Окрім інформації про Клейму, я знайшов ще дещо цікаве, хоч і не по темі. Чесно кажучи, я дуже здивувався, знайшовши цілком собі офіційний канал злочину, на якому якийсь злочинець Великодушний виставляє відео своїх злочинів.
- Зніми це Ла Брава! - Він сказав.
Високий світловолосий чоловік з динтельменськими вусами, у фраці. Його обличчя він не маскує, тільки обвів очі чорним маркером.
- Дивіться ж! Ці нечесні продавці залишили на прилавках прострочене молоко! А свіжі засунуто на далекі полиці! Це просто грубе невігластво і образи всіх покупців!
Я несмішно кліпнув.
- Але це не поодинокий випадок, а відпрацьована схема. Так пожадливі торговці продають майже всі недорогі товари. Саме тому мій вибір впав саме на цей маркет! Я прийшов сюди нести хаос і руйнування!
- Помста від усіх, хто отруївся прокисшим молоком! - Я чув гарний голос дівчини через кадр.
- Саме Ла Брава!
Далі, "злодій" пройшовся по всьому магазині проводячи рукою по стінах, полицях, взагалі, торкаючись всього, що міг.
- Эй! Ви що робите! Съемка заборонена! - Роздратовано закричав касир.
- Прошу, якщо ви не хочете покалічитися, залиште це заклад. Непотрібні жертви мені не потрібні.
- Да я тебя...
Наступного дня, коли цей дух вигнувся з прилавок, він ніби був не металом, а ґуми. А постом задрижало весь будинок, наче холодний. Стіни вигиналися. І якщо самі стіни і полиці не отримували від цього ніяких пошкоджень, то товар просто валився на підлогу. Яйця розбилися. Пакунки з молоком рвалися і лопалися, скляні пляшки билися. За кілька секунд весь магазин заповнив хаос, оформлений безлад.
- Йдемо Ла Брава! Скоро тут будуть герої.
- Так!
Ще якийсь час можна спостерігати за тим, як утекла Великодушна та зовнішня будівля. Це виглядало досить кумедно. Саме відео, до слова, досить старе. Але, на диво, це величезна кількість дизлайків під ним. Це було так, наче ми проїжджали повз фура з дизами і випадково перевернулася на трийку тулуб, який потрапив у гололеді.
І коментарі під відео якісь дивні. В основному всі великодушного лають і висловлюють сумніви в його інтелекті найсуворішим способом. Ну і ще частину коментарів вимагає показати Ла Брава. З цими хлопцями я був повністю згоден.
Потиснув плечима, поставив лайк і написав коментарі.
Злодії, злість, але злодійства у нього, типу, соціально-полізні.
Інші відео на каналі були в тому ж форматі. Корупція в міській адміністрації. Поліцейська недбалість. Неоціненна техніка безпеки торговельними центрами. І все в такому дусі. Великодушний з неймовірною наголошістю викривав пороки суспільства, шахрайство, корупцію, порушення прав споживача, незаконні рішення продажних суддів та інші подібні злочини. Після цього влаштовувався розкішний вандалізм. Він більше підходив на роль героя, ніж багато активних професіоналів, хоча й називав себе злодієм.
Вирішино, підписуюсь на канал!
А поки що, повернемося до Клейму.
Він завжди намагається вбивати героїв, але близько половини його жертв вижили, хоча й були каліками. Очевидно, його здібності не такі вже й руйнівні. Я впевнений, якби його примха була такою ж здібністю людини-фейспалма, то ніхто б не вижив.
Навіть причини, через яких він відкрив полювання, відомі. Усе це було нелегко робити в різних статтях. Не існує єдиної біографії Клейма. Ну, не було, тепер є щось схоже на цю біографію, на моєму комп'ютері. Загалом, це особисті мотиви. Або, точніше, ідеологічні переконання. Клеймо твердить, що герої вже не такі популярні і надто зайняті грошима. Вони опоганили саму ідею героїчного поняття. Частково я був навіть згоден з цим. Але ось методи цього хлопця мені категорично не подобаються. Нехай не всі сучасні герої гідні називатися цим титулом, але вони відіграють важливу роль у суспільстві. І, тим більше, вони не заслуговують смерті.
