Розділ 23.
Чоловіки, які були в кузниці, поводились грубо і нахабно, але кожен їхній рух викликав сильну огиду. До певної міри вони були схожі на коллекторів ФГ "Материнське серце".
І ось, важко дивлячись на літнього коваля, вони передали йому якийсь папір.
« Що це? Контракт на продаж даної будівлі і землі Компанії Меро? "Я інтуїтивно зрозумів, що коли ви чуєте мій недавній прогрес та проблеми, то цілком ймовірно, я братиму участь у якесь дурне завдання."
Цього не можна було допустити. Мені справді потрібно було створювати і продавати речі, а не проводити безцінні витрати на небажані завдання.
Я був вражений, наскільки швидко моя кмітливість виглядає. Тому вирішив не втягуватися у ці сварки. Але як часто речі відбувалися згідно з моєю волею? І цього разу мені вдалося зробити лише кілька кроків до того, як один з бандитів став у мене на шляху, перекриваючи тим самим вихід на вулицю.
- Гей, а ти хто? Що ти тут винюхуєш?
- Ти прийшов, щоб дізнатися вміст нашого контракту? Ти шпигун? Тебе відіслала Компанія Сканера?
І на який чорт мені могло здатися вміст того листка паперу? Що-що, а ця інформація була дійсно марною.
- Шпион? Я? Про що ви говорите? Це не так, тож не хвилюйтеся. Я просто хочу піти своїм шляхом, — потиснувши плечима, відповів я.
Однак НПС навіть не зрушив.
"Чорт"!
Я відчув, як в моєму роті пересохло, а на лобі виступила іспанка. Щось подібне я вже відчував, коли тільки вперше починав грати в "Satisfy". Надто непередбачуваними новачками завжди судилося або провести перший час у грі на побігеньках, або стати здобиччю бандитів.
А ще... А ще я просто не міг згадати часті дзвінки від співробітників фінансової Групи « Материнське серце ».
Я не міг витримати напруження, яке обірвало мене і зробив крок назад.
Сильні НПС не боялися закону. Якщо спровокувати їх, то можна було б отримати серйозне поранення або взагалі померти. Звичайно, я міг би повідомити про їхні дії вартові, але зараз їх кулаки були ближче ніж закон. Можливо, якби я був сильнішим або швидше, то зміг би втекти з цього будинку. Але це було не так, бо найліпше рішення — не дратувати їх і не провокувати.
"Судячи за їхньою зовнішністю і поведінкою, вони з місцевих жителів."
Компанія Меро була другою за величиною компанією на території Вічного Королівства. А ще вона ніколи не давала роботу лузерам і слабакам. Отже, кожен з них мав достатньо компетентності, щоб виконати своє завдання.
"Поновлюючись на їх екіпіровці, вони як мінімум 35-го рівня."
Бандити 35-го рівня! Скільком людям вони принесли біль, щоб піднятися до цього рівня? Я навіть не уявляв собі всіх гріхів, які мали б зробити ці люди.
« Іх п’ять... У мене ж лише 3-й рівень. І нехай мої характеристики дуже завищені, я все ще не сильніший від НПС 20-го рівня. До того ж я один."
Але що ще гірше, я був безозброєний. Я б точно програв, якби вступив з ними в бій.
« Так, тут треба забути про свою гордість і діяти якомога обережно».
Зробивши такий висновок, я усміхнувся і пояснив:
- Я тут не для того, щоб шпигувати за вами. Я звичайний клієнт, який проходить повз, тому вам не варто бути настільки пильними, хе-хе.
Я робив не що інше, як плазував перед НПС! Але мені не було соромно за це.
- Клієнт? В цій кузні? - запитав чоловік, трохи ослабивши бовдур на моєму плечі.
– Да.
– Хо-хо. Клієнт цієї кузні...
Хватка знову посилилася.
"Чорт, боляче" - ледь не виручився я, але вчасно зумів стиснути зуби і видужати.
