Розділ 109.
Більшість присутніх на зустрічі випускників хотіли висміювати мене. Але тепер, коли я позбувся статусу боржника і досягнув успіху, ніхто не повернувся б. Таким чином, зібрання втратило свою головну мету і в залі з’явилася атмосфера натягу.
Наприклад, Лі Юнхо більше не сказав ні слова і пішов відразу ж після того, як допив свою випивку. А потім настрій натовпу почав мало-помалу змінюватися. Коли Лі Юнхо залишив ресторан, однокласники почали засипати мене запитаннями.
- Так звідки у тебе 13-ка? Ти виграв у лотерею або щось таке? Хіба в нашу останню зустріч ти не був весь у боргах?
- Можливо, ти став топ-ігроком у "Satisfy"? Ти отримав багато грошей від запису трансляцій? Коли ми побачимо тебе по телевізору?
- Які ваші стосунки з Юрою? Ви дійсно зустрічаєтеся?
- Зустрічатися з дівчиною, яка є мрією кожного чоловіка... Ти дійсно крутий, чувак.
Мої колишні однокласники були дуже допитливими, заздрісними та ревнивими. І ось, коли я насолоджувався цією ситуацією, деякі люди, яких я колись вважав своїми друзями, почали говорити цілком очікувані речі:
- Ей, Янгу, ти пам'ятаєш, як добре ми ладили в школі? Навесні був час... Тебе не мучить ностальгія? Чи варто нам відновити цю традицію і час від часу збиратися разом?
- О-о, я підтримую! А то після армії та університету ми всі трохи віддалилися один від одного!
- Хе-хе, на наступну зустріч ти просто зобов'язаний привести з собою Юру!
- Слухай... Чи можу я трохи покататися на твоїй тачці? Я завжди хотів проїхатися на 13-ці... А-а? Всього п'ять хвилин. Будь ласка.
Коли мені була потрібна допомога, вони відвернулися від мене і тепер знову хотіли дружити.
Ні. Такі друзі були мені ні до чого.
- Думаєте, можна просто прийти і вдавати, що нічого не сталося і ми досі друзі? Не смішіть. Як і всі інші, ви просто заздрите. І я приїхав сюди виключно для того, щоб переконатися в цьому.
- Що ти таке говориш?
- Ха! Тільки не прикидайся, що це не так, - проговорив я, після чого розтягнувся в усмішку і запитав: « Чому б мені не ставитися до вас так само, як ви до мене? » Ви ігнорували мене та висміювали, а тепер прикидаєтеся, що скучали? Пф-т! До того ж, яким виродком треба бути, щоб сміятись над чужими нещастями? Подивіться на себе. Думаєте, мені потрібні такі друзі?
- Ты...!
Лица однокласників почервоніли, а дехто з них роздратувався. Але мені просто нічого було сказати.
- Ви звичайні дволичні схвилини, які почувають себе богами, знущаючись над поступливими вами людьми.
Я зовсім не сумнівався, що мої стосунки з однокласниками закінчаться. Отже, не ставши більше нічого говорити, я взяв своє пальто і пішов.
Фур-ор-р...
Сівши в 13-ку, я запровадив двигун, після чого активував функцію автопілота і встановив у якості кінцевої мети свою домашню адресу. Але коли я збирався поїхати, хтось постукав у моє вікно. Це була Кім А Хен.
Я опустив вікно, і дівчина подивилась на мене своїми злегка підрозкрученими очима й запитала:
- Ти вже їдеш?
- А Хен...
Лише кілька днів тому вона була об'єктом моєї цілковитої і безроздільної любові. Я так любив її, що не менше ста разів мріяв про наше весілля. Але тепер, що цікаво, я не відчував до неї абсолютно ніяких емоцій.
Щойно я зрозумів, що вона не та людина, за яку себе видала, стала для мене звичайним порожнім місцем.
- Мені нічого не потрібно від цих людей. І якщо я залишуся тут трохи довше, то лише продовжу обмінюватися з ними неприємними фразами. А це марнування часу.
Коли мені ще подобалася А Хен, я не міг з нею навіть нормально розмовляти. Моє серце пульсувало, і я міг тільки молотити якусь нісенітницю. Але тепер все було по-іншому. Емоції зникли, а тому я міг спокійно говорити те, що хочу, дивлячись їй прямо в очі.
- Будь щаслива, А Хен. Ти дійсно мені подобалася.
- Н-дравилася? Чому ти говориш це в минулому часі? Я...! Ти мені і зараз подобаєшся! - Схопивши мене за руку, вигукнула А Хен.
Той факт, що А Хен була моєю першою любов'ю, не міг змінитися навіть після того, як вона розбила мені серце. Отже, спочатку я не збирався порушувати її ілюзій і думав розлучитися друзями, проте... Як тільки вона почала чіплятися за мене, я зрозумів, що повинен покласти цьому кінець раз і назавжди. У моєму серці більше не було місця для цього чоловіка.
