Урок був у розпалі, але Сельфіус ледве міг зосередитися.
— Хааа.
Здриг. Інші учні підстрибнули на своїх місцях.
Ніхто з дітей більше його не турбував. Навіть учні старших класів обходили Сельфіуса стороною.
— Гм.
Те, що троє хлопців, які знущалися з Сельфіуса, зникли зі столиці вмить ока, було добре відомо. Як і той факт, що вони захворіли, пережили клінічну смерть або отримали фізичні вади. Чутки поширювалися, як лавина. У деяких джерелах стверджувалося, що всі три родини померли, або що вони втратили всі свої титули та майно. Дехто навіть казав, що на три родини впало прокляття, яке стало причиною їх хвороби. Кожна перебільшена чутка мала свій власний сюжетний поворот. Їх було достатньо, щоб усіх втомити.
— Гм.
Якщо Сельфіус здригнеться, на школу впаде прокляття. Щоб запобігти цьому, всі в школі зробили все можливе, щоб Сельфіус був щасливий.
— Гм.
Але Сельфіус здавався дуже незадоволеним чимось цього ранку.
— С-сельфіусе. Спробуй трохи цього... будь ласка?
— Добре.
Навіть якщо йому давали його улюблений напій.
— Е-ем. Х-хочеш трохи?
— Добре.
Або смачні ласощі.
— Сельфіусе. Це нова іграшка, яка нещодавно вийшла...
Або навіть цінні іграшки.
— Добре.
Ніщо з цього не викликало в нього посмішки.
— Хааа.
Щоразу, коли Сельфіус голосно зітхав зі свого місця в задній частині класу, всі інші учні здригалися.
Але Сельфіуса це не хвилювало. Цього ранку він був зосереджений лише на одному.
«Контрактний шлюб, укладений для досягнення їхніх цілей», — Сельфіус скривився і постукав по столу.
Минулої ночі, після того, як сер Молтон пішов, Сельфіус мав би лягти спати. Натомість він взяв свою улюблену подушку та вийшов із спальні. Він весь час думав про виснажену Перешаті, яка постійно дрімала у своєму кріслі, і він не міг заснути.
У нього була мила, дитяча ідея, що якби у неї хоча б була подушка, їй було б зручніше. Але коли він дійшов до дверей кімнати Тердео, то не зміг увійти.
— Тепер моя черга закохатися в тебе?
Голос Тердео чітко пролунав у кімнаті.
«Його Світлість, мабуть, прокинувся!» — Сельфіус мовчки порадів і трохи підстрибнув. Він обійняв свою подушку і навіть трохи станцював. Він прагнув забігти всередину і привітати Тердео, але також не хотів заважати їм проводити час разом. Тож він не міг увійти до їхньої спальні, але й повернутися до своєї не міг.
Розриваючись, намагаючись вирішити, що робити, Сельфіус дещо почув.
— Ми уклали цей шлюб на рік, щоб отримати те, чого кожен з нас хоче.
— Це правда.
Сельфіус був юним, але не настільки, щоб не зрозуміти, що це означає. Його ноги завмерли на місці. Сельфіус деякий час стояв біля дверей, але коли відчув, що хтось виходить зі спальні, швидко побіг назад до своє кімнати.
По правді кажучи, він не міг згадати, як повернувся. Він пам'ятав, як міцно тримався за подушку, щоб вона не впала, але це було все.
Він хвилювався, що Перешаті могла його помітити, і визирнув, щоб трохи подивитися. Але, на щастя, здавалося, що вона його не побачила. Вона просто спустилася сходами, її обличчя було червоним і рум'яним.
Його голова була наповнена всілякими думками, і він не спав тієї ночі.
«На щастя, вони поводилися нормально цього ранку, а це означає, що вони мене не спіймали».
Зазвичай Тердео б помітив. Але оскільки минулої ночі він був хворий, він, здається, не помітив, що Сельфіус підслуховував.
Сельфіус раптом згадав розмову, яку він мав з Перешаті в кареті.
— І як ти сказав, про всяк випадок... Яка б не була причина, навіть якщо я покину Лапілеонів, я завжди буду твоєю матір'ю. Завжди пам'ятай це.
Він дивувався, чому вона тоді це сказала. Але тепер він зрозумів.
Невдовзі третій урок закінчився. Але підборіддя Сельфіуса все ще було підперте рукою, і він був заглиблений у думки. Він малював випадкові каракулі на своєму білому блокноті пером.
Коли він вперше почув про характер їхніх стосунків, він був здивований, але зрештою це не стало великим шоком. Він звик до стількох розставань, тож зустрів і це спокійно.
Стосунки між ними двома не були важливими для Сельфіуса. Якби вони ненавиділи одне одного, Сельфіус не надав би цьому великого значення. Важливими були стосунки між ним та Перешаті.