Замість того щоб проклинати їх, я з усіх сил намагався зберегти на обличчі усмішку. Зачем? Інакше, я міг потрапити в неприємність! Старе прислів’я показує, що людині з усмішкою на обличчі важче завдати шкоди.
- На вулиці, підконтрольній Компанії Меро, є велика кількість зброяних. Так що ж ти забув тут? Якось це надто дивно, - не приховуючи свого підозри, проговорив один з бандитів.
- Так, там є зброя, але це єдина кузниця в місті. Я не хочу купувати зброю, якщо можу замовити її у коваля, який викує мені його таким, яким я захочу. Ось чому я прийшов сюди. Хе-хе, я поняття не мав, що ця кузниця така страшна. Я лише новачок.
Після цієї промови, я б відразу номінував на найкращого актора або премію « Відкриття Року». Мій вираз обличчя, тембр голосу і навіть поза - все було ідеальним.
І ось, поки я продовжував посміхатися, пильний бандит все-таки відпустив мене.
- Мені чомусь хочеться задати тобі прочуханку, але ти ж теж коваля? Ти такий слабкий, що просто не можеш бути шпигуном... Гаразд, вимітайся звідси. І щоб я тебе тут на відстані гарматного пострілу не бачив.
Він хотів мене вбити? Я виглядав слабаком? Ці підонки вважали, що можуть сміятися з мене через одного лише зовнішнього вигляду?
У моєму серці почала закидати лють, але я повинен був продовжувати тримати себе в руках.
- Хе-хе, дякую. Що ж, я пішов.
До останньої секунди, коли я залишився на обличчі невинної посмішки, то пішов до виходу з кузні. Однак у цьому найтеплішому місці позаду мене почувся тихий голос старого коваля.
– Так... Ця брудна робота приносить тільки страждання. Я занадто втомився...
Після того як він закінчив говорити, його очі моргнули своїми налитими кров'ю. Мабуть, таким чином він намагався зупинити ривуючі назовні сльози.
- Давайте мені свої папірці, я підпишу їх.
- Е-е? Правда?
- О! Наш старийан нарешті одумався!
- Це зайняло багато часу, але ти все-таки прийняв мудре рішення.
Бандіти були щиро раді словам старого. Для них це було справжнє свято.
- Все, що тобі потрібно зробити, це поставити тут свій підпис,- вимовив хтось, схожий на лідера їх банди.
– ...
Старий узяв контракт своїми тремтячими руками, а потім не витримав і все-таки розплакався.
- Кха-а! Сім поколінь моєї родини тримали цю кузницю! Після смерті я не зможу дивитися їм в очі!
Вигляд сумного і пригніченого старого був нестерпним. Але замість того, щоб полегшити його страждання, бандити почали насміхатися з нього.
- Клієнти вже давно від тебе відверталися. До того ж твій єдиний син помер. Хіба не тому ти пішов у запою? У тебе немає наступника, тому, як тільки ти помреш, твій рід буде перерваний. Ти захищав те, що вже не має ніякого значення. Крім того, чи ти забув про свої борги? Ти просто жалюгідний старий і не більше того.
- Ти! Не смій згадувати про мого сина своєю брудною пащею!
- Не зрозумів. Ти хочеш, щоб ми дали тобі урок, як минулого разу?
Здається, що Беніт на ім'я Джонсон погрожував старому розправі що мене розсердило ще сильніше.
« Оце виродок. Мало того, що він знущається над бідним ковалем, так ще й хоче його вбити."
- Досить дурня варити. Запиши контракт, — сказав бандит на ім’я Ум.
- Ні, мені це вже починає набридати. Хіба ми не мусили чекати кілька місяців, щоб цей старий поставив свій підпис? Згадайте, як ми настрашились через його впертість! - З ним Прага погодився.
- Саме так. Чорт, ця робота пішла нам тільки на спад, — підтримав своїх колег Нейл.
