Глава 21.
Кокс був просто-напросто збитий з пантелику.
"Що за чортівня?"
Він втратив понад 30 відсотків свого здоров’я, отримавши за лобом кістку від жебрака?
"Це якийсь баг?"
З огляду на обставини ця гіпотеза була дуже розумною. Куди логічніше було припустити, що в ігровій системі виникла помилка, ніж те, наскільки високорівним є гравець, як він, постраждає від обглудженої кістки.
Але ким же був Кокс? Менш ніж через півроку після запуску «Satisfy» він досяг 109-го рівня і став одним з найвідоміших гравців Патріана. Якось йому навіть вдалося самотужки здійснити успішний рейд на польового боса, вождя орків.
« У майбутньому я стану топ-ігроком, а тому жодна кістка не може мене поранити".
Метою Кокса був Грид. Подібно до Переможця Пагми, він хотів стати таким же видатним і відомим. Однак, досягнувши такої високої мети, він повинен був уникати такого принизливого й досвіду.
- Ти вдарив мене? Тоді я тебе вдарю! - Він оголосив Кокс, почав закочувати рукави.
А потім, коли він простягнув свою руку до Піаро...
- Кхек!
Ви отримали 3,140 урона.
Цього разу ударом на лобок став звичайний боб. Це була не велика фасоліна, а маленький майже неповагомий: горошок.
І сам Кокс був шокований до глибини душі.
« Неймовірно! Значить, це не баг?»
Зрештою Кокс усвідомив ситуацію, коли він загубив кров на губах. До нього дійшло, що Піаро — не жебрак, а надзвичайно високорівневий НПС.
« Це я ідіот...».
«Satisfy» була відома тим, що від самого відкриття її не було зафіксовано жодної помилки. Ходили навіть чутки, що її творець Лім Челхо і зовсім був богом. Отже, Кокс із запізненням спробував було виправити ситуацію, вибачившись перед Піаро. Але це тільки погіршилося, оскільки інші гравці все ще не розуміли, що відбувається.
- Цей хлопець кидається їжею! Кокс! Задай йому жару!
- Вчители цих бродяга!
Вони навіть не здогадувались, що Кокс був наполовину убитий!
- Кокс! Кокс! Кокс!
- Позбудься цих бродягах!
Підтримка з боку товаришів була відмінною, але від неї бідного Коксу стало тільки гірше. Він не хотів померти від кісток і гороху на очах у гравців Патріана.
Отже, Кокс нервово подивився на Піаро, але сам Піара не звертав на нього жодної уваги. Він ставився до цього воїна не серйозніше, ніж до тих, хто легко дістає комах.
І Грід, спостерігаючи за цим, відчув справжнє захоплення.
- Як ти це зробив? Здається, що ти зміг завдати йому шкоди лише кісткам і горошій особі.
Судячи з екіпіровки, в яку був одягнений гравець з ID « Кокс», у нього був як мінімум 100-й рівень. Крім того, його захисна зброя була рідкісною. Отже, навіть Грід був здивований тим, що Кокс закаштував кров’ю всього лише від двох шматків залишками їжі.
- Я використовував енергію ци. Я можу максимізувати свою силу, вводячи ці у той чи інший об'єкт. У моїх руках навіть перо може стати гострим мечем, пояснивши Піаро.
- Ти просто справжній майстер.
- Вукся? Що це?
- Так називають таких сильних людей, які змінюють світ.
Гріда і Піаро зовсім не турбувалися тим, що піднялась у тракті марнота. Проте самі гравці розлютилися.
- Цей жебрак продовжує нас ігнорувати!
Кокс не зробив жодних дій, а тому монах 78-го рівня на ім'я Піт і берсерк 85-й рівень, Дайс, піднялися зі своїх місць. Але ось, поки вони повільно наближалися до Піаро, двері трактиру раптово відчинилися.
- Всім встати! Сер Діо йде! - Проголосила ціла дюжина солдатів, що миттєво заполонила собою вузькі трапези.
Недовго думаючи, гравці встали. Потім вони побачили лицарів, які закувалися в білосніжну обладунку. Рицарем виявився порівняно молодий чоловік з благородним обличчям і цепким поглядом.
- Яка ж тут вонь. Навіть у свинарні пахне приємніше, ніж в цій дірі, - вимовив Діо, після чого підвів до свого носа синю троянду, яка весь цей час спочивала в його руці і вдихнувши її аромат, додав, — Хто-небудь з вас бачив герцога Гріда?
- Герцога Гріда?
– ... Того самого Грида?
- З чого б йому бути в Патріані?