Тердео Сельфіус вважав радше «Великим герцогом» та своїм опікуном, ніж «батьком». Але Перешаті була іншою.
«Як я можу...»
Сельфіус дуже полюбив Перешаті. І якщо бути чесним, часом йому здавалося, що Перешаті могла б досягти набагато більшого, ніж Тердео. Якби він не був спадкоємцем Тердео, він міг би переконати Перешаті порвати з Тердео та знайти кращого чоловіка.
Звісно, жоден чоловік на цій землі не був би достатньо хорошим для Перешаті. Для Сельфіуса Перешаті була більше, ніж просто опікуном. Вона була його мамою.
Можливо, він ніколи раніше не вимовляв цього слова вголос. У нього не було причин використовувати його раніше. Вона була першою людиною, яка змусила його захотіти промовити це першим. Це був перший раз, коли хтось повністю прийняв його таким, який він є, і побачив його таким. Для неї його рани не були гротескними. Вона співчувала йому.
«Що я можу зробити, щоб мама залишилася?» — він не хотів, щоб вона йшла.
Він широко розплющив очі. Коли його червоні очі затремтіли, інші учні навколо нього задрижали.
Скільки б він не ламав свій дев'ятирічний мозок, він не міг знайти рішення. Він зафарбував свій зошит у чорний колір, намагаючись обміркувати це. Потім він раптом помітив дівчинку, яка сиділа сама.
Сельфіус зіскочив зі свого місця.
Діти навколо нього скрикнули від його раптового руху.
Сельфіус проігнорував їх і підійшов до дівчинки.
— Міріам.
Вона підняла голову, коли він її покликав. Йому здалося, що він побачив мудрість у її спокійних, непохитних очах.
— Є дещо, про що я хотів би тебе запитати.
— В чому справа? — одразу відповіла Міріам. Її підборіддя було підперте рукою, і вона виглядала роздратованою.
Сельфіус, який відкрив рота, щоб заговорити, озирнувся по кімнаті. Усі діти дивилися на них.
— Але не тут.
Вона запитально нахилила голову до нього.
— Йди за мною, — сказав він, виходячи з класу, тримаючи руки в кишенях.
Ходити з руками в кишенях стало звичкою в школі. Одного разу він йшов, розмахуючи руками вздовж тіла, коли натрапив на дитину, яка бігла до нього, і мало не впав. Після цього випадку Сельфіус став обережнішим, щоб не показувати шкіру.
Не знаючи всього цього, інші діти боялися його, коли він так робив.
— Ходімо! — гукнув Сельфіус, повертаючись до Міріам.
Вона виглядала роздратованою, але схрестила руки на грудях і пішла за ним.
Міріам була єдиною дитиною, яка не стояла осторонь, коли над Сельфіусом знущалися. Вона також не втручалася безпосередньо, але просила трьох хуліганів зупинитися і часом допомагала Сельфіусу, коли ситуація загострювалася. Крім того, вона розповіла Перешаті правду. Це відрізняло її від усіх інших дітей.
І Міріам завжди була схожа на дорослу. Її вчинки, манера говорити та її думки. Усе це. Вчителі школи дуже хвалили Міріам, кажучи, що вона, можливо, обдарована дитина.
«Можливо, вона знає».
Сельфіус пішов у куток шкільного саду та сів на лавку. Міріам підійшла та зупинилася перед Сельфіусом. Вона подивилася на нього згори донизу, роздратована.
— Чому ти мене покликав? Я пішла за тобою лише тому, що я тобі винна. Тож швидше скажи, що хочеш. Крім того, я сонна.
«Вона ж має бути обдарованою дитиною?» — глузливо пирхнув Сельфіус.
— Я хочу тебе дещо запитати.
— Що? Чому ти не спитав мене всередині?
— Там було забагато дітей.
— Ха. Гаразд, в чому справа? — Міріам провела по обличчю рукою.
— Шлюб, який уклався по контракту для досягнення цілей, котрих прагнуть його учасники.
Перш ніж Сельфіус встиг закінчити речення, Міріам скривилася. Міріам, яка виглядала незадоволеною, холодно мовила:
— Ти ж не освідчуєшся мені зараз, чи не так? Це було б неприємно.
— Що? — одразу відповів Сельфіус. Ця думка також змусила його здригнутися.
«Зачекайте. Вона сказала «неприємно»? Що вона знає?»
— Чому ти раптом говориш зі мною про шлюб?
— Я просто сказав це, щоб запитати, як ти це розумієш, — глузливо відрізав Сельфіус.
Міріам подивилася на Сельфіуса, ніби дивилася на свого надокучливого молодшого брата. Потім вона зітхнула і сказала:
— Це означає, що люди одружилися не через кохання, а для досягнення своїх цілей. Але чому ти мене про це питаєш? І навіщо заходити аж так далеко, задля цього? Хіба в тебе немає нікого, кого б ти міг запитати?