А потім, ніби вирішив підмоментувати все вищесказане, який мовчав і досі лідер банди на ім'я Вейл холодно посміхнувся і вимовив:
- Верно. Ти повинен повернути нам всю заподіяну шкоду. Отже, старий, коли ти отримаєш гроші за продаж цієї кузні половина буде використана для погашення твоїх боргів, а другу половину заберемо ми. Будемо вважати це компенсацією за всі заподіяні нам збитки.
- Ах ви, собачі недородки! - Він вигукнув коваля, якого насправді звали Ханом.
- Гей, у тебе ж немає дружини і сина, щоб годувати їх. Навіщо тобі стільки грошей? Ти повинен допомагати таким бідним і молодим людям, як я.
– ...
Слухаючи це, я просто кипів від гніву.
"Не те, щоб я сильно поважав літніх людей, але ..."
Використовуючи такий громадський транспорт, як автобус чи метро, я ніколи не поступався своїм місцем старшим людям. Я платив за це ті самі гроші, а тому мав повне право використовувати сидячий місце! І незалежно від того, наскільки хмуро вони на мене дивилися, я ніколи не здавався.
"Але..."
На відміну від цих мерзотників, я не ображав і не знущався над старшими людьми.
Саме тому я був дуже злий.
« Їжі, що так стосуються дідусів та бабусь... Це просто жахливо."
Отже, чи повинен був я допомогти старому, незважаючи на свій низький рівень?
НЕТ, НІ і знову НЕ. У мене начисто відсутнє почуття справедливості. З якого погляду я повинен був допомагати іншим? Тим більше, якщо це не повинно було принести мені ніякої користі. Навіть у дитинстві, на відміну від своїх однолітків, я завжди відчував справжню огиду до супергероїв.
« Чому вони калічать себе, намагаючись врятувати інших? Вони що, повні ідіоти?"
Я відмовлявся розуміти героїв, які жертвували собою, щоб перемогти злочинців. Мене нудило, коли я спостерігав за ними безумовно правильним вибором. Ось чому, коли сусідські діти грали в героїв, я діяв як злодій. Коли я став злим, то відчував справжнє задоволення від переслідування своїх друзів. Навіть під кінець гри, коли мені судилося « Зуміти» я лише прикинувся мертвим, щоб їх не образити, але добре знаючи, що все моє зло ще попереду.
« Я завжди закривав очі, коли бачив несправедливість.
Ось чому я відвернувся від приниженого і втратив справу всього свого життя старого. Однак, деякі жалібно, звичайно ж, у мене залишилися.
« Це не найкращий спосіб, щоб навчитися створювати предмети у цій кузні. Якщо я захочу переїхати в інше село, мені знову доведеться відвалити чортів купу грошей. Ні, ні за що. Я просто буду полювати і підвищувати свій рівень, поки у цієї кузниці не з'явиться новий власник".
Но...
"Почекайте-но. Хіба для полювання мені не доведеться знову йти на склад? Чорт забирай! Мої гроші!"
Рівень мого хвилювання просто заколював. Лише думки про те, що гроші не мають значення для мене, починали боліти живіт і кружляв над головою. Чому моє життя таке несправедливе? Ух... Я повинен був піти звідси якомога швидше.
Але мої ноги з якоїсь незрозумілої причини не рухалися.
« Це старий... Чёрт...».
Незалежно від того, які думки відвідували мою голову, у мені все ще залишалася людяність. На щастя, вона була занадто високою, щоб залишити старого на розшарування бандитам.
« Ні, навіщо ризикувати заради когось іншого? Я точно збожеволів".
Я добре знав, що повинен був закрити на це очі і піти. То чому ж я вагався?
« І коли я так зробив? Сам себе не дізнає...».
Але ось, в той момент, коли я зібрав всю свою волю в кулак і збирався залишити кузницю ...
Гнусна поведінка бандитів щодо літнього коваля довела Ваш гнів до крайнощів.
Сформовано нове завдання: « Ярість Кузца».