Розділ 48.
Дублікатор - людина, яка здатна аналізувати і потім копіювати чужі навички, мала унікальну здатність — застосовувати їх без будь-яких умов. Дублікатори могли користуватися всіма перевагами, які надавали ігрові навички. Вони могли відтворювати як ідеальний захист, так і найбільш руйнівну магію. До певної міри цей клас можна було назвати одним з найбільш дієвих.
Окрім усього іншого, представники цієї професії також були дуже добрими в бою. В залежності від комбінації тих чи інших навичок, вони могли поодинці кинути виклик босу, перевтілитися в найсильнішого вбивцю або навіть виступити проти цілої армії. Мабуть, саме дублікатори були найближче до того, щоб називатися найсильнішими.
Але навіть ця епічна професія мала свої фатальні недоліки.
По-перше, її представники могли копіювати навички лише три рази на день. По-друге, ви могли б використовувати лише один раз скопійовані навички. По-третє, цей клас мав на увазі лише дев'ять основних навичок, жоден з яких не сприймав "боїв". І, по-четверте, базові характеристики дублікатора також залишали бажати кращого.
Іншими словами, Ефеміну можна було назвати найбільшим гравцем, коли у запасі зберігалося достатньо скопійованих навичок. Але ось коли вона виходила обличчям до обличчя зі своїм противником без відповідної підготовки... Це було схоже на спробу знищити танк голими руками.
– От і все, - пробурмотила поблуднева Єфеміна.
Грид спустився на четвертий поверх, кинувши її на третій. Таким чином, їй довелося контролювати нескінченні хвилі солдатів, на що пішла велика частина тих навиків. Якщо точніше, у неї залишалося всього три вогняних закляття. Але вона не могла їх використати, оскільки це викликало б вибух.
І ось у цій ситуації з'явилося чотири лицарі, наче тільки і чекають можливості оточити її.
- Це кінець.
Не було ні найменших ознак того, що Грід повернеться. Крім того, на четвертому поверсі стався сильний вибух і, можливо, був найгірший випадок.
"Але навіть якщо він вижив і врятував Хуроя, то де гарантія що він повернеться за мною?"
Може бути, Грід вже вибрався з темниці і втік?
Тим часом лицарі повільно оточували Ефеміну, яка стояла і опустила руки та втратила всячу надію.
- Ви безглуздо сильна жінка, яка вбила сама понад п'ятсот солдатів. Невже Ви маєте титул найбільшого мага?
На щастя, поки що лицарі не наважувалися атакувати її. Вона відправила на те світло сотні солдатів, а тому навіть хоробрі лицарі боялися наближатися до неї. Однак ця мовчазна боротьба тривала недовго.
- Все, що залишилося від гарнізону це ми. Оскільки вихід з в’язниці залишився без захисту, цей Грід уже міг втекти.
- Ти думаєш, у нього хоч якісь шанси на порятунок? Лео особисто поїхав на четвертий поверх, тому напевно вже зловив і вбив цього мерзотника.
- Ми повинні враховувати, що на карту поставлено благополуччя нашого лорда.
– Так... Тоді поквапимося. У цьому немає нічого, але я боюся, що нам все-таки доведеться боротися вчотирьох проти одного.
Приймаючи рішення, лицарі одночасно кинулися до Єфеміна. Тепер їй треба було приймати рішення.
« Що ж, це мій останній шанс» — подумала дівчина, доставивши золотий кубик. Це був той самий досвід, який вона отримала за перемогу в індустріальному перегоні.
"Ігроальні Кості"
Кинути кубик, або Вами чи вибраною метою може статися якесь явище, яке залежить від випадкового числа.
А що, коли вона кине кості і ситуація погіршиться?
- Якщо все стане ще гірше, я просто використовую магію вогню - пробурмотала Єфеміна. Дівчина не хотіла вмирати сама. А ще, хоч вона і не знала як, але твердо планувалася помститися Гріду за його зраду.
Але в цей момент...
- Ці лицарі вирішили підняти руку на слабку... Ні, ця жінка далеко не слабка, але все ж... Тож, і які вони після цього лицарі? Звичайні бандити, і то з натяжкою.
- ...?
Ефемін і лицарі відразу подивилися в той бік, звідки пролунав голос.
А потім вони побачили, що стояли пліч - о - пліч з Ґрідою та Хуроєм.
– Ах...!
Обличчя Єфеміни відразу сяяло. Вона вважала, що Грід був покидьком суспільства, начисто позбавленим честі і совісті, але він все-таки стримав своє слово і повернувся.
« Найгарніша» — несхвально подумав Грід, дивлячись на усміхнену Єфеміну: « Так само й я не повинен обманюватись зовнішніми рисами. Під маскою симпатичного личика ховається брудна і егоїстична природа! Так що ти мене не обманюєш, хитріша лисиця!»
Тим часом самі лицарі, дивлячись на Гріда, з усіх сил намагалися зберегти своє самовладання.
