Розділ 686 - радість у стражданні.
Хуан Шаонтян відмовився від коментарів!
Репортери були в захваті. Який сильний хід своїх емоцій! Якщо б на місці Хуана Шаотяна був хтось інший, то йому довелося би використати багато слів і навіть пустити в хід сльози, щоб показати наскільки він засмучений цим результатом. Хуан Шаотіну ж вистачило всього одного речення: « Я не хочу нічого говорити».
Як говориться: « Заручення ясне за будь - які слова» Багато репортерів вважали, що ці статті будуть розглядатися навколо однієї пропозиції Хуана Шаотяна. І правда, навіть якщо Хуан Шаотян не почав коментувати свою поразку, то можна було уявити наскільки зло і розчарована була команда Синого Дощя.
З іншого боку, яскраві емоції Синого Дощя лише підкреслювали блискучу перемогу команди Самсари.
Це був перший передчасно завершений матч фіналу. Звичайно, багато людей розчарувалися у подібних результатах, але для журналістів це була чудова тема на написання статей. Але незважаючи на хорошу тему, через те що матч закінчився занадто рано, у них було не так вже й багато матеріалу для роботи. Тому зараз їм доводилося викликати гравців на їх справжні емоції.
У будь-якому випадку, у фокусі все одно залишалися чемпіони. У цей момент будь-яка реакція команди Синього Дощу буде підкреслювати силу команд Самсари.
Звичайно, деякі фанати Синього Дожя з репортерського середовища можуть написати статтю, в якій опишуть гідності своїх улюблених. Але навіть якщо редактор і пропустять подібні статті, вони з'являться в деяких зовсім непримітних кутах.
Саме так працювала змагання.
Тільки переможцеві дістався ореол слави. Друге місце? Срібна медаль? Це були гідні титули, які показували силу команд. На жаль, ці команди не бачили величі. По суті, через кількість слави, яка зрушила на переможця, мітка тих хто програв ще сильніше кидалася в очі.
Команда Сотні кольорів була чудовим прикладом. Вона тричі програла у фіналах. Чи хтось помітив, що команда сотень кольорів була найкращою другою командою, яка розчавила багато топових колективів? Ні. Їх три місця часто згадували як жарти. Вони були жалюгідними жертвами в ім'я переможця. Вони навіть виглядали гірше за тих команд, які після тривалого сезону не потрапили в плей-оф і вирушили на зорові лавки.
З цієї точки зору можна було по праву назвати запеклим видовищем. Не дивно, що репортери так швидко розкачалися. Не дивно, що під час прес-конференції вони з неправильними намірами підійшли до команди Блакитного Дощу.
Юй Венчжоу взяв на себе обов'язок відповідати на питання репортерів. Після відповіді Хуана Шаотяна журналісти почали закидати команду ще більшою кількістю питань. Коли Юя Венчжоу зіткнулась з їхнім наміром глибше, він усміхнувся і сказав: "Якщо навіть Шаотян не хоче нічого відповідати, про що тут ще можна говорити?
Це...
Поки репортери намагалися знайти правильну відповідь, члени команди Блакитного Дощу піднялися і тихо пішли слідом за своїм капітаном.
Після від’їзду команди Сіного Додя, журналісти швидко зійшлися з думками і подібно до гепардів кинулись до головних працівників цього дня: чемпіонам, команді Самсарі.
Це був виїздний матч для команди Самсари. Вони брали участь у всіх необхідних заходах і скромно святкували свою перемогу. Наступного дня вони повернулися до свого рідного міста S, де клуб вже організував для них велику святкову вечірку. Тисячі фанатів зібралися на домашньому стадіоні команди, щоб привітати своїх воскреслих героїв.
Шампанське, квіти...
Для Самсари та їхніх фанатів це насправді був щасливий день.