Чесне слово, це Клеймо могло б принести більше користі, якби діяв як Великодушний, ну, нехай і більш кривавий. Вбиваючи корумпованих чиновників, а не винищуючи клоунів - героях. І зовсім не всі його жертви такі ж клоуни, просто у Клейма, як я, занадто високі стандарти.
Загалом, передбачення наступної жертви досить складне, але багато хто не вписується у уявлення Клейма про справжнього героя. Тим не менш, дещо таки є. Це географія, сучки! Тобто, Клеймо вже вчинив кілька вбивств у Хосю. Інгеніум поки що є останньою жертвою і єдиним, хто вижив з усіх, на кого наступав вбивця в цьому місті. Висока ймовірність, що наступна жертва буде там же. Крім того, лиходій може спробувати добити героя в лікарні. Хоча, звичайно, він не виживає. Якщо покалічений герой піде у відставку після отриманих травм, то Клеймо залишає його в спокої.
- Подивимося, що з цього вийде. - Прошепотів я.
Виключивши комп’ютер, я почав готуватися.
Мій рівень спритності дозволяв зробити все майже безшумно. Я не хотів розбудити маму. Взагалі, краще якщо вона так і не дізнається про мою нічну вилазку. Напружуватися як Грім я не став, просто накинув вітрову з капюшоном, у тіні якого сховав своє обличчя. Тихо відкривши вікно, я вискочив назовні і зник в ночі.
Не переходячи звуковий бар'єр, рухаючись на самій межі, я міг летіти дуже тихо. Ну, не зовсім летіти, просто дуже швидко бігати, хоча стрибки з таким розгоном дійсно можна було сплутувати із справжнім польотом. А вже в повітрі я міг маневрувати за допомогою імпульсу. Але, все одно, це не було б назвати повноцінним політом.
До Хосю я добрався порівняно швидко.
Правда, далі я тільки починав своє звичайне патрулювання. Тільки тепер я діяв трохи більш цілеспрямовано. Пошуки всього міста не вихід. Але, нічого краще я просто не міг придумати.
Однак, тут і вночі було досить багатолюдно, в деяких місцях. Здавалося, що я просто гуляю. Він навіть заглянув в одну кафе і підкріпився лапою з м’ясом. Взяв перерву хвилин на десять. Оглянув інших відвідувач, але нічого цікавого не знайшов. Принаймні ніхто не сприймав підозри бандитського виду.
- Гаразд, продовжимо. - Зітхнувши, покидаю закуску.
І тут навіть хвилини не пройшло, як до мене вже причепилися.
- Гей, ти знаєш, немовлятам не покладенося так пізно гуляти тут і солити грошима!
Ось це причуда. Відразу три неохайних студента раптом опинилися поруч зі мною і всіх такі однакові особи, ніби вони з одного яйця вилізли.
- Дай грошей.
- Нам на проїзд.
- Жени бабло.
І навіть кажуть вони одночасно.
При цьому один ще і закинув руку мені на плече, ніби ми друзі. Вони наполегливо намагалися впровадити мене у найближчу підворотню, але не дуже-то це їм допомогло. Я йшов як і раніше, а ці троє просто тяглися слідом.
- Слухай, я ж ввічливо прошу.
- Малець, нам дуже потрібно.
- Ти чув, ти що, глухий?
Ні, ну вони реально кумедні!
Але, мене це вже починає втомлювати. Тому я нарешті дозволив їм ввести мене у провулок, де я міг спокійно їх всіх побити. Ну, легонечко так, що нічого не зламалося. На жаль, не вийшло. Ще один персонаж зайшов слідом за нами в обворот.
- Эй! Що ви тут робите? - Голосно вигукнув герой.
Ні, ну а хто ще міг розгулювати тут в костюмі індіанця, вимальований, і шукати всяких хуліганів? Але якщо він і герой, то точно не відомий. Я про нього точно не чув. І це не дивно, по всій країні повно таких мешканок героїв, про які за межами району їх патрулювання ніхто і не чув.
- Що? Мы?
- Ми нічого!
- Просто гуляємо з другом!
Вони знову це роблять!
- Хлопче, ти їх знаєш? - Звертався до мене індіанець.
- Неа. – Похитав я головою. - Але вони кумедні.
Всі троє зараз намагалися пропалити мене поглядом, але це марно. Поки вони ще нічого не встигли зробити, перехоплюю руку дивака, який, начебто як, тримав мене. А в наступну мить він вже лежав на асфальті з затисненою ззаду рукою.
