283. Їх відірвали.
Незбагненна. Це я повинна була відривати їх, чому ж замість цього, відірвали їх мені? Як дивно. Здається я на порозі відкриття якоїсь загадки світу. Але, будь ласка, заспокой свій гнів, Король Демонов.
Ось воно. Говорити про розмір грудей поруч з Королем демонів не варто. І про великий ріст, мабуть також. Оскільки вона маленька. Такі речі можна і життя втратити. Я надто боюся, щоб це обговорювати.
Гаразд, хоч їх відірвали, але повернути їх на місце досить легко, однак очі короля Демони мене справді в той момент викликали страх. Її вираз обличчя був таким, який можна побачити тільки в фільмах жахів. Небезпечно, так небезпечно. У неї очі як у людини, яка вже не раз вбивав людей. А... Так... Король Демони має титул Вбивця або типу того. Так що для неї вбивати людей це норма.
Прокляття. Король демонів заборонила мені мстити Грубатою, і куди я піду на кому вилити свій гнів?
- Ой-й!
Жертва знайдена. Сьогодні вона стане чудовим вампірчиком. Заодно і з'ясуємо, що у неї там на думці.
- Ніяких мавп більше! Я більше не винесу виду мавп!
Кричала фрази про мавп, Вампірчик, тільки заздривши моє обличчя, спробувала втекти. Як це грубо. Навіть і не думай, що ти можеш втекти від мене, зрозуміло?
Я миттєво впіймала вампірника, що втікає. Схопила її ззаду за шию, щоб вона не втекла. Оскільки ноги її продовжували рухатися, вона зрештою вигнулася дугою.
Хмм. Я кинула погляд на тіло Вампірчика, поки вона намагалася вирватися. А у неї теж великі. Не знаю, мені це здається, або у неї більше ніж в мене. Може мені їх відігнати?
- Ай-й! Що? Що не так?
Можливо, після того як Вампірник відчула мій настрій, вона розплакалась і одночасно намагалася вирватися. Умм, взагалі-то у твоєму віці вже не плачуть. Може вона почала впадати у дитинство? Чи з нею все гаразд?
- А що тут відбувається?
Можливо, вона почула крики Вампірника, але Фелміна увійшла в кімнату. У той момент, коли вона побачила стан Вампірника, вона застигла в захопленні. П... зрозуміло. У її погляді відчуває повне презирство до Вампірника.
- Нічого такого.
Можливо, її гордість відіграла роль, оскільки вона раптом стала прямою і вдає, що ніколи не втрачала самовладання над собою. Але, ось тільки, я все ще тримаю її за шию, так що випрямитися їй не виходить і вона заснула в позі на напівскінченими. Побачивши все це, Фелміна посміхнулась і почервоніла. Ви мабуть подруги так, розумієте один одного з пів-взгляду.
- Емм. А що тут відбувається?
До того ж гості скаржилися. Цього разу Ворота та Мера. На секунду я подумала, що це дивно, як вони ходять разом, але потім згадала про те що вони останнім часом часто спілкуються з приводу реорганізацій армій, так що зустріти їх разом не так вже й дивно. На відміну від решти армій, армії Вратха і Мера не проходять повноцінної реорганізації, але вони все одно мають багато дрібних речей, про які треба дбати.
Застивши в такій позі перед Мерою, вампірник розмалювала і почала намагатися вирватися. Але я не відпускаю її шию. Мені хочеться подивитися на те, як вона буде ганьбитися довше. Вона просто вилікувала моє серце.
- Пані Широ, моя пані страждає.
Мера заговорив, будучи не в змозі просто дивитися. Покинувши погляд на неї, я помітила, що її обличчя зблідло. Оскільки вампірники виривалися з усіх сил, мені довелося докласти більше зусиль. Хоч я тримаю її ззаду, але, схоже все одно змогла перекрити їй дихання.
Хоч і не думаю, що вона помре, якщо я продовжуватиму тримати її, але якщо так далі, то можуть виникнути проблеми, отже я відпустила її. Після того як її тіло було звільнене, вона під дією гравітації плюхнула на землю. Перша - її голова, що мала звук *Бом*. З очима повні сліз, Вампірчик зараз лежить на підлозі, не рухаючись. О боже, це так весело.
Усі три істоти, які бачили страждання Вампірника, мають різні емоції. Хоч на обличчі Фелміни і написано "Будеш знати, стерва", але її горло підриває, наче глибоко всередині, вона боїться, що в якийсь момент, на місці Вампірника виявиться вона. Не бійся, не бійтеся. Я не зроблю нічого такого. Швидше за все. Напевно. Можливо. Я так думаю.
Хоч і виглядає шокованим, але на обличчі Вратха написано, що йому нічого сказати. Хоча я відчуваю в його очах приховане бажання, так, він хоче сказати, що не можна робити з іншими те, чого їм не подобається, вірно Вортх? Не переживай ти так. Якщо робити боляче "правильно", то в якийсь момент біль зміниться задоволенням, ну а далі починаються ігри зі зв'язуванням і все що там буває у грі для дорослих. Не знаю, хто у нас Вампірчик, садо чи мазо, мені здається, що мазко.
На обличчі Мера нічого не видно, але в ньому відчувається прив’язаність, така як у вчителя, який дивиться за дітьми, що кричать. Ти що її татко? Так, він і є. Мера, а Мері? Твоя донька виросла такою безсердечною, невже тобі здається це нормальним? Розумом, з іншого боку, це саме я стала причиною того, що її безсоромність перетворилася на громадську справу.
Вампірчик повільно встала, відсунула свій одяг. Прочистила свою ковтку, і повернулася зі спокійним обличчям до мене.
- Майстер, коли у Вас є для мене якесь діло, будь ласка, поясніть мені його нормально.
Що ти намагаєшся цим сказати, це ж ти спробувала втекти, як тільки мене побачила, навіть до того, коли я тобі хоч слово сказала. Схоже, вона хоче зробити вигляд, що нічого тільки що не сталося. Нічого не вийде, всі тут присутні були цьому свідками.
А ось щодо завдання. Взагалі-то мені в голову прийшла думка, поки ту розігралася ця комедія.
Я поклала руку на плече Вампірника. А потім телепортувалася. Місце призначення Натсуме.
- ...Мастер, якщо у Вас є завдання для мене, поясніть мені його по-людськи.
Вампірник бубне щось, але я її ігнорує. Почувши її голос, двоє чоловіків, які зараз перебувають у цій кімнаті, обернулися до нас. Один це Натсума. Друга це сестра.
Але в кімнаті є ще одна людина, яка сидить на стільці. Вона дивиться в простір скляним поглядом. Ця людина Хасебе, кандидат в наступні Святі.
Ага. Вони вирішили зачаровувати дівчину під наглядом Релігії Божественного світу. Обличчя Папи перед моїм внутрішнім оком. Схоже, у нас виникла ще одна велика купа проблем.