Для їхнього капітана та аса Чжоу Зекая було проведено окрему церемонію коронації переможця. Його гра в сезоні, плей-оффе і матчах фіналів він заслуговував всієї слави, що впала на нього.
У очах фанатів він був всемогутнім Богом, який міг робити все крім лікування.
У очах товаришів по команді він був капітаном, на якого можна було покластися.
Він був найбільшим джерелом прибутку в очах ліги та спонсорів. Чжоу Зей був не тільки умілим гравцем, але й дуже добре виглядав. Його єдиною слабкістю була сором’язливість і те, що він не любив багато говорити. Проте, це була не така вже й велика проблема. Незважаючи на його незначність, існувало багато інших способів для обрамлення зірки. Одного його зовнішнього вигляду було достатньо, щоб дівчатка-фанатки дивлячись на його постер викрикували від захоплення.
Чжоу Зей вважався не просто найкращим гравцем, а й найліпшим рекламним полем. Ніколи раніше не досягав такого рівня.
Заздрісний успіх Е Цю і досі вважався недосяжним, але його комерційна цінність була майже нульовою. Хоча інші боги не відкидали комерційних пропозицій, як це робив Е Цю, жоден з них не зміг досягти висоти Чжоу Зекая.
З моменту своєї перемоги команда Самсари почала набирати дедалі більше популярності. Протягом усього літа на слух у кожного був Чоу Зекай і його команда.
Після закінчення чемпіонату в грі знову спалахнула війна. Це була не світова війна. У сутичках брали участь лише гравці з Синьо - Ручі та Самсарі. Інші команди не брали участі у цій війні. Інші клубні гільдії також не хотіли брати участі в безглуздих битвах. Після визначення чемпіона, ніхто не збирався повертатися до подій минулих війн. Битви та суперечки розгорялися лише між двома гільдіями, чиї команди вийшли в фінал. Інші клубні гільдії із задоволенням спостерігали за розвернуте шоу.
Ніхто не знав, чому вибухнула нова війна. Може, це було продовження минулої війни або справа була в чомусь іншому. Проте всі знали, що ця війна була пов'язана з сильним сповненням команди Самсари і тим фактом,що вона розчавила команду Блакитного Додя на етапі індивідуальних змагань.
Команда Самсари насправді була дуже сильна на полі бою. Тим не менш, її стиль був відображенням особистості їх аса, Чжоу Зекая. Незважаючи на те, що вони грали в шалену гру на сцені, за її межами вони все одно використовували такі слова: « Оппоненти були хороші» або « Але ми трохи кращі. Старі люди кажуть: « У перемозі немає зарозумілості, в поразці нема розчарування".
Якою б не була реакція команди Самсари, команда Синього Дождя все одно виказала б їй свою повагу, при цьому без збираючись у жодному ступені принижувати її заслуг. Такою була гідність команди Блакитного Дощя.
На жаль, команди були командами, а фанати - фанами.
Команди діяли як одне ціле. Члени команд допомагали одні одним, рухалися в одному і займали подібну позицію. Фанати нічого цього не робили. Їхня чисельність визначала лише їхню кількість, а не їх єдність. Незважаючи на їхню велику любов до однієї команди, було б безглуздо сподіватися, що вони співіснуватимуть у мирі.
Після фінальних результатів, багато гравців підняли зі своїх нір.
З боку команди Самсари більшість порушників спокою почали хвастати результатами своєї команди. Проте Синього Дощу вистачало людей, які не могли змиритися з поразким команди.
Чемпіонат завершився, але бій у грі тільки почався. За допомогою деяких особистостей полум'я війни з легкістю заполонило весь сервер. Незважаючи на те, що у Славі було багато друзів з логікою людей, хто буде прислухатися до логіки в такому хаосі? Крім того, зустрічаючись з тими, хто поносив команду Сінеґо Дожя тільки через те, що фінальний матч завершився раніше часу, навіть у врівноважених людей починали здавати нерви.
