Глава 259.
За день до вторгнення семи гільдій в Рейдан.
Подорожуючи пустелею, Пон і Реґас знайшли вхід у підземелля, що нагадував мурашник.
- Це підземелля адже не було на карті, вірно? - Спитав Реґас.
– Угу, — кивнув Пон.
А потім, не встиг копійник і моргнути, як його товариш вже зайшов всередину. Отже, Пону нічого не залишалося крім того, щоб піти за Регасом.
Як і слід було сподіватися, проблеми почалися вже через десять секунд після входу. Від цього не залишилось жодного шуму, і вихід завалився блоками.
- Ось це так...
– Так-с...
Будучи досвідченими гравцями, товариші вже стикалися з подібним явищем і тому знали, що незабаром їхня комп'ютерна система дасть їм пояснення.
І ось, інформаційне віконце дійсно не змусило себе чекати.
Ви виявили 13-е підземне місто вампірів!
Це дало шанс отримати золото та трофеї на 8%. Цей ефект буде діяти протягом наступних десяти днів і зникне, якщо ви помрете.
Те, що серед бонусів відсутня прибавка до досвіду було дуже сумно, але ось все інше було досить непогано. Але на цьому добрі новини закінчувалися.
Вихід із підземелля самовиглядався.
Всі контакти з зовнішнім світом були заблоковані.
Ви не зможете залишити підземний бос, поки не помрете або не вб'єте фінального боса.
Це було незвичне підземелля, і двоє друзів отримали завдання « зібрати якомога більше інформації про західні землі та знайти ідеальні мисливські поля» вперше за довгий час відчули себе в небезпеці.
- Здається, ми застрелили.
Пон добре знав, на що здатні вампіри. Ці істоти були представниками спеціально обізнаної на війні раси, яка мала відмінні бойові навики та першокласну магію. Як і вважалося вампірами, вони використовували особливу силу у темному часі доби або в місцях, де було втрачено світло. Оскільки вихід з підземелля був завалений, Пону і Реґас мали зіткнутися зі справжніми монстрами.
- Нам кінець...
Але коли Пон вже впав у відчай, Реґас опустив перед ними поглядом місто, що розтягнулося і з радістю промовив:
- Хіба це не чудово?
Найвидатніші будівлі і гостроверхі шпилі готичних будівель, які нагадували Нотр-Дам-де-Парі, були розкидані по всьому периметру цього похмурого підземелля. І нехай цей пейзаж виглядав дійсно зловісним, Реґас був радий побувати там, де ще не ступала нога жодного гравця.
- Чого стоїш? Бонус діє лише десять днів.
– ...
Всі гравці боялися смерті. І особливо серйозні наслідки вона несла для топ-ігроків. Однак Реґас не боявся смерті. Він ніколи б не зміг зайняти 12-й рядок в гуртожитковому рейтингі, якби відхилив всі кинуті йому виклики.
- Так чи інакше, це буде весело, — посміхнувся він, на що Пон кивнув і відповів:
- Гаразд, вперед.
Як би там не було, без битви їм все одно не судилося звідси вибратися, а тому вони повинні були докласти максимум зусиль, щоб цей рейд закінчився успіхом.
Було б чудово, якби вони змогли знищити всіх вампірів і боса до того, як закінчиться дія благословення.
І ось, з цією думкою двоє друзів почали обережно пробиратися вперед, навіть не думаючи, наскільки епічна битва їх чекає попереду.
***
Джуд. Цей чоловік був лицарем Гріда і служив капітаном рейдської сторожі. Його завданням було запобігання будь-якій загрози, яка могла б завдати шкоди Рейдану та його панові зокрема.
І Джуд підходив до виконання цієї завдання надзвичайно серйозно.
- Капітане, перепочинь. Ти вже кілька годин на ногах.
- Не хочу.
Джуд не знав, що таке відпочинок. Він завжди намагався особисто підтримувати безпеку Рейдана, за винятком тих коротких годин на сон. Джуд навіть їв під час патрулювання території.
- Наш капітан... Розгляньмо приклад.
- Так, ми не можемо працювати менше ніж наш старший!
Скромне харчування, обмежена кількість відпочинку і щоденне патрулювання стали справжнім зразком для солдатів. Завдяки цьому упертість і постійне тренування, а також рейданські солдати росли не по днях, але за годинниками.
