Перекладач: Elein Dark
Редактор: Liliia Alon
Білосніжний голуб стояв на столі, не рухаючись. На його шиї висів латунний компас, який Дункан так довго шукав, а біля лапок лежав знайомий обсидіановий кинджал.
Чоловік трохи розгублено дивився на голуба, а голуб так само розгублено дивився на нього.
Розпізнати вираз обличчя у птаха — справа нелегка, але чомусь Дункан чітко відчував, що чудово розуміє цього голуба. І не просто розуміє: у його злегка почервонілих зіницях навіть проглядалася якась ‘глибока мудрість’. Два крихітних, схожих на горошини, зелених ока дивилися прямо перед собою. Коли Дункан зупинив на ньому погляд, одне око птаха явно зосередилося на капітані, тоді як інше, здавалося, продовжувало блукати стелею каюти, хаотично розглядаючи все довкола.
— Голуб..? — лише за кілька секунд спромігся оговтатися Дункан, і в нього мимоволі сіпнувся куточок рота.
Чому саме голуб? Звідки він узагалі взявся? І чому його латунний компас тепер висить на шиї цього птаха? Як сюди потрапив кинджал?
Усі ці запитання зрештою зводилися до одного: невже на цьому проклятому аномальному кораблі не може статися бодай щось нормальне?!
Поки голова Дункана йшла обертом від подиву, цей чудернацький голуб, схоже, нарешті остаточно ‘прокинувся’. Погойдуючи головою, він зробив кілька кроків по столу, підійшов ближче до чоловіка і, щосили витягнувши шию, гучно заворкував:
— Гу-гу!
Дункан мовчки споглядав пернатого. У його пам’яті раптом виплив класичний образ піратських капітанів, після чого він опустив погляд на свій капітанський кітель. — Поруч із капітаном справді має бути якийсь птах, це наче стандартний набір... Але зазвичай це папуга, хіба ні? До чого тут голуб?
Почувши слова Дункана, голуб раптом із дуже поважним виглядом кивнув і вимовив дивним, механічним жіночим голосом:
— Переміщення завершено!
Усі думки Дункана вмить обірвалися. Він ледь не захлинувся власною слиною, витріщившись на білого голуба круглими від подиву очима.
Чоловік мимоволі пригадав свої відчуття, коли вперше ступив на борт цього корабля і побачив у капітанській каюті балакучого Козлиноголового.
Проте, на щастя, це був уже не перший його день на “Загубленому домі”. До місцевих дивацтв він встиг трохи звикнути, тому мова голуба приголомшила його лише на мить. Уже наступної секунди його обличчя стало суворим, а в правій долоні слабко спалахнуло зелене примарне полум’я. Насторожено дивлячись на птаха, він запитав: — Ти звідки взявся?
Голуб схилив голову набік. Одне його око все так же пильно дивилося на Дункана, а інше блукало стелею: — Помилка адреси. Будь ласка, перевірте адресу ще раз або зверніться до системного адміністратора.
— ... А?
Якщо зовні він виглядав заціпенілим, то всередині в нього здійнялася справжня буря!
Те, що говорив цей голуб... геть не в'язалося із ‘стилістикою’ цього світу. Такі слова не могли злетіти з вуст Козлиноголового, Аліси чи тих культистів у чорних балахонах. Навпаки, ці терміни були до болю знайомі йому як земній людині на ім'я Джоу Мін!
Проте голуб, схоже, зовсім не помітив змін у виразі обличчя Дункана. Він лише байдуже поскуб дзьобом крило, поправив латунний компас, що хитався на грудях, і почав невимушено походжати столом, ніби на прогулянці в парку.
Зробивши кілька кроків, птах підійшов до обсидіанового кинджала, лапкою підштовхнув його в бік Дункана і знову видав той самий механічний жіночий голос: — Візьми цю сонячну сокиру і вирушай назустріч славній битві!
Дункан різко підвівся з-за столу. Стілець із гучним і неприємним рипінням ковзнув по підлозі. Капітан прикував свій погляд до голуба, який усе ще зберігав абсолютно безневинний та спокійний вигляд, тоді як його власний розум переповнювало вкрай абсурдне, але водночас комічне відчуття.
Цей голуб точно не міг бути чимось, що споконвіку належало “Загубленому дому”. Ба більше, він навряд чи взагалі належав цьому світу!
Значення фраз, які він вигукував, міг зрозуміти лише Джоу Мін!
Можливо, через те, що стілець рипнув занадто гучно, звук докотився навіть до штурманської рубки. У голові Дункана раптом пролунав голос Козлиноголового:
— Капітане? У вас усе гаразд?
Дункан продовжував пильно дивитися на голуба. Він знав, що Козлиноголовий не наважиться зазирнути до капітанської спальні, тому стримано і звичним спокійним тоном відповів:
— Усе гаразд.
— До вас прийшла леді Аліса, дозволити їй...