Незважаючи на зусилля двох клубних гільдій по регуляції конфлікту, фанати обох команд продовжували вести війну. Зрештою, фанати були фанами. Слова гільдій, команд і навіть їхніх членів не могли вплинути на них. Не існувало такої ситуації, коли фани могли безретрольно виконати волю певного клубу. Тому клуби мали лише пропонувати, радити і надіятися.
Якщо тебе не слухають, що ти можеш з цим вдіяти? Швидше обзаведися великою кількістю туалетного паперу, щоб його вистачило для підтирання задів твоїх улюблених фанатів!
Коли вибухнула війна, гільдії двох клубів були насильні в неї. Якби вони залишили своїх фанатів на довільній долі і дозволили тим самим у всьому розібратися, це могло б не найкращим чином вплинути на їхню репутацію.
Двом клубам не давали відпочити. Щоб не втратити підтримки своїх прихильників, їм потрібно було заохочувати їх бути зрівноваженими, говорити, що тим треба зрости до результатів і таким був дух суперництва. На жаль, всі їхні заклики були проігноровані. Клуби не могли використовувати треш болтівню для застережень розбитих фанатів. Наприклад, команда Самсари просто не могла сказати, що Команда Синого Дожя була сміттям і тому фанам не потрібно було витрачати на них свій час. За цією ж логікою команда Синього Дождя не могла назвати команду Самсари виродками, які вкрали у них перемогу. Але оскільки вони були цивілізованими людьми, то не мали зв’язку з такими виродками.
Зрештою, щоб заспокоїти своїх прихильників, команди заявили, що завжди були переможцями та переможеними і що їм слід було поважати опонентів. На жаль, ці ж слова команди вимовляли після кожного матчу. Усі вже давно втомилися чути ті самі слова. Звичайно, деякі гравці зупинялися після цих слів, але переважна більшість продовжувала боротися. Полум'я конфлікту не могло бути з легкою потушеною. Кожного року після фіналу можна було побачити одну й ту ж картину. Цього року конфлікт набрав ще більше обертів, тому що команда Самсарі змогла вибити команду Синого Доджа ще в момент індивідуальних змагань.
Це був перший раз, коли команда Самсари завоювала чемпіонський титул. Тому всі фанати цієї команди хотіли похвалитися її перемогою. Не дивно, що вони дуже занепокоїлися своїми діями.
Зрештою слава відрізнялась від інших кіберспортивних ігор. Через те, що основою всього була гра, у фанатів було місце, де вони могли випалити все своє обурення.
У будь - якому іншому спорті після оголошення результатів фанам залишалось лише використання словесних аргументів. Навіть якщо і виникали якісь конфлікти, то вони мали локальний характер, тому що для їх розростання потрібна була парна та спланована організація. На додаток до всього в реальному житті існувала громадська безпека, яка намагалася у зародку зупинити виникнення конфліктів.
Небесна Сфера дозволила усім фанатам зібратися в одному місці і почати розв’язувати конфлікти найпряміше й найефективніше. У грі їм нічого не завадило розвернутися на повну котушку. Навіть якщо гравець втратив все своє спорядження, він не міг просто подзвонити в поліцію і попроситися на крадіжку.
Такі війни, безперечно, не мали жодного впливу на Гільдіям. Гільдія Самсари була в більш вигідному становищі, тому що її команда перемогла у чемпіонаті. Тому гільдія вважала свої втрати жертвою, яку вони приносили на вівтар перемоги. Отже, навіть після втрати вони залишалися у піднесеному настрої духу. З іншого боку, гільдія Блакитного Руча опинилася в напівнайгіршому спаді. Їх команда не тільки не перемогла у фіналі, але їм ще й доводилося страждати, заради задоволення почуттів своїх фанатів. У цей момент по щоках лідера Блакитного Руча, зміничої весни, зіштовхнули гіркі сльози образи.
- Кого я образив? - Він скаржився на порожнечу.