Розділ 399 Наступ Весняного Фестиеля.
У боротьбі за встановлення рекордів підземелля не було так весело без опору великих гільдій. Це як марафон: Перемога приносить радість тільки коли ти змагаєшся з великою кількістю учасників. Якщо ти єдиний бігун на всій дорозі, то це буде дуже нудний забіг. Адже результат вже відомий.
Подібна ситуація склалася і в Гілдії Счасті, яка запанувала над рекордом підземного лісу без жодної конкуренції. Одне з найцікавіших змагань у грі перетворилось на банальний монолог. Те, що вони займали перші десять місць таблиці рекордів виховував гравців десятого сервера страх. Непосередні члени Стратності дуже пишалися собою. Проте це було досить виснажливим для п'ятьох гравців, які безпосередньо встановлювали ці рекорди.
Тисячі створення і Кавалерійський Стрілок не були винятком. Після встановлення десяти рекордів підряд, їх охопило хвилювання. Під кінець всім вже набридло встановлювати рекорди.
- Новий рекорд?
- Угу, ще один.
Цього разу не було жодної реакції.
- Що далі? – запитала Танг Ро у Е Сю. Вона ненавиділа відсутність суперництва.
- Це добре, що нам ніхто не дістає проблем. Продовжимо прокачку! - І Сю реалістично дивився на всю цю ситуацію. Він не показував своїх сумнівів щодо того, чи ти затиш з боку великих гільдій.
Таким чином хлопці продовжили проходити підземелля, вбивати монстрів, виконувати квісти і робити інші необхідні для прокачки речі. Через різницю у рівнях в Мрачному лісі прокачали одні й ті ж гравці. Здавалося, що гра в мультивальну гру перетворилася на сингловий прохід. Все стало донезя нудно. Однак вона була цілком задоволена таким становищем. Окрім прокачки свого персонажа, він щодня приділяв достатньо часу для розвитку гільдії. Він також допомагав Танґ Ро і Булоці - двом молодим багатообіцяючим гравцям. Час від часу він перевіряв прогрес Скритого Світла в практичних його стратегіях прогулянок підземель.
День, два... Дні майже не відрізнялись одна від одної. Гравці продовжували прокачуватися, а потім і далі брали участь у професійних матчах.
З того дня, коли в Інтернеті був щасливий час, кав’ярня зберігала традицію транслювати матчі. Ось тільки тепер на великому екрані транслювалися матчі не лише прекрасної Ери. Замість цього ви знаходились найцікавіші ігри. Через це обставини кафе втратили значну частину своєї колишньої аудиторії.
Раніше відвідувачі, які збирались у день матчу, були дуже привітними одне з одним, бо вони хворіли за одну команду і тому розуміли один одного із напівслова. Хоча не всі відвідувачі любили транслювати на великому екрані, їх таки приваблювали. Їм подобалося, що вони разом з іншими можуть виражати свої емоції радості або обурення, піддаючи чи ламаючи свою улюблену команду.
Дні проведення матчів були дуже популярні в щасливому інтернет кафе саме завдяки цій атмосфері. Проте зараз, через бойкотування босом прекрасної Ери, результат візиту кафе був як різниця між вдень і вночі. Хоча дні матчів все ще збирали більше відвідувачів у порівнянні з звичайними днями, тоді не було такої хвилюючої атмосфери.
Багато хто дуже шкодував про це. Дехто навіть намагався переконати Чен Ґо повернутися до формату трансляції, але все було марно.
Хоча колишні спортивні ігри в Інтернеті не були популярними, однак на стабільність бізнесу це ніяк не вплинуло. Кожного дня кав’ярня була стабільною.
Мирні дні пролетіли досить швидко. Впродовж усієї прокачки в Мар’яному лісі щаслива гільдія не отримала жодного виклику від тупих Гільдій. Установа І Сю рекордів також залишилася на своїх місцях.
У мить настав час кінця місяця, і це означало прихід весняного Фестиеля. Слава заздалегідь виклала інформацію про майбутнє інвенту. Цей інвент повторювався з року в рік, даючи гравцям хороші нагороди.
Проте, яким би неймовірним не був цей інвент, йому було дуже важко підняти бізнес інтернет кафе.
У Китаї весняний Фестиваль був зовсім іншим від Різдва. Навіть у професійному Альянсі не було ніяких матчів під час святкування весняного Фестиеля. У цей час кав’ярні завжди поверталися додому.
Чень Ґо була щедрим босом, тому вона раніше відпустила персонал кафе в невеликій відпустки.
- А що щодо тебе? – запитала Чен Ґо у працівника, якого вона найняла кілька місяців тому.
- А що щодо тебе? - Питання на запитання відповів цей співробітник.
- Це мій дім, - сказала Чен Го.
- Дозволь мені залишитися тут... - Я рішуче сказав Е Сю.
- Ти не збираєшся повернутися додому? - Нахмурилась Чень Го.
Вона повільно похитала головою.
Зітхнувши, Чен Ґо не почала нічого говорити. Сімейні проблеми були його особистими справами. Хоча вони могли бути друзями, Чень Ґо відчувала, що не дуже добре розуміє ситуацію, аби лізти зі своїми порадами.
- Не погано. Цього року у мене буде компанія, - посміхнулася Чен Го.
- А як же мала Танг? - запитав Е Сю.
- Вона пакує речі!
- Вона повертається додому? - поставив досить дивне запитання Е Сю.
Чень Го кивнула головою.
- Де... Вона живе? - Це був перший раз, коли Е Сю цікавився особистим життям Танг Ро.