- Хіба ти не бачила? Тепер у мене є Юра. Вибач, але я більше до тебе нічого не відчуваю — як можна більш цинічно сказав я, після чого натиснув на педаль газу і поїхав.
« Ось і все»
Зв’язок між нами, яка пригадує десять нещасливих років мого життя, був розірваний. І тепер переді мною лежало нове початок.
Коли я прямував додому, то пригадав розмову з Юрою, яка складалася приблизно годину раніше:
- Після того як Гільдія Цедака зробила рейд на Малакуса, сили Церкви Ятани дуже ослабли. Тепер Гільдія Цедака є головним ворогом Церкви Ятана. Її верховенство, безсумнівно, рано чи пізно прийде на удар і я, як Восьма Слуга, буду змушена взяти в цьому участь. Конфлікт між нами неминучий.
- То ти прийшла до мене, щоб оголосити війну? Або ти хочеш убити мене прямо тут? Хоч би якою поганою ти була в грі, хіба це не занадто - вбивати людей у реальному житті?
– ... Не роби з людей вбивць, Грид. Я просто хочу повернути борг.
- Який ще борг?
- Під час виконання завдання в Храмі Ятана... У мене було програшне становище, але ти свідомо вийшов з гри, дозволив мені пройти завдання ... Завдяки цьому я змогла зміцнити своє становище в церкві Ятана і стала Восьмою Слугою. Для мене ти справжній добродійник, а тому мені важко підняти проти тебе зброю.
- Я свідомо вийшов, щоб допомогти тобі пройти завдання? Що це взагалі означає?
Юра явно щось не розуміла.
- Я не збирався допомагати тобі. Ти мені нічого не повинна.
Я не знав, чому саме Юра перебувала в такому глибокому замішанні, але я не хотів, щоб нас хоч щось зв'язувало, а тому збирався якомога швидше розв'язати непорозуміння. Однак сама Юра, очевидно, була абсолютно впевнена у своїх думках.
- Не знаю, чому ти це заперечуєш, але навіть якщо ти не збирався допомагати мені, це не змінює того факту, що ти мені допоміг, а тому я зобов'язана повернути тобі цей борг.
Юра була дуже егоїстичною, і тому я міг тільки кивнути.
- Схоже, переконувати тебе в іншому просто марно. Роби що хочеш. Напевно, так краще і ці погані відносини закінчаться ще швидше.
- Погані стосунки...? - Нахмурившись, пробурмотіла Юра, наче їй не дуже сподобалась така зупинка фрази: Що ж, після того як між церквою Ятан і Гільдією Цедака почнеться війна, я не буду тебе вбивати. Зрештою, я не повинна вбивати свого добродійника. Хоча можуть бути ситуації, коли бій буде неминучим.
– ... Ти пробачиш мені? я дуже вдячний, що зараз заплакаю.
У Гільдії Цедака я був ремісником, а не солдатом. Отже, я не брав участі в бойових діях, якщо тільки це безпосередньо не вплине на мене як у випадку Гігантської Ґільдії. З огляду на особливості моєї професії, мені було в сто разів зручніше створювати предмети, а не воювати з фанатиками.
Іншими словами, шанси на зустріч з Юрою і так близькі до нулю.
- Що ж, якщо ти так хочеш, – будь ласка. Це все, що ти хочеш сказати? Ми вже майже на місці, отже пропоную розставити точки на "й". Будь ласка, не з'являйся у мене на очах, тому що це не добре для мого серця.
Намагаючись вбити мене, Юра знищила Храм Ятана. Отже, один її вид для мене нічим не відрізнявся від справжніх тортур. У зв’язку з цим я хотів якомога швидше розпрощатися з нею, але Юра вважала інакше.
- Я хочу зробити ще дещо.
- Що?
- Вибач, але перед зустріччю я трохи переглянула твоє минуле. Протягом декількох років ти страждав від приниження своїх колишніх однокласників...
- Що...?
З якого погляду вона почала говорити про ганебну людину минулого? Крім того, хіба вона не чула про таке розуміння як « конфіденція»?
« Вона що, маніяка?»
- Хіба ти не збираєшся прямо зараз на зустрічі випускників? Дозволь мені піти з тобою і вдавати твою дівчину, - запропонувала Юра.
Що за дурня вона говорила?
- Навіщо?
- Як тільки вони дізнаються, що така знаменита, розумна і гарна дівчина, як я, твоя коханка, вони більше не будуть насміхатися з тебе. Так ти заставляєш замовкнути абсолютно всіх. Хіба це не чудовий спосіб остаточно погасити мій борг перед тобою? - Приязно додала Юра.
– ...
Я був упевнений, що у Юри була хвороба принцеси. І тому для неї це було нелогічно робити таку пропозицію.
« Хіба це не нагадує нам сцени драматичних фільмів? Проте..."
Однак я відмовився.
- У цьому немає необхідності. Я сам розберуся зі своїми проблемами.
Так, я дійсно відмовився від пропозиції Юри.