— Прийми її поки що сам.
— Слухаюся, капітане.
Дункан видихнув і поглянув на двері, що вели до штурманської рубки.
Там Козлиноголовий якраз продовжував свій словесний обстріл Аліси. Бідна лялька вже кілька разів поривалася підвестися й піти, але її щоразу зупиняли. Дункан розумів, що варто було б вийти й урятувати нещасну, але зараз... у нього були значно важливіші справи, які потребували певної перевірки.
«Що ж, Алісі доведеться ще трохи потерпіти.»
Дункан знову сів за стіл, збираючись перевірити, чи можливо взагалі побудувати з цим голубом нормальний діалог. І саме в цей момент він помітив деталь, яку проґавив раніше.
Від примарного полум’я, що тріпотіло між пальцями його правої руки, тягнулася ледь помітна, тонка як волосина ‘вогняна нитка’. Цей вогняний струмок простягався приблизно на десяток сантиметрів і розчинявся в повітрі.
А на тілі цього дивного голуба так само вилася ниточка примарно-зеленого вогню. Вона ховалася в проміжках між пір’ям під його крилом, а іншим кінцем так само тягнулася в повітря, зникаючи десь посередині.
Дункан насупився. Він підняв праву руку і клацнув пальцями. Тієї ж миті, коли вогник сіпнувся, голуб на столі безслідно зник.
Наступної секунди птах опинився вже на його плечі. Він нахилився, злегка поскуб Дункана за волосся і гучно видав:
— Гу-гу!
Дункан знову клацнув пальцями — і голуб із плеча слухняно повернувся назад на стіл.
Латунний компас усе так само висів на його грудях, а його блискучий корпус відбивав зелене світло примарного полум’я.
Дункан насупив брови: «...Це якось пов'язано з компасом?»
Тепер він був остаточно впевнений, що між ним і цим голубом існує певний зв'язок. Ба більше, цей зв'язок виявився навіть міцнішим, ніж його зв'язок із самим “Загубленим домом”. Мабуть, саме цим і пояснювалося, чому птах ‘знав’ речі з Землі, відомі лише йому одному. Єдине, чого він досі не розумів — це причину його появи.
Зваживши всі ‘за’ і ‘проти’, чоловік міг пов’язати цю аномалію лише з дивним латунним компасом.
Відтоді, як він почав вивчати примарне полум’я, всі дивацтва крутилися навколо цього предмета: спочатку досвід із перенесенням душі, потім переселення розуму в труп, а тепер ось компас безслідно зникає і повертається вже на шиї голуба... Схоже, першопричиною всього була саме ця річ.
Дункан ще трохи поспостерігав за птахом, а потім простягнув руку до компаса. Він хотів зняти його, аби як слід дослідити.
Голуб не тікав і не чинив опору, проте пальці Дункана так і не торкнулися поверхні металу — вони пройшли крізь компас наскрізь, доторкнувшись до м'якого пуху на грудях птаха.
Це було схоже на дотик до примари чи ілюзії.
Голуб підстрибнув на місці — схоже, дотик Дункана лоскотав його — і, розкривши дзьоб, знову затуркотів: — Сьогодні “Шалений четвер” у KFC, скинь мені 50 баксів...
У Дункана нервово сіпнулося око. Не вірячи власним відчуттям, він повторив спробу ще двічі, поки нарешті не переконався: зняти латунний компас із голуба неможливо. Ця річ явно зазнала якоїсь мутації, перетворившись на невіддільну частину ілюзії, пов'язаної з птахом. Її не можна було ні відчепити, ні навіть помацати.
Або, можливо... цей голуб і є тепер новою матеріальною оболонкою компаса?
У голові Дункана вмить виникло безліч теорій, у які він і сам не знав, чи варто вірити. Беззаперечним залишалося лише одне: поява цього голуба була нерозривно пов'язана з його нещодавнім ‘переміщенням душі’ за допомогою компаса, і цей досвід, очевидно, назавжди змінив форму самого артефакту.
Ймовірно, у цьому й полягала природа латунного компаса, його невіддільна властивість як ‘аномального предмета’ або ж так звана ‘плата за використання’. Що ж до того, чому голуб виявився настільки дивним... причина крилася не в компасі, а в самій особистості людини з Землі, Джоу Міна.
Зараз усе це було неможливо ні підтвердити, ні спростувати — хіба що Дункану вдалося б знайти на борту “Загубленого дому” якусь інструкцію до місцевих аномалій.
А поки що треба було вирішити, що робити з цим... незвичайним голубом.
Трохи поміркувавши, він вирішив для початку дати йому ім’я.
— Треба дати тобі якесь ім’я, — Дункан легенько постукав пальцем по столу, серйозно звернувшись до птаха перед собою. — Думаю, ти ж розумієш, що я кажу, правда?
Голуб схилив голову набік, втупившись у Дункана своїми крихітними, як горошини, зеленими очима: — Ай?