Вона мала рацію. Сельфіус подумав, чи не зрозумів він щось неправильно. З огляду на те, що щойно сказала Міріам, він мав рацію.
— А що, як термін дії контракту становить один рік?
— Один рік?
— Просто припущення. Спекуляція. Що буде через рік?
— Якщо вони одружені, то розлучаться через рік.
Він мав рацію і в цьому! Сельфіус схопився за голову. З його губ зірвалося протяжне зітхання.
— Якщо це все, що ти хотів спитати, я повертаюся всередину.
Не дуже переймаючись тим, що сказав Сельфіус, Міріам позіхнула та обернулася.
— З-зачекай! — Сельфіус швидко зіскочив з лави та заблокував їй шлях. — Я не хочу, щоб вони розлучилися! Ну, якщо бути точним, я не хочу, щоб один із них пішов!
Міріам нахилила голову, не розуміючи, що він намагається сказати. Але вона швидко кивнула на знак розуміння.
— Ти говорив про когось, кого знаєш.
— Ем, — вона влучила в ціль, і Сельфіус підніс руку до губ і ахнув.
Але Міріам була більш роздратована, ніж зацікавлена.
— Чому ти так здивований? Шлюб серед дворян не така вже й рідкість.
— С-справді?
— Ймовірно, близько половини дворянських шлюбів є контрактними. Вони одружуються, бо чогось хочуть, або щоб уникнути певних ситуацій. У цьому немає нічого нового.
Половина? Сельфіус спробував перерахувати ці шлюби на пальцях.
— У будь-якому разу, ти притягнув мене сюди, щоб це запитати? Тому що не хочеш, щоб один з них пішов?
— Т-так. Це не про когось, кого я знаю. Я просто почув це від декого.
— Звичайно, звичайно, — сказала Міріам, махаючи рукою. Потім вона запропонувала йому рішення. — А що, як вони справді покохають одне одного?
Вуха Сельфіуса нашорошилися, як у кролика.
— Якщо вони справді... покохають одне одного?
— Так. Вони вже одружені. І ти хвилюєшся, що через рік їхній шлюб закінчиться, і один з них піде.
— Т-так.
— Якщо вони по-справжньому покохають одне одного, не матиме значення, що їхні стосунки розпочалися з певних неромантичних цілей.
— Не матиме значення?
— А чому б мало?
Сельфіус був поглинутий думками. Вона мала рацію. Якщо вони кохатимуть одне одного, Перешаті не покине Тердео! Тоді вона і його теж не покине! Куточки губ Сельфіуса піднялися вгору. Він підняв голову. Тепер він здавався набагато радіснішим.
— Міріам, — очі Сельфіуса блищали, як дві зірки на небі. — Ти справді генійка! Коли вчителі це сказали, я, чесно кажучи, не зрозумів, про що вони говорять, але тепер розумію!
Схвильований, Сельфіус широко посміхнувся і легенько поплескав Міріам по плечах обома руками. Його сміх голосно пролунав по всій школі.
Учні, які були зосереджені на навчанні, повернули голови, почувши його. Коли вони побачили Сельфіуса, який щасливо посміхався, вони пролили сльози полегшення, думаючи, що прокляття, яке мучило школу, знято.
Сельфіус, не звертаючи на це уваги, стиснув обидва кулаки з рішучим виразом обличчя. У голові Сельфіуса виник грандіозний план.
«Я змушу маму та Його Світлість закохатися одне в одного! Мама заслуговує набагато кращого, але все ж! Я не хочу її втратити, тому в мене немає вибору!»
Залишивши Міріам, Сельфіус щасливо побіг геть, схвильований роботою над своїм планом.
«Та й хто б не закохався в маму?! В цьому світі таких немає!» — схвильований, Сельфіус засміявся сам до себе на бігу. Він мав негайно повернутися до свого столу. Щоб він міг почати обмірковувати деталі свого грандіозного плану.
Щоб вони закохалися, він мав спочатку з'ясувати, що таке кохання.
«Мені слід попросити сера Молтона дістати книги про кохання. Я можу сказати йому, що вони мені потрібні для моїх занять! Хоча було б добре, якби їх прочитав і Тердео...»
Сельфіус вважав Тердео занадто суворим і жахливим у вираженні своїх почуттів. Це було ще не все. Він не був уважним, про нього ходило забагато чуток, і він рідко посміхався.
«Чим більше я про це думаю, тим більше не можу позбутися думки, що мама занадто хороша для нього!»
Тоді Сельфіус щось зрозумів і заплескав у долоні.
«Я можу перетворити Його Світлість у хорошого чоловіка! Я такий розумний!» — Сельфіус продовжував сміятися, підстрибуючи.
Невдовзі по школі поширилися чутки про те, що Сельфіусу подобається Міріам Лікт.