Моє ім'я вискочило зі сторінки. Я насупилась на провокаційний заголовок і пробігла очима по статті. Все зводилось до натяку на те, що коли фінанси родини Захарт почали закінчуватися, я покинула Шиффа, лицаря-бакалавра, щоб вийти заміж за Великого герцога Лапілеона. Це була повна нісенітниця.
— Що це? — я перевірила ім'я автора статті. Я повторювала ім'я «АРС» знову і знову, мої стиснуті кулаки розривали дешевий папір.
— Провокаційна стаття, чи не так?
— Це абсурдно.
— Я домовився, щоб це не друкували завтра, тож тобі не потрібно хвилюватися. Але стаття містить особисті подробиці про твої стосунки з колишнім коханим.
Мої очі звузились.
— Моя мачуха, Рейна, або Шифф. Хтось із них трьох, ймовірно, надав інформацію.
— Справді. Це нісенітниця, але ти маєш знати, що задумала твоя родина.
«Зім'яти б це, — я стрималась від бажання порвати папір у руках на шматки. — Не перед герцогом. Невже це була помста моєї родини за те, що сталося сьогодні?»
Я сильно закусила нижню губу та глибоко зітхнула. Я повернулась до Тердео.
— Вибачте. У будь-якому разі, це моя вина, що з'явились такі плітки. Я зустрінуся з цим автором безпосередньо, щоб все прояснити.
— Я вже перевірив автора. Використане ім'я — псевдонім, і він надсилає статті до газети лише анонімно, тому ніхто не знає, хто це. Крім того, ця людина іноді надсилає статті, не вимагаючи жодної платні натомість.
— Що?
Більшість газетних репортерів походили з нижчого класу, і були готові на все, щоб заробити на життя. Робота була досить ризикованою, оскільки значна її частина включала розкопування таємниць людей та висування звинувачень, а також переговори щодо відповідної оплати. Багатьох навіть вбили. Але ця людина вирішила надіслати свою статтю анонімно і не просила жодної грошової компенсації.
«Тоді навіщо взагалі писати таку статтю?» — я помасажувала чоло.
Тердео мовчки спостерігав за мною.
— Я впевнений, що це було написано, щоб заплямувати репутацію Лапеліонів.
— Вибачте?
— Отже, якщо подумати, це моя провина, а не твоя, — Тердео взяв у мене з рук зім'ятий папір. Він розірвав його на шматки та викинув у сміттєвий кошик. — Намагаючись атакувати Лапілеонів, вони спробували опублікувати цю історію. Тебе використали.
— Але...
— У Лапілеонів багато ворогів. Щоразу, коли щось трапляється, незалежно від того, наскільки це незначна подія, вони налітають, як голодні стерв'ятники, щоб вихопити собі шматок. Такі речі скоро стануть для тебе буденністю, — Тердео пильно подивився на порвані шматки паперу, що опинилися в сміттєвому кошику. — Як ти вже згадувала, тепер ти Велика герцогиня родини Лапілеон.
— Але лише формально.
— Так, офіційно ти моя дружина. Тож для інших ти моя слабкість, — Тердео копнув сміттєвий кошик підбором. — Ті, хто хоче моєї смерті, продовжуватимуть нападати на те, що вони вважають моїм вразливим місцем.
Він просив мене бути пильною? Я кивнула, сприймаючи пораду Тердео близько до серця.
Він кивнув мені у відповідь і почав розстібати ґудзики, готуючись до ванни. Зазвичай покоївки допомагали б, але він любив давати раду одягу сам. Через прокляття. Він знав, що сам лише контакт не зашкодить іншим, але рішуче не хотів торкатись когось, ніби це був якийсь тяжкий гріх.
«Але зі мною йому комфортно, коли він дізнався, що не може мене вбити».
— Ти зустрічалась з адвокатом, щоб обговорити свою спадщину? Я чув, що твоя родина може спробувати знайти підстави для твого виключення та подати позов.
— Я думала про те, щоб відвідати кількох адвокатів.