- Тим більше в такій дірі...
— Не ваш розум, — коротко відповів Діо, після чого почав вивчати обличчя присутніх у тракті гравців, - Ти не Грид. Ти теж. И ты... Хм-м...
Потім погляд Діо впав на кутовий столик, де біля жебрака сидів початківець.
- Зніми капелюх. Кха-кха! - Підійшовши до Гріду, наказав було Діо, як раптом сильно закаштувався.
І причиною цього було справжнє сморід, що походить від жебрака в потріпаному одязі.
- Ось чому тут панує такий похмурий світ!
Діо був палацом і потомством лицарем, тому ретельно дбав про чистоту. Отже, він сильно розлютився на Піаро, який не приймав ванни принаймні цілий місяць.
- Та як ти смієш відвідувати громадські місця в такому огидному вигляді? От же бісдуй ублюдок! Мій ніс ледь не паралізувало через тебе! А ну вимітайся звідси, поки мене не знудило!
Гравці, яких теж порядок дратував Піаро, вважали це зауваження досить ефективним, а тому Грід піднявся зі свого місця і запропонував:
- Ходімо звідси.
Очевидно, що його прибуття все-таки не зникло від графа Ашура, а тому Грід справедливо вирішив що краще залишити це місце.
"Лінича проблема нам ні до чого."
Зараз його голова була забита лише одним — Рейданом. Оскільки Ґрід мав великі сподівання на це місто, він хотів якнайшвидше відвідати його і перевірити, скільки податків йому буде потрібно.
Проте той, хто намагався покинути трактир Гріду, відразу закрив дорогу Діо.
- Хіба я не наказав тобі зняти капелюх?
– ... Здається, все-таки доведеться затриматися - пробурмотів Премнік Пагми, після чого підняв голову і запитав: "Чи ти вважаєш мене герцогом Грід?
- Цілком імовірно. Я отримав навідку, що герцог Ґрід вирушив саме сюди, — прямо відповів Діо.
- Тоді чому ти так зі мною розмовляєш? - З злегка перекосеним обличчям вигукнув Грид.
– Э-э...?
Діо відчув сильний тиск. Рыцарь, солдати і навіть гравці відчували приплив жаху та мимовільно поплутались назад. І причиною цього було те, що теперішнє значення доброти Гріда співставало з правителем цілої нації.
А потім Грід скинув свій капелюх і пильно подивився на бідного Діо.
- Грид... - Пробурмотів шокований лицар, тоді як гравці в тракті відразу ж закричали:
- Це ж Грид! Грид!
- Якщо ти здогадувався, що я герцог Грід, то чому не звернувся до мене з виконанням всіх формальностей? А-а? Я тобі що, кум чи сват? І хто дав тобі право називати мого друга смердючим виродком? - Ткнувши пальцем в лоб Діо, запитав Грид.
Янґу був дуже негативно настроєний на лицарів графа Ашура. До певної міри він був злий на них навіть більше, ніж на самого Ашура, оскільки саме вони і вбили його. І Діо, до слова, був одним з них.
- Бог мені свідок, я просто хотів піти звідси і нікому не шкодити, — проговорив Грід, а потім відвісив лицарю велику щітку. І це був по-справжньому жахливий досвід для Діо, якого не били навіть його батьки.
- Т-ти... Ти вдарив мене... - Закусивши губу, пробурмотів Діо.
- Ти навіть не вибачився за те, що не вклонився мені! І хто тут після цього безсоромий виродок! – запитав Грид, ще раз приклавшися по щоці Діо.
Після декількох інцидентів Ґрід виріс, але бажання поквитатися зі своїми кривдниками все одно нікуди не справусь. Грід, не зважаючи ні на що інше в становищі Діо, ані на присутність у тракті підлеглих йому солдатів та гравців, почав відвішувати лицарю щиколоту за ніжною.
Шльопа! Шльопа! Шльопа!
Красиве обличчя Діо швидко опухло, ставши нагадувати жаб'ячий. Врешті-решт, нерви лицаря не витримали і він, витягнувши свій меч та навівши наказ графа Ашура « слино» доставити йому Ґріда, кинувся з воплем:
- Я не потерплю такого приниження...!
- Що? Ти все ще відмовляєшся виявляти повагу до герцога? - запитав лицаря Грід, в той час як його очі заповнилися інтенсивним блиском. Вони стали такими ж, як і того дня, коли його називали « божевільним м'ясом ».
З цими словами прем'єр Пагми помахнув Половим Провалом, і Діо, не стримавши справи навіть з одним-єдиним ударом був відброшений прямо до стіни.
