони просто сміття, але ось з точки зору нормальних людей світу, вони жахлива загроза. Уявіть собі, що в них є зброя, з якою людина не може впоратися і при цьому випускають конвеєрним способом, створюючи армії роботів. Ага. Більшість буде перебито за хвилини.
Ось чому тут так багато трупів. Здається, що залишки Імперської армії і підлеглі Мера провели всю ніч, збираючи трупи з поля бою. І ще я плакала про те, що не могла спокійно поспати, в той час як ці хлопці всю ніч тягали трупи. Емм, пробачте мене. Вибачте, що я відпочивала в цей час. Просто мати можливість скомкнути очі, це вже великий плюс. Солдати в фентезі б'ються поки не помруть на полі бою, виходить, що ті хто вижив, потім всю ніч закопують трупи - хріновий спосіб заробляти собі на життя, скажу я Вам. Удачі всім тим, кому так подобаються фентезійні світи! Чому б Вам не спробувати побути солдатом у фентезі?
... Чому-то мені їх навіть шкода стало. Від самого початку їх вели на заріз, тому з ними і було те, що планували. Відряд Натсума складався з найчудовіших негідників, які були покликані їм в похід, тому вбивати їх це нормально, але навіть якщо начальник і прогнив до глибини душі, солдати тут не зовсім. Думаю, багато з них просто хотіли заробити більше грошей, які їм обіцяли.
Гаразд, свою роль вони виконали до кінця. Тому я вважаю, що можна створити для них меморіал як компенсацію. І потім, вони все одно не змогли б втягнути всі ці трупи до Імперії, тому б тільки взяли якісь частини і речі для кремації, але у будь-якому випадку їх би щонайменше поховали.
До речі, тут зовсім немає трупів ельфів. Я їх усіх з'їла. Або точніше, я розділила їх між усіма моїми слонами і з'їла їх. Чи вони мали останню честь? І потім, в тваринному світі, з'їдати того, кого ти вбив - це норма. Ті трупи, з'їдені мною, стануть моєю плоттю і кров'ю, як же це прекрасно. Я думаю, що Потімас розчавився б від щастя, якби дізнався, як його родичі стануть частиною божества.
- Доброго ранку, пані Широ.
Поки я дивилася на гору мертвих, до мене підійшов Мера і привітався зі мною.
- Ви вже снідали? Якщо ні, то можна швидко чогось приготувати.
Схоже, він дуже хоче щоб я до нього приєдналася. Хоча, Мера завжди так себе веде, йому варто навчитися поводитися по-іншому, він же таки командир армії. Його підлеглі все ще неподалік, а оскільки наші рани однакові, то це може викликати підозри. Мера зазвичай відокремлює приватне життя від суспільства. Зазвичай він не поводився б так, коли його підлегли. Эй, Мера... Я сподіваюся, що це не так, але ти ж не думаєш що я почну прямо тут і зараз поїдати ці трупи, так?
Якщо я відкрию свої очі, щоб краще його розглянути, то впевнена, що побачу, як він дивиться на мене вкорисно. Можливо, він щось відчув, тому що очі почали смикатися. Звичайна людина цього не помітила б, але від моїх очей таке не закриєш. Ах ти, паразит. Ну і добре. Все одно я ще не снідала, тому зроблю так, як запропонував мені Мера, нехай приготують мені чого-небудь. Якщо я хоча б цього не зроблю, то так і не зможу заспокоїтися.
- Фвоааххх!
Коли я вже збиралася кивнути на знак згоди, дивне створіння видаючи незрозумілі звуки побігло до мене. Це було настільки дивним, що я навіть застигла на секунду. Але Мера, що стоїть поруч зі мною, зреагував миттєво. Він вдарив дивне створіння в голову своєю рукою.
- Гофвах!
Дивне створіння було збито на землю досить сильним ударом Мера, і зараз гачить кров'ю, але, ем! Дивно, але це дивне створіння намагалося прийняти ще дивну позу, щоб уникнути удару Мера. Люди називають цю позу впасти ниць.
- І що це все означає?
У голосі Мері почувся подив навпіл з загрозою, коли він поставив питання дивного створіння.
Будь ласка, зробіть мене своїм учнем!
Дивне створіння сказало ще щось дивне. Не розумію про що він взагалі.
Здивований вираз на обличчі Мера показує, що він так само нічого не розуміє. Це зрозуміло, так? Якщо той, кому ви щойно дали в морду, почне вас просити взяти себе в учні, Ви природно скажете щось на зразок "Чого?". Це прохання, мабуть, адресувалося мені, але оскільки Мера мало не знає про ситуацію, то він природно не розуміє, що відбувається. Я до речі, так само не розумію, що відбувається, хоча й трохи в курсі ситуації. Цей хлопець виглядає таким знайомим.
У мене таке відчуття, що мені не варто зв'язуватися з цією дивною істотою. Мої інстинкти прямо жорстять мені "Не варто з ним зв'язуватися". Що ж це. Я не можу, так, чомусь не можна висловити це словами.
За допомогою павутини я захвилювала дивну істоту в позі ниць. Тепер, коли воно не може рухатися я заговорила з Мера.
- Пошли
- Емм, а ви впевнені в цьому?
Я сильно закидала головою на підтвердження своїх слів, обшарпаного Мера. Краще залишити цю дивне істота тут. Або точніше, це єдине що я можу зараз зробити!
Я залишила цю дивне створіння і пішла снідати. Мера продовжував кидати погляди на дивне створіння. Я йшла, не звертаючи жодної уваги, тому Мера довелося бігти, щоб наздогнати мене. Мені навіть здалося, що хтось позаду мене сказав щось на зразок "П-Прошу, почекайте!", але думаю, мені це просто здавалося. Просто якийсь вітерець, приніс незрозумілий звук. Мої мізки просто не сприймають суті цих слів. Я ще з реінкарованими не поговорила, а вже вся вимочилась. Ну як же так-то.