Тердео відкинув сорочку. Здавалося, він не заперечував, що я поруч з ним.
— Я відберу кількох хороших адвокатів і повідомлю дворецькому, щоб ти могла зустрітися з ними.
Я почервоніла і опустила погляд.
— Я збиралась пошукати сама...
— Вони надійні і професійні. Тобі буде вигідно познайомитись з ними.
Послухати рекомендації Тердео було б набагато краще, ніж навмання когось шукати. Я тихо подякувала йому та кивнула.
Тердео знизав плечима, ніби показуючи, що все вирішено, і вийшов зі спальні, щоб прийняти ванну.
Після того, як двері за ним зачинились, я лягла на ліжко і заснула.
***
Пізно тієї ночі Тердео прокинувся від того, що хтось крутився в його ліжку.
«Це стало своєрідною рутиною?»
Його здивувало, що щось таке могло його розбудити. Тердео сів на ліжку та повернув голову набік.
Перешаті метушилась поруч із ним, рясно пітніючи.
— Знову це, — пробурмотів він і встав. Його розв'язаний халат упав, і місячне світло осяяло його тіло. Його мускулиста постать була вкрита шрамами від попередніх битв.
— Врятуйте... врятуйте мене...
Тердео тихо подивився на Перешаті, яка боролася уві сні. Це траплялося щоночі з самого першого дня. Але, здавалося, вона нічого з цього не пам'ятала, коли прокидалася вранці.
— Ніхто тебе не вб'є, — тихо повторював Тердео знову і знову.
Але її відповідь завжди була однаковою. Вона продовжувала благати зберегти її життя.
Тердео протяжно зітхнув і зняв ковдру, якою була накрита Перешаті.
Це траплялося щоразу, коли ковдра торкалася її шиї. Вона благала не вбивати її. Іноді їй було важко дихати.
— Яка жахлива сонна звичка, — спочатку він намагався ігнорувати це і знову спробувати задрімати, але її стогони не давали йому заснути. Він також хвилювався, що вона справді може померти від труднощів з диханням.
— Я... хочу... жити...
Лігши поруч із нею, Тердео підпер голову лівою рукою і тихо дивився вниз на спітнілу Перешаті. Після стількох таких ночей йому стало цікаво. Він прошепотів:
— Хто тебе вбиває?
«Що за кошмар її мучає?» — щоночі хтось намагався її вбити.
— Це твоя родина?
Але знову ж таки, все, що вона робила, це благала про своє життя.
Тердео цокнув язиком, ніби роздратувавшись, і простягнув праву руку.
— Досить, — сказав він і ніжно взяв тремтячу руку Перешаті у свою. Він до такого не звик. — Ти не помреш. Це частина нашої домовленості, і я не залишу тебе помирати.
На диво, Перешаті перестала тремтіти, коли Тердео взяв її за руку. Невдовзі її дихання вирівнялось, і вона більше не крутилась в ліжку. Вона перестала благати зберегти її життя.
Він подивився на її руку в своїй і пробурмотів під ніс.
— Так тепло. — лише від незнайомого дотику її руки його температура піднялася. — Ніхто не посміє тобі нашкодити.
Дихання Перешаті сповільнилось і стабілізувалось.
— Тож, будь ласка, спи, — ритмічне дихання Перешаті заколисало його у власний глибокий сон.
***
Ще до того, як ранковий туман розсіявся з садів, погані новини досягли маєтку Лапілеонів у вигляді нашвидкоруч написаного тексту на дешевому папері. На ньому була саме та стаття, яку Тердео заблокував від своєчасної публікації в газеті.
Вона зіпсувала наш сніданок. Тердео подивився на неї лютим поглядом.
— Як мерзенно.
— Її автор дуже хотів оприлюднити цю історію. До речі, ви виглядаєте не дуже добре. Ви погано спали? — спитала я.
— Зі мною все гаразд. Тобі, мабуть, здається.
«Чи точно?» — це не так сильно вплинуло на мене, бо я вже бачила це вчора.
Однак Сельфіус грюкнув виделкою по столу.
