Розділ 216.
Дев'ять днів тому.
Озброєні до зубів найняли в Редан і прибули, опустивши Грида та Єфеміну. А потім вони зіткнулися з дещо зовсім несподіваним.
Найкраще західне місто, Рейдан! Згідно отриманої інформації, це був другий за величиною заселений пункт Вічного Королівства. Отже, Озброєні до зубів були сповнені сподівань, але те, що вони побачили, більше схоже на руїни, ніж на місто.
- Що, чорт забирай, тут сталося?
- Нічого собі, тут немає жодного двоповерхового будинку...
- Магазини закриті, двері зламані, а вулиці кишать жебраками...
- Рисові поля схожі на пустишню порожньо...
- А що з населенням? Чому воно таке маленьке?
Хурой, Лауель і Факер залишалися відносно спокійними, але решта гільдії всерьоз занервували, оскільки місто було в самому занепаді.
Назва: Рейдан.
Стан: велике місто.
Лорд: Ґрід (Герцог Вічного Королівства, глава Гільдії Озброєних до зубів).
Управитель: Арік (урядові можливості S-класа).
Чим вище адміністративні здібності менеджера, тим більша швидкість розвитку населеного пункту.
Приналежність: Вічний Королівств.
Населення: НПС - 20,551, гравці — 0.
Війська: лицарі - 2 (Хурою, Лауель), солдати — 141.
Безпека: 5/100.
Увага, у місті мінімальний рівень безпеки. Селяни в будь-який момент можуть підняти бунт, а на околицях поселень дедалі частіше з'являються бандити і монстри.
З ростом кількості солдатів зростатиме і безпека.
У місті зараз немає поліції, але місцеві жителі мають катастрофічну нестачу харчів.
Внутрішні справи: 169/4,500.
* Збільшення кількості торгових центрів, соціальних та культурних об’єктів допоможе вам підняти поточний показник внутрішніх справ.
* Як тільки « внутрішні справи» досягнуть максимуму, вам стане доступні більше об'єктів для будівництва.
Дипломатичні відносини: Бутинське Баронство в Сахарській Імперії.
Спеціалізація: відсутній.
Неприємні стосунки: Церква Ятана.
Ворожість афільованих організацій: Королівство Гаусс, Княжство Лювія.
Відмінні фігури: відсутні.
- Та вже, ситуація не так хороша, як я думав...
- Це точно.
По дорозі з Уїнстона до Рейдана члени гільдії не відмовили собі в задоволенні трохи похоті. Вони чекали, поки за рухом каретою не буде втягнуто зграя монстрів, а потім швидко знищували її. Тому вони вважали, що захід - це по-справжньому благословенна земля.
Однак Хурой, Лауель і Факер вважали сильними монстрами скоріше мінусом, ніж плюс. Ця особливість дуже обмежувала доступність до міста, і тому вона значно ускладнилась. Але реальність, з якою вони були змушені зіткнутися, виявилася гірше за будь - які сподівання.
- Місто, в якому може розміститися півмільйона людей, має населення всього о двадцять тисяч...
- Крім того, в ньому немає жодного гравця.
- Перший пріоритет — нагодувати людей і підвищити безпеку.
На даний момент до зубів були розміщені п'ять мільйонів золотих. І хоч для однієї людини ця сума і могла здатися астрономічною, але її було недостатньо для фінансування такого великого міста, як Рейдан. Тим більше, якщо мова йде про заселений пункт, який був не чим іншим як спустошені руїни.
Отже, щоб здобути найменшу прихильність місцевих жителів, вони мусили витратити увесь свій маєток на забезпечення їх продуктами харчування. Однак деякі гільдії мали серйозні сумніви щодо того, чи можна взагалі їсти.
Для того, щоб прогодувати місцевих жителів, їм доведеться закупити імпортовані продукти харчування, але торговці не знали про цю ситуацію в Рейдані, тому майже тут не бували.
- Але навіть якщо нам вдасться знайти відповідну торгову компанію, транспортні витрати складуть...
Лауель підрахував, що на один прийом їжі потрібно витратити щонайменше 3 срібні монети. Отже, з розрахунку в 20,000 чоловік, гільдія буде змушена заплатити цілих 600 золотих. І це лише за один прийом їжі.
