Якусь мить я дивилася на Айлет порожнім поглядом, але швидко стряхнула з себе це відчуття.
Айлет сиділа на ліжку, гойдаючи ногами вперед-назад.
— О, звісно. Ви не можете отримати таке погане прокляття. Вам пощастило, що ви фея.
Погане прокляття?
«Гадаю, коли вона звернулася до «феї» перед ворітьми маєтку, вона мала на увазі мене».
— Твоя мама сказала, що на тобі погане прокляття?
— Так, тому я прийшла побачити вас, фею, таємно і не сказала мамі та новому татові, — Айлет відпустила мою руку і склала долоні разом, ніби молилася. — Ви можете позбутися мого прокляття, бо ви фея?
Невинність у її погляді змусила мене оніміти.
— Під прокляттям ти маєш на увазі отруту?
— Так, — Айлет невпевнено кивнула. — Мій тато продовжує продавати мою отруту, тобто мою кров, іншим людям, але мені це дуже не подобається.
Моє серце стиснулося.
«Що? Що вона щойно сказала?» — я не могла дозволити Айлет побачити мій шок, тому швидко відновила самовладання.
Айлет цього не помітила і продовжила:
— Щоб тато продавав мою отруту, в мене має продовжувати йти кров. А для цього мені потрібно постраждати. Це дуже боляче.
Я не могла повірити своїм вухам.
— Але ви фея. Будь ласка, позбавте мене прокляття.
— Айлет.
Айлет подивилася на мене.
— Твій новий тато б'є тебе?
— Так, — її чистий і ясний голос розкривав пекло, в якому вона опинилася. — Але він не просто б'є мене. Він сказав, що в нього немає вибору. Він має продавати кров. Ми бідні. Тож це єдиний спосіб. Тато сказав, що моя отрута — це кров, тож її не можна виявити.
У мене запаморочилося в голові, коли вона вимовила цю нісенітницю. Я ніжно схопила Айлет за плечі.
— Айлет. З яких пір? — мені потрібно було посміхнутися, щоб не налякати її, але це було нелегко. Мої губи тремтіли, коли я намагалася посміхнутися.
Дівчинка нахилила голову.
— З яких пір?
«Як довго це триває? Невже Лапілеони зовсім не знали про це?» — моє дихання прискорилося. Я стиснула кулаки.
Тук, тук.Хтось постукав у двері спальні, хоча я наказала нікому не заходити.
Я випросталась.
— Заходьте.
— Ваша Світлосте, — сер Молтон, дворецький, увійшов. Він перевів погляд з мене, чиє обличчя застигло від гніву, на Айлет.
Я поплескала її по плечах і підійшла до сера Молтона.
— Що сталося?
Він тихо прошепотів, щоб Айлет не почула.
— Його Світлість, юний панич Сельфіус, сер Фінеас, пані Сайорис та Її Світлість Глорія — всі прибули.
Вже? Крім того.
— Сессі тут?
— Так, Ваша Світлість. Вона прийшла, щойно почула від Його Світлості, що молода пані знепритомніла.
Я коротко кивнула.
— Я скоро буду. Будь ласка, попроси їх зачекати хвилинку.
— Так, Ваша Світлість, — сер Молтон вклонився і вийшов зі спальні.
Я повернулася до Айлет. Її голова все ще була нахилена.
Перш ніж я поведу її до них і розповім усе, було б гарною ідеєю поговорити з нею, щоб вона не злякалася.
— Айлет.
— Так?
— Уся родина чекає на тебе у вітальні.
— Уся?
— Так. Тердео, Сельфі, Фінеас, Сессі та Глорія також.
— Щоб п-побачити мене?
— Так, — я відкинула її волосся назад і говорила якомога спокійніше, щоб не налякати її. — І щоб вирішити твою проблему.
— М-мою проблему? Я щось зробила не так? — Айлет обійняла ляльку, яку тримала в руці. — Тому що я прийшла сюди без дозволу?
— Ні.
— Т-тоді...
— Айлет.
Її обличчя зблідло, ніби вона боялася, що її виженуть.
Я одразу відповіла і поплескала дитину по плечу.
— Я думаю про те, щоб не відправляти тебе назад до батьків.