- Кха-кга-хаха...
Коли Діо побачив кров’ю, то солдати почали панікувати. Що ж їм робити: кинутися на допомогу своєму капітану чи залишатися осторонь? Перший варіант означав саме справжнє повстання проти герцога, в той час як другий був би зрадою по відношенню до свого командира. І ось, коли вони розривалися між вибором, Грід підійшов до важко дихаючиго Діо і, приставивши до його горла клинок, запитав:
- Ти пам'ятаєш той день?
- Той день...?
- День, коли я знайшов Редку книгу Пагми.
- Так, я пам'ятаю його.
Діо ніколи б не забув той день, оскільки саме тоді гнів графа Ашура проколов самі небеса.
- У той день ти був одним з тих, хто убив мене, і тому я дам тобі шанс відчути ту саму біль, — стиснувши зуби, проговорив Грид.
На відміну від гравців, які навіть після смерті воскресали, життя НПС було кінцевим. Враховуючи це, НПС у «Satisfy» було еквівалентно вбивству в дійсності. Отже, Грід намагався не завдавати НПС особливого шкоди. Цей підхід тільки зміцнився після того, як він познайомився з Ханом.
Таким чином, Грід зовсім не збирався вбивати Діо і просто планував налякати його.
Але Діо злякався настільки, що навіть почав пускати з рота піну і втратив свідомість. Це призвело до того, що лицарі з дитинства вважали справжнього принца психічною травмою.
***
- Все це здається дещо дивним, особливо враховуючи те, що ти герцог, — підмітив Піаро.
- Та, це приватний випадок. Просто трохи не склалися стосунки з місцевим лордом, — потиснувши плечима, відповів Ґрид.
- Так ось чому ти приховував свою особистість.
Після того як два компаньйони покинули трактир, вони прямували до міських воріт. І десь на півдорозі до них пролунав чийсь крик:
- Грид! Грид!
- Хіба ти не бачиш, що я намагаюся дотримуватися таємничості? Чого розкричався? — Нахмурившись, запитав Премнік Пагми.
– П-прости. Я був такий схвильований, що не подумав про це... - вибачився Кокс, після чого дістав аркуш паперу і простягнув його Гріду, — будь ласка, постав мені свій автограф!
– ... Автограф? - Перепитав Янгу, відразу ж змінившись в обличчі, — Ти що, мій фанат?
- Так! Ти мій кумир, і я хочу бути таким як ти!
- Хм, хм...
Він був чиїмсь кумиром... З огляду на те, що інші люди не звертали уваги на Янґа протягом його життя, було достатньо похвали. Отже, Грід швидко підписав Коксу листок паперу і покрокував далі.
- Дякую.
Саме в цей момент Кокс, який пізніше повинен був стати одним з нових "Дісяти Новків" - став справжнім поклонником Гріда.
Тим часом граф Ашур отримав звістку про те, що сталося в шинці.
- Я це так просто не залишу.
Його пана стягали сором! Отже, розсердившись на Гріда ще сильніше, Ашур миттєво вирахував його місцезнаходження і негайно активував Масову телепортацію.
І ось, вже на самому виході з Патріана перед Гридом утворився кілька стовпів світла, з яких з'явився граф Ашур і декілька його найвищих лицарів.
- Зрештою, ти все-таки наважився прийти сюди. Ти повністю збожеволів або просто шукаєш своєї смерті? — Нестямно стримався, запитав Ашур.
- Я вже не такий, яким був у минулому. Хочеш побитися - я не проти, — запропонував йому Грід, на що граф розсміявся і відповів:
- Я єдиний великий чарівник у Вечному Королівстві і один з десяти великих магів на континенті. Хто ти такий, щоб йти проти мене?
І це було зовсім не перебільшенням. Граф Ашур був найсильнішою людиною в усьому королівстві. Саме тому його призначили правителем стратегічного пункту, як - от Патріан.
- Я не боюся Пагму. До того ж ти далеко не Пагма. У мене достатньо навичок, щоб покінчити з тобою... Кхек? - Ашур продовжував говорити, як раптом замовк. І причиною цього була величезна кількість з'явилася невідомо звідки енергії.
- Правда? Я б дуже хотів поговорити з одним із десяти великих магів, що просувалися вперед і зробили Піаро. Дух конкуренції колишнього лицаря просто не міг встояти перед можливістю перевірити свої навички з таким видатним противником.
- Хто ти такий?
Через раптового появи справжнього монстра Ашур просто-напросто забув про Гріда. Все складалося не так, як він хотів.