Але з огляду на те, що всі вони були не просто солдатами, а « відзброєними до зубів солдатів», їх переродження в справжніх елітних воїнів було лише питанням часу.
- Сьогодні Рейдан у безпеці.
Проте Джуд не знав, що лише тиждень тому, коли він спав, на територію його улюбленого міста хотіла захопитися ціла армія гравців. А ще він не знав, що зупинили її всього чотири фермера.
Хтось міг подумати, що причиною його необізнаності був дуже низький рівень Інтеллекта. Але це не так. Лауель свідомо відмовився поширювати новини про вторгнення до Рейдана, не бажаючи турбувати місцевих жителів.
Сховати цю інформацію досить легко. Це відбувалося пізно ввечері, і саме бій зайняв лише кілька хвилин після повного розгрому нападників та їхнього наступного відступу. Мало хто знав про те, що сталося тієї ночі, і Джуд був би розчарований, коли дізнався, ніби не зміг стати одним з чотирьох захисників Рейдана.
Сьогодні місто було мирним. І люди справедливо вважали, що це пов'язано з заслугами Джуда.
- Капітан Джуд! Дякую за вашу роботу!
- Дякую!
Джуду було приємно чути, як місцеві жителі дякують йому. Для нього це було ще одним стимулом докладати максимум зусиль для підтримки безпеки в Рейдані.
***
Ви завершили приховане завдання « Приємна і корисна тренування!».
Як тільки з’явилося це інформаційне віконце, Крюгель повільно опустив на землю сільськогосподарський інструмент, який він не випускав протягом цілого місяця.
« Ну, ось і все...»
Він не знав, чому почувався дещо сумним. Він був радий нарешті подорожувати назустріч новій пригоди, але в той же час йому було шкода прощатися з Рейданом. Озираючись назад, це був перший раз, коли він так довго залишався в якомусь одному місці.
« Мені буде цього не вистачати...» — пробурмотів Крюгель подумки, дивлячись на безкрає пшеничне поле. Веслані і до деякої міри навіть цінні спогади, що накопичуються за минулий місяць, ніколи б не змерлися з його пам'яті.
— Я йду, — сказав він, підійшовши до великого чоловіка середніх років з надзвичайною дивною аурою і глибоким поглядом. Той факт, що він був не простою людиною, можна було побачити по одному лише його очам.
Це був Піаро, якого не зміг перемогти навіть він, топ-1 гравець.
- Дякую за все, — лагідно посміхнувся і похитався, додав Крюгель.
Зустріч з Піаро справді була успішною. Завдяки невтомній праці в полі і постійним спарінгам, Крюгель нарешті зміг перетнути стіну у вигляді 4-го етапу класового завдання. Отже, перед тим як він став ремісником меча, залишився лише один крок.
- Завжди будь ласка. Я буду радий тебе знову тут бачити, — простягнувши руку, відповів Піаро.
Це була брудна, вкрита мозолі, рука. І Крюгель, побачивши на ній чіткі сліди важкого життя Піаро, ввічливо потиснув її і сказав:
- Обов'язково, брате.
Потім Крюгель залишив Рейданські поля.
Коли Піаро став легендарним фермером, Білий мечник був ретельно розчарований. Він вважав, що Піаро намагається злізти в царство майстрів меча. Але це було не так. Він дещо зрозумів, працюючи і спарінгуючи пліч-о-пліч з колишнім капітаном. Піаро було не важливо, як саме його називати. Він просто вибрав для себе кращий шлях.
Назва професії не мала значення. Що важливіше, він став легендою.
Піаро вдалося об'єднати фермерство з фехтуванням, і в цій справі з ним не зміг би зрівнятися навіть видатний Мюллер. Піаро перейшов на наступний рівень еволюції. І щоб конкурувати з ним ...
« Я теж повинен бути легендою".
Майстер меча... Крюгель вирішив, що обов’язково стане їм, хоч би скільки часу на це пішло. А ще він хотів повернутися до Рейдана і битися з Піара на рівних.
***
« Ось як...»
Один фермер попрощався з Піаро і залишив Рейдан, не здавши свого капелюха.
« Це дійсно він ...» — зрозумів Факер, побачивши біле світло від взуття цієї таємничої людини: « Небо над небом....