Проте мої колишні однокласники все одно стали свідками того, як Юра вийшла з машини і дійшла помилкового висновку. Звичайно, їхня заздрість зросла ще сильніше, що було б неможливо при наявності однієї лише машини.
«... Чим більше я думаю про це, тим більш дивною вона мені здається. Хто б дійшов до такого помилкового висновку і почав пильнувати за іншою людиною, щоб вона таким чином виплатила борг? Хіба це не абсурдно? ... Вона явно ненормальна".
Спираючись на здоровий глузд, Юра мала ще менше уявлення про людські стосунки ніж я.
"Здається, що причиною її дивацтва є успіх у такому юному віці і відокремлене життя."
Коли я прийшов до висновку, то повернувся додому і без довгих роздумів під’єднався до «Satisfy ».
***
Під час протистояння з церквою Ятана, Уїнстон вже кілька разів зазнав поразки. Більшість військ було втрачено, капітан був серйозно поранений, а перша жінка — викрана. Гірше становище і уявити не можна, а тому граф Стейм, розуміючи всю серйозність події особисто привів в Уїнстон додатковий гарнізон.
- Батьку!
- Моя кохана донька! З тих пір, як я востаннє тебе бачив ти стала ще гарнішою!
Граф Стейм був одним з найвпливовіших палаців у Вечному Королівстві і безроздільно правив усім Північним. Але для Ірен він був звичайним турботливим батьком. Отже, незважаючи на те що багато солдатів і лицарів спостерігали за цим граф обійняв свою дочку та зі сльозами на очах вигукнув:
- Які ж жахи тобі довелося пережити! Мені так шкода, що я не зміг захистити тебе! Дякую, що ви вижили! Дякую!
Ірен була єдиною дитиною графа Стейма. Але замість того, щоб тримати її в безпеці поруч з собою, він призначив її намісником Уїнстона, що призвело до повторного викрадення. Ось чому він не міг пробачити себе.
- Батьку, ти не зробив нічого поганого. У всьому винна лише я сама. А тому... Батько, я хочу, щоб поряд зі мною був сильний чоловік, який міг би піклуватися про мене.
- Так. Тобі потрібен захисник... Хтось кращий, ніж некомпетентний капітан Фенікс... - Іскоса дивлячись на капітана, витворив граф.
- Будь ласка, убийте мене!
Фенікс відчував невимовну провинність, коли програвав у війні і втратив можливість захистити свою господиню. Але граф Стейм просто проігнорував його і сказав:
- Але, люба Дорану, помер і на півночі немає нікого сильнішого за Фенікса. Залиш Уїнстон Феніксу і повертайся зі мною в Рубідний.
- Ні, тату. Тут є людина, на кого я можу покластися. Він сильніший і сміливіший, ніж будь-хто інший.
- Хох?
Граф Стейм був воїном, тому Ірен навчилася правильно виявляти силу інших. А оскільки інші люди так само хвалять графа Стейма, це принесло великі сподівання.
- І хто ж він?
- Це коваля.
- Е-е?
Відповідь, яка лунала з усмішних уст його дочки, була настільки несподіванкою, що граф Стейм подумав, ніби він оглянувся.
- Кохана, сильна і хоробра людина на якій можна покластися — коваль? Я правильно тебе зрозумів? - Перепитав Стейм.
- Верно. Це один з найвеличніших ковалів, який недавно викував меч у родині і врятував мене від Малакусу. Більш того, він і є той герой, який врятував Уїнстон від Компанії Меро - кивнувши, пояснила Ірен.
- Ха! Той чоловік з чуток...
На основі його досягнень, це дійсно була гарна людина. Але граф, побачивши обличчя своєї дочки, зовсім не зрадів цьому факту...
« Моя донька закохалася...? »
Граф чув про героя, який допоміг врятувати Уїнстон від злих копалень Компанії Меро. До нього також доходили чутки, що ця людина володіє потенціалом легендарного коваля. Але хіба коваля був достатньо сильним, щоб вбити одного з слуг Ятану?
Граф Стейм просто не міг в це повірити.
- Люба, хоч би як я думав про це, мені здається, настільки красивої людини просто не існує... Він гарний? Здається, тебе обманув дуже хитрий шахрай...
- Ніхто мене не обманював! Невже ти вважаєш, що я настільки нікчемна жінка, яка звабиться зовнішністю? До того ж, не дуже він і вродливий! - Ірен вигукнула.
- Так. Він хороший, але його зовнішній вигляд... – в унісон покидали головами лицарі.
Тим не менш, графу Стейму подібне становище справи сподобалося ще менше.
- Якийсь потворний чоловік наважився захопити серце моєї дочки? Яка ганьба! Я хочу особисто подивитися на цього голця! Негайно приведіть його сюди!
- Достопочитаний граф, цей чоловік — герой Уїнстона і рятувальник Ірен. Чи можемо ми притягнути його сюди з деякою долею поваги?
– ... Так, будьте добрі.