Іншими словами, витрати на тисячі золотих на одну лише ягоду були невиправно високими і абсурдними. Для вирішення цієї проблеми потрібно було знайти інше, фундаментальне рішення.
Однак Лауель не міг закрити очі на людей. Хтось міг припустити, що він відчував співчуття, дивлячись на відставних жителів, але все було в іншому. Кожна країна мала свій народ. Отже, для початку потрібно було задовольнити їхні основні потреби, а вже потім збільшити рівень безпеки і все інше. Іншого шляху просто не було.
- Треба нагодувати їх, а потім відправити на розчищення рисових полів.
- Але хіба подібні накази не повинні походити від нашого пана? - Поквапившись, запитав Хурой. Він знав, що найважливішою проблемою є забезпечення людей достатнім кількістю їжі, але в той же час задавався питанням, чи підтримає цю ідею Грід?
Правитель Рейдана може запитати, за яким правом вони вирішили витратити цілу гору грошей в нікуди, та ще й без його дозволу?
- Черві не причина відмовитися від збору врожаю. Це, до речі, південне прислів'я.
Таке рішення було найбільш правильним, навіть якщо воно не збігалося з бажаннями Гріда. Лауель був у ньому повністю впевнений, тому що щиро хотів зростити Озброєних до зубів.
Але Хурой вважав цю приказку занадто провокаційною, і тому він справедливо обурився:
- Не порівнюй мого пана з черв'яками!
- Ні, не це мав на увазі.
Лауро довелося дуже попотіти, щоб заспокоїти Хуроя. Однак Факер зник у одному з переулків, направившись в за́мку.
...
Рейданський замок.
- Управитель Рейдана, якщо я не помиляюся? Чому ви не прийшли до людей нового правителя відразу після того, як почули новини про їхнє прибуття?
- А що, власне? Я боявся, що якщо покине замок, люди закидають мене камінням, а тому і не поспішав.
- Ти озброєний мечем і доспехами, але боїшся каменів... І який ти після цього управитель?
Грубий чоловік середніх років, який стояв у супроводі кількох солдатів, стояв перед брамами замку і скептично дивився на Факера. І звали цього чоловіка Аріком, який вже кілька років був директором Рейдана. Арік був баронетом, а тому не відмовляв собі у можливості користуватися усіма благами дворянина.
І ось, розуміючи, що так не буде, Факер витягнув свій кинджал і вказав їм пряміком на серце Арика.
- Кхек! Та хто ти такий?
— Людина з багатьма запитаннями, — холодно відповів Факер.
- Ч-що ...? Кай-а-ак!
Все сталося в мить ока.
Факер і Арік зникли в жовтій пилі, ніби тут їх ніколи не було. Тільки захоплені солдати так і залишилися стояти перед замковими ворітьми, нестямно озираючись на бік.
- Пан управитель? Де Ви?
***
« І це "звичайний» рівень?
Протягом останніх трьох днів Бланд спостерігав, як Ґрід тренується під початком Піаро. Молодий лицар добре знав, наскільки Грид сильний і вважав, що завдяки вченням Піаро зможе стати ще сильнішим.
Але Піаро оцінив Гріда як цілком звичайного воїна і сказав, що його перспективи на цій кампанії дуже й вельми туманні. Тим часом сам Грід був задоволений і тим, що став не гірше інших.
Така різниця виникла через досвід і погляд. До зустрічі з Піаро Бланд вважав сильними мечниками графу Стейма і Фенікса, але Грід порівнював свої здібності до набагато сильніших людей. Що стосується Піаро - Бланду, і зовсім важко було уявити, на що він опирався, характеризуючи героя королівства як дуже посередного воїна.
Тим часом, що крокує пліч-о-пліч з ним Верховний Пагми задовільнено заявив:
- Пу-ха-хо! Тепер я можу легко полювати на західних монстрів, не маючи жодних навичок!
- Це всього лише база. Тільки безмозкі ідіоти покладаються виключно на навички. Ти маєш ще довгий шлях, — відповів Піаро.
- Так, тому продовжуй, будь ласка, і далі навчати мене.
- Ні вже. Малоймовірно, що твої навички покращуються навіть якщо я тебе вчитиму.