Хоча Крюгель був найкращим серед гравців, навіть він не зміг виявити такого багатодосвідченого переслідувача, як Факер. І ось, на обличчі останнього розцвіла щаслива усмішка. Якщо Крюгель має добрі стосунки з Рейданом, то рано чи пізно це допоможе їм усім.
***
Ви завершили приховане завдання « Приємна і корисна тренування!».
Через вісім днів після того, як Крюгеля Даміан відіграла своє завдання.
- Чудово!
Упевнившись, що характеристики і досягнення мечами зросли на відповідне значення, паладдін досить плескнув у долоні й посміхнувся. Для такого короткого проміжку часу це була просто неймовірна нагорода. Іншими словами, сьогодні Даміан був зовсім іншою людиною в порівнянні з тим, яким було три тижні тому.
« Як же приємно буде розділити радість з Рін...», — подумав паладин і зітхнув та подивився у бік горизонту.
Однак чекати треба було недовго. За словами Озброєних до зубів, прем'єр Пагми був десь уже на підході.
- Якщо тільки він погодиться надрукувати Коп'є Ліфаеля...
Тоді Ізабель буде спасенна. Однак Даміан ніяк не міг позбутися деяких небезпек.
- Але що, якщо Грід відмовиться від мого прохання ...?
Грид, якого знав Даміан, був дуже жадібним. Він навіть не міг уявити, щоб така людина допомагала іншим лише завдяки добрій волі.
- Лауель каже, щоб я вірив, але...
Йому треба було готуватися до гіршого.
Отже, Даміан вже почав готувати список скарбів, які він запропонує Гріду. Він продав усі предмети, окрім своєї основної екіпіровки, і навіть конвертував у золото свої реальні заощадження.
- Якщо доведеться, я продам і свій будинок... - Зітхнувши, вирішив паладин.
І ось, цієї ночі Грид нарешті повернувся. І з ним був Асмофель.
З моменту його відходу пройшло п'ять тижнів, за які наступник Пакми підняв свій рівень до 295-го. Після такої довгої подорожі Ґрід став виглядати трохи інакше і вселяти справжній жах у всіх, хто на нього дивився. Як і слід було очікувати, особливо вражений маскою і наочним пов'язанням Янґу був Лауель.
"В-великолепно!"
Разом з цим інші зберігали якесь дивне мовчання, то й справа відводячи очі в сторону, у зв'язку з чим Грид почесал затил головок і запитав:
– Э-э... Щось сталося?
« Що таке? Невже він не знає, що його місто поранене вторгненням?», похитав головою Даміан, стоячи позаду Озброєних до зубів.
Вторгнення в Рейдан було найбільш зворушливою новиною останніх тижнів. Завдяки телебаченню про це дізналися навіть ті люди, які не грали в «Satisfy ». Отже, було просто дивно, що про цей інцидент було відомо всім, за винятком того, кому це місто належало.
- Ти був настільки зайнятий виконанням свого завдання, що навіть не дивився новини? — Розсміявшись, запитав Лауель.
- Так, ця подорож була настільки напруженою, що я навіть спав менше.
У багатьох відношеннях це завдання було дуже роздратоване. Відстань до Титана була досить вражаючою, і підопічний Темний Бус наклав на особняку Асміфера спеціальні маскувальні чари, через що Ґріду довелося докласти неабияких зусиль, щоб знайти його.
Ґрід ще й досі змагався, згадуючи той день, коли побачив Титан — найбільше місто на континенті і навіть Рейдан. Єдине, в чому йому пощастило, так це у відносної слабкості фінального боса. Якщо б і він виявився надзвичайно важким, Грід би напевно не витримав і розплакався.
« Це було важко, але... Воно того варте. Трофеї виявилися дуже непоганими, і я скоро завершу приховане завдання."
Грид хотів якнайшвидше закінчити з возз'єднанням Піаро та Асмофіля, тому протягом останніх декількох днів навіть не приходив на спільні вечері зі своєю сім'єю. Здавалося, ще трохи, і він почав би забувати обличчя своїх батьків. Однак...
- А чому тут новини? Щось сталося?
- Так, нічого такого... Потім якось розповім.
- Гаразд, у мене ще купа інших справ. Де живе Піаро? — запитав Грід, і Лауель люб’язно запропонував провести слідство.
Побувавши за ними і Даміан, відчуваючи, що його черга ще не прийшла.