— Як він сміє зневажати Лапілеонів? Я розслідую і дізнаюся, хто за цим стоїть.
Тердео навіть не вдавав, що помічав свою тарілку.
— Його треба викорінити та знищити.
Я зітхнула, спостерігаючи за двома лютими Лапілеонами.
— Сельфі, нечемно стукати по столу. І тобі не слід говорити такі речі. Тердео, вам також слід стежити за тим, що ви говорите перед Сельфі.
— Ваша Світлосте. Це явна атака на нашу родину. Я мушу його знайти і...!
— Добре, але спочатку з'їж свою моркву. Не будь вибагливим, — я проткнула виделкою моркву, яку Сельфіус відсунув на край своєї тарілки, і передала йому. Його рот залишався закритим.
Тердео безжально зім'яв папір в руках.
— Автор знав, що я заборонив публікацію статті, але все одно опублікував її приватно. Я впевнений, що її бачило вже все місто. Він явно хоче на нас напасти, тому тобі теж слід бути обережною.
— Так. Мене завжди мучать тривоги та турботи. Бути обережною — моя звичка. Все буде добре.
Тердео здивовано скривився.
«Що? Я обережна».
Тердео примружився і подивився на мене.
— Твоя компаньйонка прибуде сьогодні.
Після того, як я стала Великою герцогинею, хтось подав заявку на цю посаду.
«Що ж, з'явилась лише одна людина, яка зголосилася виконати цю роботу, але все ж».
— Чи буде нормально найняти когось подібного?
Лапілеони були дуже скритними. Вони неохоче брали помічників чи слуг і досить суворо ставилися до сторонніх, які входили до їхніх домівок. Все для того, щоб таємниці родини не стали відомими. Проте вони обрали незнайому їм пані як мою особисту компаньйонку і дозволили їй увійти до маєтку.
Тердео кивнув.
— Невже ти думала, що я дозволю тобі, Великій герцогині, ходити без компаньйонки? Вона складатиме тобі компанію, коли ти будеш сама, і зможе прислуговувати тобі весь інший час. Те саме стосується й інших покоївок, які вже тут працюють.
— Справді?
— Так. А коли ти підеш кудись, обов'язково бери її з собою.
— У мене таке відчуття, ніби я заводжу нову подругу. Як чудово.
Тердео, який навіть не торкнувся свого сніданку, встав зі свого місця.
— Я маю відвідати газетну редакцію.
— Я теж! — вигукнув Сельфіус, схопившись з місця, і задріботів поруч з Тердео. — Я піду з вами, Ваша Світлосте. Я не можу сидіти склавши руки і дозволяти якомусь дурню ображати нас.
Вони швидко вийшли з їдальні.
Я подивилась на тарілку Сельфіуса і посміхнулась.
— Він утік, щоб не їсти свою моркву.
***
Того дня двері до вітальні відчинилися, і дворецький представив чарівну доньку барона Найтса. Просмішка осяяла її веснянкувате обличчя, обрамлене двома рудими косами.
— Вітаю, Ваша Світлість! — її посмішка стала ще ширшою, коли вона привітала мене, притримуючи подоли своєї милої мереживної спідниці. — Мене звати Ребекка Найтс, і з сьогоднішнього дня я буду вашою компаньйонкою!
Я підвелась зі стільця.
— Ви мабуть подолали довгий шлях, — дворецький повідомив мене, що її родина зіткнулася з фінансовими труднощами, і члени сім'ї були вимушені влаштовуватися на будь-яку роботу, яку могли знайти. Можливо, саме тому вона була єдиною жінкою, яка погодилась стати моєю компаньйонкою, незважаючи на лякаючі чутки про Тердео. — Вітаю. Мене звати Перешаті Захарт, тобто Лапілеон. Приємно познайомитись.
— Немає потреби звертатися до мене так офіційно, Ваша Світлість. Будь ласка, називайте мене Ребеккою.
Судячи з її привітної вдачі, я могла сказати, що вона була дуже дружелюбною. Те, як вона морщила носа, коли посміхалась, було дуже чарівним.