При слові «батьки» маленькі та худі плечі Айлет сильно затремтіли.
— Я знаю, що частина тебе теж це знає. Що ніхто в цьому світі не має права завдавати тобі шкоди.
Червоні очі Айлет були сповнені страху та відчаю.
— Твоє прокляття може бути тягарем для тебе, але воно не може бути причиною для інших шкодити тобі. Ніколи. Незалежно від ситуації, — я знала, що Айлет, мабуть, знала, що її родина чинить неправильно, але вона все ще залежала від них.
Бо дитина не має іншого вибору, окрім як покладатися на дорослих навколо.
Губи дитини, які посіріли, тремтіли.
Я простягнула руки і пригорнула її до себе.
— Немає причин для того, щоб злитися на тебе. Ти не погана дитина. І ніколи не була. Ти найпрекрасніша і наймиліша дівчинка, яку я коли-небудь зустрічала.
Щоб полегшити свої страждання під час тривалого знущання, дитина, мабуть, постійно звинувачувала себе. Вона, мабуть, казала собі: «Я погана. Мої батьки не люблять мене, бо я проклята».
Я злегка відсторонила її від своїх обіймів і ніжно поклала обидві руки їй на щоки.
— Я не справжня фея. Я не можу вилікувати тебе від твого прокляття, але можу пообіцяти одне.
Її вологі очі впилися поглядом в мої.
— Ти дитина, гідна любові. І я ніколи тебе не відпущу, — мій голос тремтів. — Те, що зробили твої батьки, було неправильно. Я ніколи не відправлю тебе туди назад.
Плечі Айлет затремтіли. Сльози навернулися на її червоні очі.
— Я планую поділитися цим з усіма. Що ти думаєш?
— Я... — Айлет глибоко вдихнула. — Мені сказали, що мені не слід було народжуватися.
Це, мабуть, був перший раз, коли вона поділилася цим з кимось.
— Мені сказали, що мій тато помер через мене. Моя мама, моя мама багато плакала, — Айлет опустила голову, її сльози падали на підлогу. — Мені сказали, що якщо я просто подолаю це, мій новий тато і брат не помруть.
— Але ти нічого не зробила.
Губи Айлет залишалися міцно стиснутими.
— Ти ніяк не могла вбити свого батька, Айлет. Тобі, мабуть, теж було сумно, що твій тато помер.
Вона потерла очі своїми маленькими ручками.
— Ти цього не робила, Айлет.
— Я... — Айлет простягнула свою маленьку долоньку і схопила мій великий палець. Коли вона підняла голову, сльози покотилися з її червоних очей по щокам. — Я сумую за своїм т-татом.
Губи Айлет тремтіли, і вона розридалася.
Звуки її горя наповнили спальню.
— Якби я не вбила свого тата... Мені так боляче, коли мій новий тато б'є мене. І коли мене ріжуть ножем, теж боляче, — плакала Айлет, вказуючи на свої передпліччя. — Тож, будь ласка... будь ласка, зробіть так, щоб біль зник. Бо ви фея.
Я притягнула її до себе.
Вона міцно обійняла мене.
— Айлет, обіцяю тобі, — сказала я, дивлячись за двері спальні з гнівом у очах. — Я не дозволю тобі постраждати. Я захищу тебе.
Шмиг.
— Чи буде гаразд, якщо я всім розповім про всі труднощі, з якими ти стикалася?
Айлет витерла сльози та кивнула.
Я міцно обійняла прекрасну дитину та встала зі свого місця. Я рушила до вітальні, де зібралася вся родина.
Маленькі ручки Айлет обійняли мою шию, міцно тримаючись. Я притягнула її ближче до себе.
Довгий коридор здався надзвичайно коротким.
З вітальні долинали веселі, жваві розмови. Ми увійшли.
— Сашо! — Сайорис підійшла до мене, посміхаючись. — Ми чули, що Айлет прокинулася.
Вона зробила паузу. Вона й гадки не мала.
— Що трапилося, Сашо? Щось сталося?
— Є дещо, що я хотіла б усім розповісти.
Посмішка Сайорис зникла, замінившись серйозним виразом обличчя.
Кімната, яка була жвавою від балаканини Сайорис, раптом затихла.