- Як ти тут опинився ...? Зірка Півночі не впала б від рук такого, як ти...
- Я не знаю, що за Зоряна Півночі, але цей салага на ім'я Лео навіть крикнути не встиг. Я вбив його. Один. На. Один.
- Ты...!
Почувши, що їхній колега загинув, лицарі змінилися в обличчя. Тим часом Грід продовжував вести з ними безтурботне спілкування, не виявляючи жодних ознак страху.
- Злитеся? І що ви мені зробите?
– Ур-рх!
Один з лицарів прямо-таки заричав від люті. Невже Грід і справді був досить хороший, щоб убити Лео? Цей хлопець виглядав не небезпечніше креветки, але з якоїсь причини кожен з них відчував, що це далеко не так.
Єфеміна ж, дивлячись на те, як лицарі мало-помалу п'ятяться назад, відчувала справжнє захоплення.
« Потиснути лицарів лише кількома словами... Наскільки високим є його рівень?»
Монстри і НПС часто уникали противників, які були вищими від них на 30 відсотків. Через це Єфеміна дійшла помилкового висновку, подумавши, що рівень Гріда набагато вищий, ніж у лицарів.
- Ей, хлопці, якщо не хочете померти такою ж собачою смертю, як Лео, забирайся до біса. Це ваш єдиний шанс, - продовжував говорити Грід.
- Ах ти, виродок ...!
Один з лицарів не витримав і намагався кинутися вперед. Тим не менш, інші тут же зупинили його.
- Не ведися на його провокації. Я ні в якому разі не ставлю під сумнів твої навички, але ти не повинен битися з ним самотужки. Це може виявитися якимось пасткою.
- Хіба ми не занадто обережні? Цей виродок - звичайний коваля! Кузнецы не можуть бути настільки потужними!
- Так, але Лео не повернувся. Не знаю, наскільки він сильний, але з ним явно щось не так...
Поки лицарі ламали собі голову, намагаючись прийняти правильне рішення, Грид крок за кроком продовжував йти вперед. І, на диво, чотири найсильніші воїни в Уїнстонському таборі продовжували п'ятитися!
« Це дивовижно... Грід може здаватися слабким і некомпетентним, але насправді він чудовий високорівний гравець, що змушує тремтіти від страху навіть лицарів. Коли я побачив його в кузні, то подумав, що він якийсь клоун. Господи, як же мені соромно...», - подумав Хурой, спостерігаючи за цим вражаючим видовищем.
Від Єфеміни і Хуроя до лицарів! Він вселяв страх і повагу всім!
« Чого вона зволікає? Хіба вона не може в будь-який момент позбутися цих лицарів?»
Справжня причина, по якій Грід вів себе так впевнено, полягала у існуванні такого потужного союзника, як Єфеміна. Грід не сумнівався, що ця дівчина з легкістю справиться з кожним із них.
Топ, топ...
У той час, як Ґрід продовжував рухатися вперед, лицарі ставали все більше і більше не по собі. І ось, коли вони загорнулися спинами в сходи, що ведуть на другий поверх...
« Що ми робимо, чорт забирай? Ми - відважні лицарі! То чому ж ми боїмося якогось в'язня? Це ганьба на все життя!"
« Це може поставити пляму на честь нашого лорда. Я дав присягу і повинен захищати це місце ціною власного життя!".
« Це вже питання гордості. Я більше не відступлюся.
« Ліо був один, а нас четверо. Ми не можемо програти".
Рицарі вирішили, що більше не зроблять ні кроку назад, і це змусило Гріда зупинитися.
- Що? Хочете битися? Ви впевнені, що потім не пожалкуєте?
- Так, ми будемо битися! Ми не дозволимо нещасному злочинцю втекти звідси! - Вихопивши мечі, прокричали лицарі.
– ... Я не злочинець, божевільні виродки, — обурився Грід.
Він не забув, що місцеві влади без будь-яких причин несправедливо замкнули його у в'язниці. Але спершу він мав отримати свою заслужену нагороду і мирно повернутися до кузниці!
– Єфеміна! Прочи цих мерзотників! Використай свою магію! – закричав Грид.
- Прямо зараз... Це, як би так сказати... Слегка проблематично... Хіба ти не можеш з ними впоратися? - Опустивши очі, пробурмотила дівчина.
- Що? Сам? Це неможливо.
- Перестань жартувати. Будь такий добрий, вбий їх, будь ласка.
- Про що ти говориш? Ти повинна битися, а не я.
- Ні, чому ти знову відмовляєшся битися?
— Тому що я не зможу перемогти їх, — відповів Грид.
- Не бреши. Ти ж сам позбувся Зірки Півночі!
- Ні, це трохи...
Розмова була надто дивною. І ось, коли Грід і Єфеміна втупилися один на одного, лицарі остаточно перестали вагатися та перейшли у наступ.
«... Прокляття!»