- Без поняття, - до його несподіванки відповіла Чень Го.
- Хм... Ти не думаєш, що у малятки Танг досить таємниче минуле? - запитав Е Сю.
- І що? Адже це не означає, що вона погана людина, - розсміялася Чень Го.
- Це правда, — кивнув Е Сю. Після цього він повернувся до гри. Завтра наступав Китайський Новий рік. У кафе не було жодного відвідувача. У тиші можна було почути звуки клавіатури і клацання мишки з боку столу Е Сю. На той час інші працівники кафе, роздаючи червоні конверти, повернулися додому щасливо провести фестиваль.
Чень Ґо від нудьги бродила по кав'ярні. Через деякий час вона виявила Танг Ро з баулами, що спускалась по сходах і поспішила їй допомогти. Проте та відмовилася від її допомоги кажучи, що їй не важко, і спустила багаж сама.
- Всі вже пішли? – запитала Танґ Ро обвівши поглядом кафе.
- Я все ще тут! - Над одним з кутових комп'ютерів піднялася рука. Рука помахала з боку в сторону відповідати на питання Танг Ро.
- Ти не збираєшся повертатися додому? - Танг Ро.
- У мене немає на це часу. Мені потрібно працювати, - відповів вона.
Дівчата розсміялися. Вони добре уявляли собі його ситуацію, тому розуміли, що він просто жартував. Названа їм причина була недостатньою, щоб не повертатися додому. Яка сім’я сьогодні не мала комп'ютера? Інтернет кав’ярня надав особливого значення. Під час особливих свят, як - от Весняний Фестиваль, люди мали особливу сімейну атмосферу. Під час святкування ресторани повернулися додому, щоб гратися з ними.
- Не забудь продовжувати прокачатися вдома! Не уподібнюйся до Булочки, який за час минулого інвента відстав по прокачці, - Е Сю залишив свою так звану роботу. І підійшов до Танг Ро, щоб дати їй пару слів емоційної дисципліни.
- Добре... - Танг Ро.
- Йди сюди, візьми червоний конверт, - вимовила Чень Го і передала Танг Ро великий червоний конус.
- Дякую бос. Щасливого Нового року! - Танг Ро.
- А як щодо мене?
- Куди ти поспішаєш? - Заколювала очі Чен Го.
- Я навіть не повертаюся додому. Мені потрібно надбавка за переробку! – вимовив Е Сю.
- Дитинко Танг, давай виклику тобі таксі, - Чен Ґо просто проігнорувала Е Сю. Через місяць вона все ще захоплювалася його навичками, але більше не обожнювала його.
- Успішної подорожі! - Помахав рукою Е Сю.
- Щасливого Нового року! - у відповідь помахнула рукою Танг Ро і сіла в таксі. Чень Ґо та Е Сю спостерігали за машиною, аж поки вона не вкрилася у дали.
- Як холодно! Давай повертатися! - Втративши шию вимовив Е Сю.
- Мм, - кивнула Чень Ґо, після чого хлопці повернулися в кафе.
- Ти залишиш кафе відкритим? – Е Сю вказав на вхідні двері.
- Та це не особливо те і важливо. Нехай буде відкритим!
- Ти навіть ставила дерево на Різдво. Не хочеш приготувати щось для Весняного Фестиеля? - запитав Е Сю.
- Це... Я не подумала про це, - через якийсь час задумливо відповіла Чень Ґо.
- У тебе немає здорового глузду.
- Я завжди була одна і тому лінива щось для себе робити, - відповіла Чень Го.
- Але не цього року. Дивись, яка гарна сьогодні погода. Чому б не піти купити якихось прикрас? - запропонував Е Сю.
- Гарна погода? Чи не ти щойно говорив, що тобі холодно?
- Я замерз, бо був слабо одягнений, - відповів Е Сю, після чого відправився на верх, щоб тепліше одягтися.
- У тебе немає запасної куртки? - Нарешті вона запитала.
- Ага!
- Ти ж колись жив через вулицю! Як же можна бути таким ледачим! Ти нічого не взяв з собою?
- Ти повинна знати, що я не готувався йти у відставку і тим більше працювати в твоєму інтернет кафе!
- Тоді де зараз твої речі?
- Швидше за все... Су Мученг?
- Ах! - Дзвонила Чень Го. - Як щодо того, щоб я спала з тобою забрати їх? А прикраси можна купити потім. У нас ще купа часу!
- Ми не будемо поспішати, - відповів Е Су.
- Але це важливо!
- У гонитві за зіркою? Не поспішай. Вона теж у відпустці. Я можу попросити її прийти до нас, - сказав Е Сю.
- Коли? Коли? - Він поспішно запитав Чен Ґо.
- Коли б ти хотіла її побачити?
- В будь-який день!
- ... Я запитаю у неї.
- Добре, тоді пішли спочатку купимо прикраси, - захоплено вимовила Чень Го.
Трохи набравшись хлопці покинули кафе.
- Слухай... Це ж не єдина річ, яку ти взяв із собою? - Зацікавлена запитала Чен Ґо.
- Що ти хочеш цим сказати? - Поцікавив її Сю, дивлячись на це по сторонах дороги.
- Ти взагалі стираєш і змінюєш свій одяг?
- Оскільки у нас різна робота, а також різні графіки я прощу тобі твої мізерні спостережливі навики, - відповів Е Сю.
- Але чому я тоді не бачила, щоб ти щось купив? – запитала Чень Го.
- Таобао міс! (прим. Інтернет магазин)
- ...