Мені не потрібне було дзеркало, щоб здогадатися, як я виглядаю.
«Я впевнена, що виглядаю так, ніби готова когось убити».
Вже вдруге в мене виникає сильне бажання вбити когось після повернення до життя. Це не мало значення. Якби батьки Айлет були поруч зі мною, я б кинулася на них з кулаками, дряпала б їх, абощо.
— Перешаті? — Тердео встав, і побачивши гнів на моєму обличчі, підійшов до мене.
Фінеас помітив сльози на обличчі Айлет.
— Айлет? Айлет. Чому ти плачеш? Що трапилося? Тобі боляче?
— Тихо, — витончений мудрий голос наповнив вітальню.
Біловолоса жінка подивилася на мене, поклавши руку на тростину з вигравіруваним гербом родини Лапілеон на ній.
— Її Світлість має що сказати. Нам слід послухати.
Це була Глорія. Жінка, про яку я чула лише чутки.
Вона справляла сильне враження, і я одразу ж вклонилася їй. Я сіла на диван. Усі сіли, дивлячись на Айлет з різними здивованими та стурбованими виразами облич.
Я глибоко вдихнула.
— Ось що пережила Айлет.
І я розповіла їм її історію.
***
Коли я закінчила розповідь, вітальню огорнув шок і жах.
— Отже... — Сайорис першою порушила тишу. Крижаний вираз скував її обличчя. — Вони постійно змушували Айлет пускати кров і продавали її за високою ціною, бо її не можна було виявити як знаряддя вбивства? — сердито глянула вона. Це було абсолютно абсурдно.
Плечі Айлет затремтіли. Бачити Сайорис в такому стані налякало її.
Фінеас заспокоїв Айлет і штовхнув племінницю ліктем.
— Можеш показати мені, де ти була поранена?
Вона кивнула, підійшла до нього і показала свої руки.
Побачивши її пошрамовану шкіру, Фінеас насупився. Він дістав з сумки мазь та щедро наніс її на її бліду шкіру.
— Це тому ти сказала не зв'язуватися з її батьками, коли вперше побачила Айлет?
— Так. Щось було не так з її станом. Але я не була достатньо впевнена, щоб сказати щось точно.
— Ми й гадки не мали, що вони завдавали такої шкоди дитині Лапілеонів, — зуби Тердео клацнули, і підлокітник його крісла зламався з гучним тріском.
Усі мовчали, заглиблені у власні думки. Я знала, що всі думають про те, як допомогти Айлет.
Стукіт у двері вітальні порушив тишу.
Двері відчинилися, і зайшов сер Молтон.
— Вибачте, що турбую вас усіх, але мушу повідомити про прибуття гостя. Це мати пані Айлет, Мелін. Вона прийшла побачитися з Айлет.
Тріск. Злякавшись, Айлет упустила чашку, якою милувалася. Чашка впала на мармурову підлогу і розбилася.
— Н-ні... — більше боячись матері, ніж скалок скла на підлозі, Айлет кинулася до мене і сховалася в моїх обіймах.
Кров капала з її покритих склом ніг.
Зляканий Фінеас швидко взяв Айлет на руки і посадив на диван. Він відкрив свою медичну сумку, витягнув пінцет і бинти. Він дістав скло, наніс іншу мазь і обмотав її ступні бинтами.
Я стиснула зуби.
«Як вона сміє? Вона прийшла побачитися з ким?»
Побачивши мій вираз обличчя, Сельфіус швидко запитав сера Молтона.
— Ми нікого не попереджали. Як вона її знайшла?
— Його Світлість деякий час тому надсилав весільні запрошення. Вона задалась питанням, чи не прийшла дитина сюди, побачивши його.
— Вона сама? Чи з кимось? — я намагалася стримати злобу у своєму голосі.
— Пані Мелін і чоловік. Вони удвох.
Це, мабуть, новоспечений тато. Вся ситуація була настільки абсурдною, що я не могла стримати голосного сміху. Айлет була тут, тож ми не могли їм брехати. І я також не хотіла її ховати. Я сіла на диван і заспокоїла Айлет, яка виглядала дуже стурбованою.
— Негайно приведи їх обох сюди, — сердито наказала я серу Молтону.