Усі погляди були прикуті до шиї Тердео. Його кадик рухався вгору-вниз, і він голосно ковтнув.
Адеус ахнув.
Обличчя моєї мачухи зблідло, коли вона подивилася на Тердео.
Нас оточила тиша.
Я була так шокована, дивлячись на нього.
«З ним все гаразд?»
Під поглядами всіх на нього він трохи похитав головою.
— Непогано, — спокійно сказав він.
Мої плечі трохи розслабилися, коли я це почула. З Тердео все було гаразд.
«Гадаю, він Лапілеон, і в ньому тече та сама кров, тож з ним все гаразд», — і жодна отрута на нього не діє. Коли я зрозуміла, що з ним нічого не сталося, я зітхнула з полегшенням.
Він пильно подивився на натовп і сердито сказав:
— Звинувачення з моєї дружини зняті?
Ніхто не наважився відповісти йому. Погляд Тердео нарешті зупинився на моїй мачусі.
— Тепер твоя черга.
Власне, всі, хто зібрався перед Головним Храмом, дивилися на мою мачуху.
Вона не могла виплутатися з цього. Моя мачуха тихо дивилася на пігулку перед собою. Холод пробіг по моєму тілу.
— Чому не їси? — спитала я. — Мій чоловік щойно з'їв пігулку. Тепер твоя черга.
Я підійшла ближче до мачухи, яка завмерла на місці. Я взяла пігулку та піднесла до її губ.
— Ось, а-а-а.
Коли я спробувала запхати пігулку їй в рот, вона грубо відбила мою руку.
— Божечки.
Пігулка випила з моєї руки. Я насупилася, і Сельфіус швидко підняв її з землі та простягнув мені.
— Правило трьох секунд. Все має бути добре, мамо.
— Дякую, синку. Ти такий розумний, — я задоволено погладила Сельфіуса по голові. — Ти чула це? Вона лежала на землі менше трьох секунд, тож все має бути добре.
— Ч-чому? — моя мачуха приклала руку до губ. Вона виглядала справді спантеличеною.
«Я не здивована», — я знаю, що вона вже використовувала цей препарат раніше і добре знала, що це отрута.
Але Тердео проковтнув його без жодної реакції. У неї, мабуть, зараз було багато питань. Чому він досі живий, коли проковтнув отруту? Чому з ним все добре? Чи міг він вдати, що прийняв пігулку, коли насправді цього не робив? Чи могла ця пігулка бути підробкою?
Було так багато питань. Спостереження за моєю мачухою, такою приголомшеною та розгубленою, викликало посмішку на моїх губах.
— Якщо тобі так цікаво, спробуй сама, — я ще раз спробувала запхати пігулку мачусі в рот.
— Що це за метушня? Хіба суд не закінчився? — ніби чекаючи цього моменту, Додолея проштовхнулася крізь натовп. — Мені було цікаво, в чому тут справа. Яке кумедне видовище.
Коли моя мачуха помітила Додолею, вона полегшено посміхнулася, ніби та була її рятівницею. Вона відштовхнула мою руку та кинулася сховатися за Додолеєю.
— Це не дуже гідно, Ваша Світлосте. Багато людей спостерігають за тобою.
Мені слід було запхати це їй у горло раніше, коли в мене була можливість. Я клацнула язиком і сховала пігулку в руці.
— Нічого страшного. Просто сімейна сварка. Тут немає на що дивитися. Ви можете йти по своїм справам.
— Але це проблематично, що ти виносиш сімейну сварку на публіку.
Невже вона помітила натовп? На відміну від себе звичної, Додолея поводилася як нормальна людина.
— Не впевнена, чи ви знаєте, але графиня — мати моєї улюбленої фрейліни. Я не можу просто вдавати, що не бачила цього, — Додолея заспокійливо поплескала мачуху по руці, щоб усі побачили. Мачуха щось прошепотіла Додолеї на вухо.
«Коли вони стали такими близькими? — Рейна була її фрейліною, але все ж. Здавалося, що вони двоє були справді близькими. Моя мачуха, здавалося, покладалася на Додалею. Додолея сама прийшла подивитися суд. — Ох».
Тихий вигук зірвався з моїх губ. Я знайшла відсутній елемент пазла.
«Додолея — ось хто сплатив борги моєї мачухи, виплатив заборгованість по зарплатні працівникам і допоміг їй повернутися в соціальне коло, — здається, я розумію, що зараз відбувається. Ніхто інший не хотів би витрачати стільки грошей на мою неплатоспроможну мачуху. Вона ніколи б не повернула ці гроші. — Мабуть, все почалося з...»
Рейни. Вона, мабуть, звернулася до Додолеї з тим самим проханням, що й до мене, коли попросила дозволити Шиффу вступити до імперських лицарів.
«Але чому Додолея мала б допомагати моїй мачусі? — що вона виграє від того, що найме Рейну своєю фрейліною, посвятить Шиффа в імперські лицарі та сплатить величезний борг моєї мачухи? — Невже вона думає, що якщо моя родина на її боці, це стане для мене слабкістю?»
Якщо це так, то вона серйозно помилилася. Я подивилася на Додолею, мачуху та Рейну і клацнула язиком.
Зрозумівши ситуацію, погляд Додлеї зупинився на мені.
— Велика герцогине Лапілеон, — Додолея граційно посміхнулася та підійшла до мене. Вона виглядала майже нормальною, а не тією розлюченою принцесою, яку я знала. — Це питання має бути вирішене розмовою.
Коли Додолея спробувала підійти до мене, Тердео та Сельфіус швидко перегородили їй шлях. Тердео навіть потягнувся за мечем. Я хвилювалася, що він може зробите те, що пропонував на суді.