- Ай-яй... - Звзыл він.
- Це цивільне затримання. - Хмикнув я.
Щелбаном по повітряному направляю ударну хвилю в ноги позосталих двох хуліганів. Несильно громихнуло, і хлопці попадали як кеглі в боулінгі. А от щелепа індіанців звисла в захопленні. І, здається, в його погляді промайнуло знайомство.
- Ви якраз вчасно, герой-сан, ось я тут підготував вам презент.
- Ти ж...
Раптом мені прийшла цікава ідея.
- Ти Грім, так? Тільки сьогодні ти виступив на фестивалі!
- Так-так, це був я. Раз ви бачили, це все спрощує.
- Ну, я не буду дорікати тебе у використанні причуди без спеціального дозволу. - Кивнув герой так, ніби робить мені круте таке послугу.
Проте я вже думав, що він почав ставитися до мене не як до простого учня. А як до знаменитості. Ніби просто розмова зі мною ріс його соціальний статус. Або, точніше, він починав відчувати себе більш значущим ніж є насправді.
- Я не про це. У вас є при собі мобільник?
- Що?
- Ви повинні знати, що зараз у цьому місті промишляє лиходій Клеймо, який полює на героїв. Тільки недавно Інгеніум потрапив у лікарню, перебуваючи в критичному стані. Ви ж бачили, на що я здатний. Якщо ви потрапите в делікатну ситуацію з цим хлопцем, будь ласка, зателефонуйте.
- Так, у тебе сильна примха. Але ти все ще учень. - Похитав головою герой.
- Тсс... - Прикликав я його до тиші, приклавши палець до губ. - Подумайте небагато. Я не маю ліцензії, але я вже боровся з досить могутніми злочинцями. Ви чули про напад злочинців на мій клас? Там був хлопець, що побився на рівних проти Всемогутнього і серйозно поранив його. Як ви думаєте, хто справився з цим злодієм? Професіонал ви чи ні, а Клеймо вас поріже на шматки і не помітить. Якщо ж встигнете відправити мені адресу, хоча б вулицю, де зустрінетеся з ним, якщо це станеться, я швидко прилечу на місце і покладу його, навіть пікнути не встигну.
З Індейцем довелося ще трохи посперечатися. До слова, так, його геройське прізвисько дійсно Індіанець. Це якось банально, але нехай. Хоча після того як я згадав про інцидент з засідкою злочинців, здавалося, що хлопець просто для виду сперечається, показуючи йому це не подобається, але він дозволяє себе умовляти. Не впевнений, що від цього буде користь, але тепер у мене є певний шанс того, щоб місцевий герой покликав мене під час зустрічі з Клеймом.
- Ну і відмінно. Залишаю цих засранців вам, герой-сан. - Відклався я.
- Подо...
Я не чекав і зник.
Ну, так повинно здаватися, враховуючи швидкість, на якій я йду. Люблю витворяти такі вражаючі фокуси. А далі, ще трохи побродивши в місті і не знайшовши нічого цікавого, вирішив повернутися додому.
Я повернувся до себе через вікно, щоб не розбудити маму.
Вдома було все так само тихо. Інко заспівала у своїй спальні, десь на вулиці стрималися якісь насекомиші. Але це такі звуки, до яких звикаєш і перестаєш звертати на них увагу. Перевірив час на смартфоні. Вже пізно лягати спати. Тобто, через пару годин вже потрібно буде збиратися в академію. Тому я вирішив і зовсім не лягає, тільки злегка ліжко помив, що б здавалося, ніби я спав. Ну і переодягався, природно. Уві сні я потребую, але не так сильно як звичайні люди. Отже, якась особлива проблема в даних обставин я не бачив і вирішив залишок час ще посидіти в інтернеті.
Тим більше, у мене тут є що подивитися...
- Ти записуєш?
- Та Великодушний!
- Тоді йдемо, Ла Брава! Я хочу, щоб усі побачили мій великий злочин!
На цьому каналі ще достатньо цікавих відео, яких я ще не бачив.
Тож я провів час, що залишився до світанку. Але коли почув шорохи в батьківській спальні, закрив мобільний браузер.