Блискучий спад одного з лицарів більше був схожий на телепортацію. Насправді ж це був прихований досвід під назвою "Ривок", який дозволяє миттєво скорочувати дистанцію до мети.
Грід був застигнуть зненацька і вже встиг змиритися з неминучою кончинною, як тут ... Хурой відштовхнув Грида і прийняв удар на себе.
– ...
Хурой просто не міг не померти. У нього не було ні обладунків, ані шолома.
- Угх! Та що за ...?
Руперт був вражений до глибини душі. Його клинок, який мав проколоти живіт Хуроя, був просто зупинено. При цьому зап'ястя лицаря було зламано, а сам він відчував себе так, ніби врізався у сталеву стіну.
Однак Хурой залишався неушкодженим, наче нічого не сталося.
- А з цим хлопцем що не так? Чому меч лицаря не проколов його ...? - Пробурмотала шокована Єфеміна.
– Ну... Я не знаю... - відповів Грид.
- Чому ти відповідаєш так безтурботно? Спершу ти біжиш рятувати когось, а тепер кажеш, що нічого не знаєш! Припини жартувати і скажи мені правду!
- Це... Я дійсно не знаю...
Високорангові кулачні бійці мали захисний навик під назвою « Непроникна кожа». Але навіть непроникна Шкіра не могла повністю блокувати удар лицаря. Усім присутнім було ясно, що Хурой мав певний захисний потенціал, багато разів вищий за Непроникну Кожу.
- Я затримаю їх. Тікайте, — за допомогою тимчасового замішання своїх ворогів виступив Хурой.
Причина, чому Хуро зміг заблокувати рицарську атаку, була дійсно пов'язана з умінням, якого він навчився завдяки титулу « Тіт, хто переборює труднощі».
«Стальна Воля»
Він пропонує повну протидію на всіх атаках.
Тривалість дії: 10 секунд.
Час перезавантаження: 9,000 секунд.
Коштує мані: 200.
Цей процес мав приблизно дві з половиною години, але він був найефективніший. Це була безцінна здатність, яку можна було отримати лише після подолання по-справжньому пекельних умов. І Грід був тим, хто витягнув його з цього пекла, а тому Хурой поклявся собі, що все своє життя буде віддячуватися за цю послугу.
Що стосується поточної ситуації, Аллунбатар вирішив просто пожертвувати собою для Гріда. Він хотів, щоб Грід скористався цією можливістю і втік.
– Хурой...
Звичайна людина злякалася б і спробував зупинити свого товариша, але ...
- Купи нам якомога більше часу.
– Добре! До зустрічі.
Грид і Єфеміна не були особливо вразливими людьми, а тому негайно покинули темницю, залишивши Хуроя один на один з чотирма лицарями.
- Це...!
Рицарі намагалися кинутися слідом за Грідом, але Хурой тут же перешкодив їм шлях. Сповнений рішучості захищати відступ Гріда до самого кінця, він повернувся в своїх ворогів і проголосив:
- Навіть не думайте, що я дозволю Вам пройти, ви, бісови ***. Вам всім ***** Я **** *** $x = 0, 0} і добуток ^2 + 0. Зрозуміли?
- ...?
Хурой був оратором, і тому з його уст прозвучали такі слова, які були жорсткіші за все разом, що їм довелося чути протягом багатьох років служби. Але крім образних відчуттів, лицарі зазнали ще й серйозного психологічного удару.
Саме так діяло вміння, яке називається "Злоязичне". І ось, поки лицарі перебували в замішанні від різкої втрати характеристик, Хурой перейшов у атаку.
- Безперервне правосуддя!
Як виявилося, ця здатність стосувалася розряду атакуючих і наносив урон, що дорівнює 300% від його сили атаки.
Шльопа!
Після того як Хурой вдарив Руперта прямо по обличчю, утворилась така велика хвиля, що навіть зачепила лицарів позаду нього. Звук від потужного удару ехо відбивається від підземних стін, і лицарі закричали біль.
- Ваа-а!
Але це був лише рефлекс.
– ... А-а?
На своє здивування, лицарі не відчували болю. І це було цілком природно. Професія оратора спочатку не була призначена для прямого ведення бою, а тепер у Хуроя не було навіть найжальшого кинджалу.
Таким чином, навіть цього урона було недостатньо, щоб завдати шкоди заковатим в броню лицарів. Різниця між ними була занадто великою.
« Як і очікувалось. Це абсолютно непотрібне вміння." - спокійно прийнявши ситуацію, подумав Хурой.
Через кілька хвилин Хурой був схоплений лицарями і знову опинився в одиночній камері. Проте Хурою було все одно. Він уже два дні не виходив з дому, а тому просто хотів відпочити.
Оскільки завдання вже було проведене, за це не карали.
« Незабаром прийде кінець через те, що відбувається. А з темниці я зможу вибратися після того, як відпочину і знову підключуся до гри. Що ж, Грід, бажаю тобі удачі" - подумав Хурой і вийшов з гри.