- Не варто так легко здаватися. Це ж не так і складно, правда?
- Це реалістичний аналіз, не заснований на будь-яких емоціях.
Ґрід був сильний. Порівняно з найкращими йому дійсно бракувало контролю, але з погляду звичайних гравців він вже був вищий за середній рівень. Але західні монстри стали настільки сильними, що вже тут почали виявлятися його межі.
Все ж Ґрід успішно пристосовувався до важкопрохідного пустельного ландшафту. Він легко біг по піску і вільно змахував Половим Провалом, змушуючи п’ятитися навіть західних монстрів. В результаті всього цього Грід досяг 275-го рівня і, нарешті, прибув до Рейдан.
- Це твоє місто?
Рейдана, яка була перед ними, дуже здивувалась. Однак, незважаючи на те що стіни його дуже тягнулися вздовж горизонту, вони були не надто високими і міцними.
- Це справді велике місто, подібне до столиці королівства, проговорив вдрукований Піаро.
- Так, після Рейнхардта це друге за величиною місто у Вечному Королівстві.
Ґрід був сповнений сподівань. Він уявляв собі, як під гучними оплесками сотень тисяч гравців та феєрверків на головній вулиці з цукерок і проголосить свій перший указ. Але щоб це зробити, потрібно було поспішати, поки не стемніло.
- Давайте, йдемо, — вимовив Грид, підганяючи Піаро і Бланда.
Потім він побачив дещо дивне.
- Це що, біженці?
На полях Рейдану працювали якісь люди, причому всі вони були худими, одягненими в деякі обноски і виглядали як справжні біженці. Отже, Ґрід поставив цілком логічне питання: чому вони займаються польовими роботами тут у Рейдані?
- Напевно, це раби.
Чи жителі цього міста настільки розбагатіли, що використовували рабську працю?
« Нехай вони і раби, але їх також треба годувати. Ці хлопці - явно неприязні роботодавців», — подумав Грід.
Очевидно, мешканці Рейдана були негідними і пожадливими. Однак Ґрід не хвилювався.
"Головне, щоб податки платили вчасно".
Отже, подивившись на найближчі міські ворота, Грид затягнувши веселу пісеньку. Він репрезентував та вітаючи його натовп. Однак...
- Е-е?
З того ні з сього Грид побачив серед працюючих на полі рабів своєї власної гільдії, від чого відразу ж перестав напивати. І ось, коли в його голові з'явилася сотня найжахливіших припущень, його побачив Реґас і, відразу ж кинувши роботу, із яскравою посмішкою побіг до нього.
- Нарешті ти прийшов!
Торс Реґаса був запакуваний потім і пилюкою. Він виглядав як шахтар, дні і ночі проводжає в вугільній копальні, а тому Грід просто не міг не запитати:
- Ти чим це зайнятий?
- Як бачиш, допомагаю місцевим жителям очищувати поля.
– ... Місцевим жителям?
Де були ці жителі? Ґрід бачив лише озброєних до зубів і рабів.
- Вітаю, мій пане.
Тим часом до Гріду підійшов і Хурой, природно, такий же потний і брудний як Регас.
- Чим ви тут займаєтеся? - Дивлячись на граблі в його руці, знову запитав Грид.
Хуроя відповів так само, як і Реґас:
- Допомагаємо місцевим мешканцям прибирати бур'яни і всипати поле.
- Ні, але...
А потім підбіг Лауель.
- Де ти був? Чого так довго?
Лауель бачив не менш тьмяним, ніж його попередники, а лопатою в руках.
- Ти не відповідав на мої повідомлення, а тому для виконання найбільш термінових завдань мені довелося залучити деяких членів гільдії. На даний момент ми об'єднали зусилля з місцевими жителями для зачищення полів, зрошування і посіву зернових культур. Тому вже через кілька місяців ми самі зможемо виробляти просту їжу.
Врешті-решт, після того як Ґрид усвідомив жорстоку реальність, він з надією запитав:
- А де всі місцеві жителі?
- Ти їх не бачиш? — Він відповів, показуючи тим обрванцям, яких Грид вважав рабами. Це твої люди.
– Ах... Ну чому... За що...?
Це був момент, коли всі очікування Гріда впали, наче картковий будиночок.