Поки мама ще не зібралася, не помилася і повністю не прокинулася я вирішив її трохи підбадьорити. Хоча, це вже входить у звичку. Готувати. Іду на кухню і майстерню сніданок. Що-небудь легке, не експериментальне і, головне, що б довелося на смак Інко. Тости з беконом. Просто і надійно. Можна додати деякі спецій...
- Ммм, чим так пахне? - Сонно простягнула мама.
Вона вже вмилася і одяглася, але все ще була трохи розтріпана після сну, розпущені волосся їй йде, а такий негарний вигляд виглядає навіть мило.
- Сніданок. Прошу до столу, ma chere bien-amee.
Пара лових рухів і тарілка перелітають через половину кухні, точно на стіл. На тарілку приземляється тост, а на нього шматочки бекону.
- Це був французький? - Присягаюсь Інко.
- Oui.
- Це ж була не якась порожнеча?
- Звичайно... да...
Насправді ні, ну не зовсім.
У будь-якому випадку, вона вже звикла, і апетит Інко навіть не думав псуватися від незручної ситуації. Точніше, моя фраза повинна була зробити ситуацію незручною, але ми відчували себе цілком вільно і комфортно.
Мамо, ми можемо кудись піти на вихідні.
Інко здивовано на мене подивилася.
- Сьогодні у нас ще є заняття, а потім два дні вихідних. - Повідомляю жінці.
Для багатьох це буде несподіванка. Я дізнався про несподівані вихідні посеред тижня наперед завдяки моєму статусу старости.
- Звичайно! Куди б ти хотів піти? - Зраділа мама.
Культурний відпочинок з родиною. Ну, або побачення з гарною дівчиною. Це дивлячись з якого боку подивитися. Може, варто провести ці два дні з моїми дівчатами, але потрібно і Інко виділити час. Тим більше після вчорашнього. Вона ревнує, і я просто зобов'язаний це використовувати! А для дівчат у мене ще є сьогодні.
- Можна сходити в кіно або парк. Але мені більше цікаво, куди хочеш. - Потисную плечима.
- Тоді... може океанріум?
- Хороша ідея.
За сніданком час минув, і мені вже треба було вирушати.
Як завжди, мама пробуджувала мене міцними обіймами, але цього разу був ще й поцілунок. Хай і в щоку. Але їй сподобався такий спосіб вираження почуттів і, здається, це буде повторюватися кожного разу.
- Поки мама, я люблю тебе...
- ЗАТКНИСЬ СТАТИ ВЕДЬМА! Я ЖІСКАВ, СЕЙЧАС ПОЧИЩУ! - Роздався гучний рев з сусіднього будинку.
- ІДИ ЧИСТИ ЗУБИ ПАРШИВЕЦЬ! І БУТТРЕЄ! ВИ ВІДВАЖАЄТЕ!
Бакуго має, як завжди, ідилія.
- Я теж тебе люблю, Ізуку. - Помахала мені мама, зовсім не звертаючи уваги на крики.
Здається, вона знову може це говорити без сильного сорому. А щодо того, що Катсукі спізнюється...
Йому ще їхати на електричці. Це мені можна пробігтися п'ять хвилин і ось я вже в академії. А наш підривник вже ніяк не встигне вчасно.
Однак пізніше виявилось, що ніхто на це особливого уваги не звернув. Аісава і сам спізнився на перший урок. І почалося все з оголошення про два дні відпочинку. Вчитель обіцяв за цей час скласти пропозиції від професіоналів. А потім вже повинна буде початися практика. Можна прийняти запрошення або вибрати одне з національних агентств, які співпрацюють між собою.
Напевно, через майбутні вихідні здавалося, що заняття тягнуться несподівано довго. Вже відчувається запах свободи, але кайдани боргу не дають прорватися. І навіть після занять ми з дівчатами ще на півгодини затрималися в академії. Спочатку ми з Яорозу вирішили кілька справ, і Аїсава раптом зрозумів, що може скинути на нас сортування пропозицій від профі.
- Ох, гаразд, я все зроблю. - Зітхнула дівчина з тугою.
- У тебе були якісь плани? - Зробив я участь.
- Ми з батьками підемо в оперу. - Кивнула дівчина. - Але, нічого, я знайду час.
- Не потрібно, відпочивай, розважайся, а сортувкою займусь я.