— Що ж, для тебе тут буде небагато роботи. Ти допомагатимеш мені, коли мені потрібно буде вийти кудись, будеш моєю компаньйонкою та час від часу питимеш зі мною чай. Коли я проводжу час з родиною, мені подобається бути з ними наодинці, тож я попрошу тебе на цей час відлучитися.
— Так, Ваша Світлосте! — весело відповіла Ребекка.
Вона здавалася досить надійною та розумною. У моєму минулому житті я завжди була з Шиффом та Рейною, тому в мене насправді не було друзів. Ребекка здавалася молодшою за мене, але мене тішила думка, що тепер у мене є подруга.
— Твоя кімната вже готова. Якщо ти не проти, можу я тобі її показати?
— Ого, справді? Щиро дякую! — посмішка Ребекки була заразливою. З сумкою в руці вона пішла за мною.
— Це все, що ти принесла із собою?
— Так. Усе в нашому домі, що можна було продати, ми продали, тому в мене мало що залишилося!
«Чому ти посміхаєшся, коли кажеш це?»
— Я така рада бути вашою компаньйонкою, Ваша Світлосте! Насправді, я ніколи не уявляла, що мене оберуть! Я була впевнена, що будуть пані набагато кращі за мене!
«Ну, ти єдина, хто подала заявку».
— Дорогою сюди я бачила, що столиця вирує підготовкою до фестивалю! Все виглядало так чудово!
— Справді? Я ще там не була.
— О, ви мусити сходити. Коли почнеться фестиваль, ми можемо піти разом! Оскільки це офіційне свято, яке проводиться за підтримки імператорської родини, гадаю, буде надзвичайно цікаво.
«Чи завжди вона така?»
— Кажуть, що це свято проводиться для публічного вшанування досягнень Його Величності імператора та Великого герцога Лапілеона, який привів війну до перемоги. Ви знали про це? Я впевнена, що знали. Як грандіозно!
«Можливо, це мине. Люди часто бувають балакучими, коли нервують», — ми пройшли через сад, оминули стайні та увійшли до флігеля.
Ребекка не переставала говорити весь час.
— Відтепер це буде твоя кімната.
— Ого! — Ребекка, яка все базікала, раптом замовкла.
— Тобі подобається? Я переконалася, що всі приготування були зроблені з урахуванням твого комфорту.
— Ідеально! Вона навіть більша та комфортніша, ніж моя кімната вдома!
— Я рада, що тобі подобається.
Ребекка сіла на ліжко,трохи підстрибнула на ньому та відчинила вікна, щоб визирнути надвір.
— Дякую, Ваша Світлість! Мені так пощастило!
«Не думаю, що це щось таке вже чудове», — я ніяково посміхнулась надмірній похвалі Ребекки.
Раптом вона зітхнула.
— Ох, я бачила дещо дивне дорогою сюди.
— Дещо дивне?
Ребекка витягла аркуш паперу, який вона запхала в передню кишеню сумки.
— Ох, це, — вона тримала зім'ятий примірник статті, яку ми обговорювали за сніданком. — Я бачила, що це було розкидано всюди на вулицях. І наклеєно на стіни.
— Справді, аж так багато?
— Так, я принесла одну, бо подумала, що ви повинні знати, Ваша Світлість.
Я взяла статтю в неї та зім'яла в одній руці. З таким розповсюдженням кожен в столиці, мабуть, вже прочитав її хоча б раз.
«Вони справді хочуть мене дістати, як і казав Тердео», — я вирішила бути обережнішою та стиснула зуби.
Дворецький постукав двічі та зайшов до спальні. Він виглядав ніяково.
— Ваша Світлосте.
— Що таке?
— Дехто прийшов вас побачити.
— Хто? — я не могла пригадати нікого, кому потрібно було б мене бачити. Я нахилила голову і помітила спалах червоного волосся, що майоріло позаду дворецького.
— Перешаті, — Сайорис з посмішкою пройшла повз дворецького.