— Зачекайте, — опанувавши себе, я схопила їх обох за плечі. Тердео та Сельфіус одночасно повернулися до мене. — Багато спостерігачів.
Я жестом вказала їм почекати, а потім зробила крок уперед.
Тердео та Сельфіус виглядали незадоволеними, але вони не намагалися мене зупинити. Однак, здавалося, вони були готові кинутися та встромити в неї зуби, якби Додолея спробувала мене поранити чи щось влаштувати.
«Відчуття таке, ніби на моєму боці два звіра».
Додолея зупинилася переді мною.
— Яка у тебе надійна охорона, — вона задоволено подивилася на Тердео та Сельфіуса, які гарчали. — То що ти думаєш?
— Про що?
Додолея посміхнулася. Вона поплескала мене по плечу, ніби втішала дитину. Потім тихо прошепотіла мені на вухо, щоб почула тільки я:
— Про подарунок, який я приготувала для тебе.
Я відчула щось неприємне в її диханні.
— Тоді подобається?
Я насупилася.
— Я ж казала, що зроблю тобі подарунок раніше. Сюрприз.
— Це той подарунок, який ви приготували, Ваша Високосте?
— Так. Судячи з твого обличчя, тобі, мабуть, сподобалося. Я рада! — Додолея без вагань кивнула та яскраво посміхнулася. Очевидці, які не чули, що говорила Додолея, подумали б, що добра принцеса просто намагається розрядити запеклу сварку між матір'ю та дочкою.
— Це подарунок, який я приготувала. Якщо хочеш продовжити, я тебе не зупинятиму, — Додолея глянула вниз, на пігулку, яку я тримала в руці. — Ту пігулку, яку ти зараз тримаєш. Якщо люди дізнаються, що це отрута, ні до чого хорошого це не призведе.
— Що? — мої очі тремтіли, як гола гілка, що хитається на вітрі.
«Звідки Додолея знає, що це отрута? — я глянула на мачуху. Вона спостерігала за мною та Додолеєю й посміхалася. — Невже мачуха сказала їй, що це отрута?»
Але якби сказала, то це було б її зізнанням у вбивстві мого батька.
«Яка дурість».
Навіть якщо це довірливі стосунки, побудовані на грошах, вона й гадки не мала, на що здатна Додолея.
— Навіщо ви мене попереджаєте?
— Я цього не роблю. Я не про тебе кажу, — Додолея глянула на Тердео. На її губах з'явилася задоволена посмішка. — Речі не віщують нічого доброго для Великого герцога Лапілеона. Серед нас ховається щур.
— Щур? — я швидко озирнулася. Навколо нас зібрався великий натовп.
— Але якщо подумати, мені було б приємно подивитися на Великого герцога Лапілеона в біді. Гадаю, це було б мило, — Додолея прикрила рота рукою та засміялася. — То що ти хочеш зробити? Мені підійде будь-що.
Додолея м'яко примружила очі. Не всі їй повірять, але якщо стане відомо, що цей препарат насправді отрута, і у родини Лапілеон почнуться проблеми...
— Цк, — я клацнула язиком і загорнула пігулку в хустинку, перш ніж сховати її. Будуть інші можливості.
Додолея легенько поплескала мене по плечу, ніби схвалювала моє рішення.
— Добре. Схоже, ти погоджуєшся, що вам краще припинити сваритися, — сказала Додолея голосно, посміхаючись. — Графиня визнала, що пігулка підроблена. Вона лише намагалася налякати Велику герцогиню. Думаю, ми всі можемо повернутися додому.
Коли конфронтація закінчилася, глядачі розчаровано забурчали.
— Шок від втрати чоловіка просто нестерпний. Вона просто намагалася заповнити порожнечу у своєму серці.
«Шок від втрати чоловіка? — я намагалася стриматися, але не могла не гиготнути. — Гадаю, вона мала на увазі шок від втрати грошей».
Звертаючись до натовпу, Додолея підійшла до моєї мачухи.
— Але вона намагається прийти до тями. Я знаю, що це була трохи перебільшена реакція, але сподіваюся, ви всі зрозумієте, — Додолея погладила мачуху по спині з виразом жалю на обличчі. Потім, з порожнім поглядом, вона сказала: — Втрата коханої людини — це справді великий шок. Нестерпний.
Вона справді здавалася сумною. Я теж мало не піддалася цьому.
«З такими здібностями вона могла б бути справжньою акторкою».
Зробивши цей сумний вираз обличчя, Додолея запитала мене:
— Тоді, чи можу я провести графиню, Ваша Світлість?
Як я могла відмовити? Якщо я продовжуватиму сперечатися, вся важка праця, яку я доклала в останні кілька днів, буде марною. Я подивилася на мачуху, яка щасливо посміхалася, перебуваючи під захистом Додолеї.
— Мамо.
Вона сама в цьому не зізналася, але я була впевнена: моя мачуха використала кров Айлет, щоб убити мого батька.
— Минулого разу, коли ти мене відвідувала, ти питала, чому я тебе не запросила, — я пройшла повз Додолею та підійшла до мачухи. Я заправила волосся за вухо та посміхнулася. — Я скоро надішлю тобі належне запрошення. Тоді ми обговоримо всі невирішені питання.
Потім Додолея, моя мачуха та Рейна сіли у свій екіпаж. Рейна подивилася на мене з вікна карети. Коли наші погляди зустрілися, Рейна здригнулася.
«На що ти дивишся?» — прошепотіла я їй беззвучно, скривившись.
Рейна на мить озирнулася навколо і відкрила рота, щоб щось сказати. Вона точно намагалася щось сказати, але я нічого не змогла розібрати.
«Що вона намагалась сказати?»