- Уверен? - Момо засумнулася.
- Я ж стара. Та й нічого складного тут немає, просто від сортування речень за іменами.
- Гаразд, тоді я перешлю всі файли на твою пошту.
Сподіваюся, вона це оцінить. Хоча, саме так я і повинен був цим займатися. Але Момо вже звикла до роботи. Так, коли я організую своє агентство, то мушу завербувати її до себе!
У будь-якому випадку, сортуванням я займуся вдома. А поки що ми з дівчатами, тобто я, Міно, Очако і Тсую, заглянули в інженерний відділ. Тим більше що Асуі поки ще не була знайома з Мей так само добре, як всі інші. Потрібно ж колись починати. Вона наша подруга. Правда, вона ще не закінчила модифікації своїх крихт після фестиваль і наша допомога їй була досі не потрібна. Тому ми були звільнені так швидко, хоча могли застрявати на кілька годин.
- Я сьогодні додому. Простите. - Спокійно сказала жаба.
- Ох, шкода... - Вітхнула Міно, обнявши брюнетку.
Вона теж обняла дівчину на прощання. Я ж до обіймів додав ще й легкий поцілунок.
- Тоді до зустрічі.
Було дійсно шкода залишатися без чарівного минет Тсу-чан, але вимовити це в слух я не стану.
Далі ми вже втрьох йшли до берлога Урараки та Ашідо. Продукти закупили ще вчора, так що я зможу зробити смачний обід. Гадаю, дівчата тішаться моєю стряпне не тільки тому, що це смачно, але й через те, які економніші. Адже я купую продукти на свої гроші. Чесно кажучи, цю квартиру я вже розглядаю як свій другий будинок.
- Хмм? - Нахмурилася Урака біля дверей.
- Що таке?
- Двері не замкнені...
Ми трохи поквапилися. Невже домшники? Відчинивши дівчисько, я привідкрив двері і увійшов першим. Але те, що сталося далі ... Я до цього був не готовий. Не можна до такого готуватися! З кухні роздався бренчування посуду. Від цього звуку мені вже було не по собі, адже ці вторжанці хозяйничали на моїй території! Використовували мої продукти та посуд! Готовка це моя зона відповідальності! І користуватися місцевою кухнею дозволяється тільки дівчаткам, і поки мене немає. Ну, так склалося, якось ...
- ОЧАКО-О! - Пронісся по квартирі моторошний виття.
З кухні швидко вискочили якісь диваки, що йдуть по коридору на всіх чотирьох кінцівках.
Правда, побачивши мене, вони якось миттєво заспокоїлися і стали на ноги, підійшовши до нас вже як люди. Здається, їм було навіть трохи соромно за цю сценку. Круто вони тут розважаються. І за зовнішністю цих людей було чудово зрозуміло, хто вони такі. Фамична схожість на обличчя.
- Папочка? Мамочка? - Виглянула через мою спину Урарак. - Чому ви тут?
- Хех, коли ми побачили, як ти намагався там на фестивалі, то ми були просто зобов'язані прибігти сюди!
- Ми повинні відсвяткувати твої успіхи! Третє місце в турнірі! Ти ж отримала медаль!
- Але ми думали, що твій сусід по квартирі...
Батьки Очако обережно подивилися на мене.
- Я тут не живу. - Відразу ж відкріпляюсь. - Просто заглядаю час від часу до друзів.
Я відходжу в сторону, пропускаючи вперед дівчат.
- Добрий день. - Ввічливо вклонилася демонетка. - Я Міно Ашідо, це я живу тут з Очако.
- Ось як. - Батько посміхнувся.
- До речі! Хтось говорив про "відсвяткую"? – Огадався я. - Так, прошу пробачити, мене звуть Ізуку Мідорія. І якщо планується святкова вечеря, то ...
- Коли Ізуку приходить, він завжди готує. – Пояснила Очако.
- І виходить у нього просто божественно! - Ашідо.
- Але, якщо ви хочете взяти участь, то це можна обговорити. - Вирішив я піти на поступки.
Батьки Очако були трохи приголомшені. Але, в цілому, настрій у них був дуже приємний. Може це не так вже й погано, що вони з'явилися. Правда, це значить, що тройничок скасовується. Не думаю, що буде доречно запропонувати старшим членам родини Урарака брати участь в оргії.